Чому болить голова тернопільського міського голови?

У міського голови зранку болить голова. І було б добре, якби вона боліла від того що звечора було добре. Але ж ні, вона ось так болить вже більше двох місяців. Спочатку від виборів боліла. А тепер від думок гірких – як далі жити.

А все ж так було добре. Ні, не вчора ввечері, а взагалі. Був у міського голови план. Не той, що йому колись друзі з Голландії привезли. З тим він вже давно зав’язав і викинув його в озеро. Від того в озері вся риба і спливла животами до гори. А викинув той план після того, як в лікарню його забрали з гіпертонічною кризою. Але хіба то була криза? Ось тепер справжня криза. Всі кажуть: «Свободівці» перемогли на виборах до міської ради. Яка ж перемога? От колись була перемога – тоді у нього була керована більшість, чистий спокій і такий же чистий, неоподаткований прибуток. А тепер? Ще одна така перемога і йому доведеться не про квартиру у Львові для дочки думати, а про те, на якому секонд-хенді сім’ю одягнути. Навіть третини голосів набрати не спромоглися. Переможці, матері їхній ковінька. А у нього тепер голова болить з ким то домовитися щоб план свій реалізувати. А план же був чудовий, хоча і не такий як той, що він в озеро викинув, але також нічогенький. І все на тому плані було. Усі діляночки тернопільські відмічені і розписані – яку кому віддати. Яку Гладкому, яку дружині, на котру все його майно записане, яку ще якійсь хорошій людині. І ховав він той план від людських очей краще, ніж американський уряд інформацію про контакти землян з інопланетянами. От візьмімо парк Загребелля. Це зараз він парк, а згідно з його планом це вже мікрорайончик з багатоповерхівочками і без дерев. Або дитячі майданчики. Ну кому вони потрібні? А ось ще кілька супермаркетів якщо не місту, то йому точно не завадять. А скільки ж іще потрібно збудувати квіткових ринків на шість, хоча чого вже там такий дріб’язок будувати, краще на 12 поверхів. І добре все так на тому плані було. А тепер активісти якісь набігли, слухання по його планові хочуть. Ех, не викинув би він той план в озеро, влаштував би їм слухання. Слухачі, матері їхній ковінька. Хочеш щось послухати – йди у філармонію, а від його головного плану руки геть, бо від самої думки, що його ще хтось побачить, голова починає дужче боліти.

І тепер, щоб план той реалізувати, доводиться партнерів шукати. А де ж їх взяти? Ну з радикалами проблем не буде – там кожному вила в руки і вони вже щасливі, і вже заради тебе на все готові. З «Батьківщиною» трішки важче, але також можна питання порішати. А спробуй-но знайти солідарність із «Солідарністю». Ну ще б може якось і можна було, але ж Шумада. Це ж він сам його колись прокуратурі здав. Бо дуже вже той грамотно бюджетними коштами розпоряджався. У прокуратурі тоді сказали, що у гарному місті можна і кошти, як хочеш, використовувати, і хабарі брати, особливо якщо ти у міській раді працюєш. Але ж як тепер такого з липкими руками собі за секретаря взяти? Це ж за ним нагляд постійний потрібен. Це ж хто зна чи не доведеться всюди приховані камери встановлювати, щоб точно бути впевненим, що секретар мимо головної кишені міста жодної копійчини не пропустив.

Але не лише від цього у голови болить голова. Це ж мало з кимось домовитися. Це ж тепер ще своїм однопартійцям якось потрібно пояснити чому їм перепаде менший шмат пирога. Хлопці вони, звичайно, ідейні, але ж однією ідеєю ситий не будеш. А у кожного ж сім’я, діти. І їм також на сніданок, обід і вечерю аж ніяк не ідею подавай.

Болить голова у міського голови. І все від думок – кого ж то у партнери взяти, кому місце секретаря довірити? Ох і важкий це вибір. Свого часу він ВНЗ, дружину і стать у паспорті набагато швидше вибрав. Але ж тут вам не жарти, тут з усією серйозністю підійти потрібно. Бо якщо помилишся, то голова у голови буде боліти ще більше.
Андрій Березовчук