Сказав і не зробив, – якими обіцянками відзначились тернопільські «губернатори»

Тернопільські «губернатори» не виконують обіцянок
Ми вже давно звикли, що наша область, принаймні у соціальних показниках, одна з найгірших в країні. Але попри це нам все ж є чим пишатися. Хоча б кількістю довгобудів чи незавершених проектів на душу населення. А ще – неймовірним оптимізмом обласного керівництва. Адже кожен, хто опиняється у кріслі «губернатора» одразу починає обіцяти. І досить часто виникає відчуття, ці люди навіть не пробують думати чи спроможні виконати обіцяне, а просто діють за принципом: «Казав пан кожух дам і слово його тепле».

Першу сходинку серед неспроможних ще довго буде утримувати Валентин Хоптян з його обіцянкою у разі наказу Януковича повішатися. Так склалися обставини, що у дні Майдану Віктору Федоровичу було трішки не до рольових ігор хмельницького тернополянина з зашморгом і ми так ніколи не дізнаємося чи дотримав би той слова.

А якщо серйозно, то Валентин Антонович обіцяв не лише це, а ще й довести до ладу тернопільське летовище. І він був не єдиним, хто не дотримав слова у цьому питанні. Ще 2006 року цю епопею розпочав Іван Стойко. Через два роки Юрій Чижмарь підхопив естафету. А ще через два Михайло Цимбалюк вже навіть визначився з вартістю квитка до Києва – 500 грн. Ярослав Сухий область очолював недовго, але спромігся навіть організувати один рейс у напрямку столиці, переважно для журналістів. А потім був вже згадуваний Хоптян, Сиротюк, Барна, а на аеродромі як і раніше приземляються тільки ворони.

Та не лише аеродромом відома наша область. Ще у нас є біатлонна база у Підгородньому. Тут також обіцянок привести її до ладу було більше, ніж влучних пострілів у кар’єрі Олени Підгрушної. Але база так і не стала однією з найкращих у Європі. А все тому, що у обласних керівників між обіцянкою і виконанням – справжня прірва. Провалився у цю прірву і обласний архів, який будують, будують, будують, а добудувати ніяк не можуть. Чомусь мені здається, що вже не один, хто мав відношення до цієї будови, спромігся собі збудувати хатинку і ще хлівчик до неї.

А ще у нас є обласна бібліотека. Це вже взагалі легенда. Найбільше при її «добудові» відзначився Іван Стойко, заявивши у пориві пристрасті, що не відірве сідниць від «губернаторського» крісла, поки остання книжка не займе своє місце на полицях цього довгобуду. До честі Івана Михайловича, він єдиний, хто слова таки дотримав. Ні, не у питанні будівництва. Просто перебираючись до Верховної Ради Стойко забрав із собою крісло. І з того часу де б не був і чим би не займався, носить його за собою. Крісло давно вже протерлося і пружини стирчать назовні, що створює неймовірні труднощі сідницям екс-керівника області, але він терпить, тому що: «мужик сказав, мужик зробив».

А ось тепер, судячи з усього, у Тернополі з’явиться ще один об’єкт завершити, який буде обіцяти кожен новий губернатор. Мова про перинатальний центр «Матері і дитини». Завершити його реконструкцію Валентин Хоптян пообіцяв ще у грудні 2012 року. Чим все закінчилося ви і без мене в курсі. Гроші зникли, будова призупинилася. Цікаво, що зусиль на те, щоб повернути вкрадені державні кошти докладається стільки ж скільки на добудову самого центру. Тобто ніхто дуже зі шкіри не пнеться і потами не вкривається.

Під особистий контроль завершення реконструкції перинатального центру брав і Олег Сиротюк.

Традицію обіцяти і не виконувати одразу ж підхопив новий «губернатор» Степан Барна. «Перинатальний центр почне функціонувати ще до кінця 2015 року», – рвав на грудях вишиванку у прямому ефірі одного з місцевих телеканалів Степан Степанович. У нас вже скоро середина лютого 2016 року, а у перинатальному центрі так жодне немовля голосу і не подало.

А ще перша особа області пообіцяла реконструкцію очисних споруд у Збаражі і Шумську, добудову спортзалу і їдальні школи в Оришківцях і реконструкцію Чортківської спортивної школи. А щоб тернополянам стало вже дуже весело від недотриманих обіцянок, Степан Степанович ще анонсував створення кінної поліції. І зі всіма цими обіцянками, як кажуть люди: «віз і далі там». А у нашому випадку ще й коні.

То може б нашим політикам обласного рівня варто трохи менше сил витрачати на обіцянки, а більше на реальні справи? А то я ніяк не можу зрозуміти – у нас такі «губернатори», бо область така чи область така, бо такі «губернатори».
Андрій БЕРЕЗОВЧУК