«Небесну сотню, Господи, прийми…» (фото)

Під такою назвою відбувся 18 лютого цього року виховний захід у Теребовлянському навчально-виховному комплексі(НВК), організований Теребовлянською районною дитячою бібліотекою(директор Галина Людвіковська) спільно із бібліотекарем, учнями НВК та режисером РБК Іваном Кибою. Він був приурочений другій річниці кривавих подій на Євромайдані Києва у лютому 2014 року. На захід запросили майданівців, волонтерів, демобілізованих воїнів АТО, учнів та педагогів школи, режисера Теребовлянського РБК Івана Кибу.
Відкрила захід ведуча Наталія Субчак, бібліотекар НВК, вона запропонувала присутнім вшанувати загиблих Героїв хвилиною мовчання. Далі хлопці, учні 5 гімназійного класу, під звуки тужливої мелодії «Пливе кача» поклали запалені лампадки пам’яті до портретів загиблих тернопільців під час Революції Гідності. Загиблих є сім чоловік, хоч офіційно відомо лише 5 прізвищ, це Олександр Капінос із Кременеччини, Василь Мойсей та Ігор Костенко з Бучаччини, Устим Голоднюк із м.Збараж і наймолодший не лише серед земляків, а й серед всіх загиблих майданівців, 17 річний Назар Войтович із Збаражчини, який два дні до загибелі ще сидів за партою в одному із коледжів Тернополя. Всі вони загинули від рук снайперів.
Що можна сказати про Героїв Небесної Сотні? Кожен українець береже про них згадку у своєму серці, вони стали часткою історії України, про них написано безліч віршів, прози, статей, складено пісень, в тому числі, і теребовлянцями. Їх образи увіковічнені майже в кожному населеному пункті України у меморіальних дошках, обелісках, пам’ятникахта пам’ятних знаках, до яких небайдужі люди в любу пору року кладуть вінки, живі квіти. Якщо дещо інтерпретувати слова пісні, то про них можна сказати так: «Це білі Ангели у білих ромашках заснули…»
Вчитель історії НВК і поет Леон Городиський перед усіма розповів історію Революції Гідності. Розкрив причини спротиву українців, шляхи та засоби реалізації революції, її наслідки, а пізніше продекламував авторського вірша «Майдан», який він написав у лютому 2014 року.
А далі ведуча, учні читали вірші, говорили добрі слова шани героям, в проміжках цього режисер на світловому табло демонстрував документальні кадри 18 – 20 лютого 2014 року з Євромайдану Києва, розповіді про кожного загиблого із прижиттєвими та похоронними відео, фото.
Майданівець, безпосередній учасник кривавих подій лютого 2014 року на Майдані, а нині волонтер, Олег Уруський розповів учням, що насправді діялося в ті часи у Києві. Він з побратимами привезли на зустріч майданівську атрибутику, найперше, стяг з підписом посередині «Теребовля», закіптюжений і пошарпаний, який супроводжував теребовлянців і в боях, і під час дозвілля на Євромайдані. А також шоломи – прості і блакитного кольору, щит із сталевої жесті, бити-дубинки, куски бруківки, пращі, різні пропуски і посвідчення, інше. «Кожен з нас, – розповідав він, – хто побував на Майдані у Києві з початком війни на сході України або пішли добровольцями на фронт, або стали волонтерами, інших серед нас просто немає. Багатьох майданівців вже забрала ця клята війна, але ми все рівно віримо у перемогу і таки здолаємо московського супостата.» Також пан Олег розповідав про будні майданівців, про бої 18 – 20 лютого 2014 року й казав, що 20 лютого було найтяжче. Їм з друзями доводилося бачити як падають від ворожих снайперських куль поряд патріоти, як землячки-медсестри витягують поранених та забитих в клубах кіптяви від шин та під свист пострілів, допомагати самим пораненим, стояти облитими із беркутівських бранзбоїв водою у лютий мороз, дихати отруйними газами, кидати запальні пляшки, пускати їх із самотужки зроблених труб-пращ, бігати за готовими майданівськими снарядами – бруківкою тощо. «Одного разу, – продовжує чоловік, – ми з товаришами пішли по бруківку і бачимо… Що ви думаєте? Чоловік на інвалідному візку якоюсь залізякою викопує камінь і каже нам, – Ходіть, хлопці, беріть зброю, я вже достатньо її вирив!»
Учні та й інші присутні із затаєними подихами ловили кожне слово, у залі стояла тиша, лише чути було як дехто подекуди гучно ковтає слину…
Майданівець і волонтер Іван Буката розповів дітям як зазнав значних опіків у підпаленому «тітушками» наметі, як його потім лікували за народні кошти українців і поляків в польському шпиталі. Також він пояснив, що всі біди українців здавна йдуть од москалів, зокрема сказав: «Якщо Україну «відірвати» від Росії, то остання добре знає та розуміє, що тоді їй буде просто смерть. От тому вони всіляко намагаються поставити нас на коліна та загарбати.»
Майданівець і волонтер Володимир Гогусь доповнив своїх побратимів і розповів дітям чому вони деякі шоломи пофарбували у блакитний колір. «Це, діти, колір миру і такі шоломи одягали наші медики, інші майданівці з мирними місіями. Та нічого не могло зупинити озвірілих беркутівців і найманих російських снайперів. Вони і в червоний хрест стріляли…»
Заслужений художник України, патріот, волонтер і майданівець Микола Шевчук, автор 4-вимірного пам’ятника Небесній Сотні в Теребовлі повідомив, що він, коли створював обеліск, був не сам, йому радили і допомагали його друзі-майданівці. Також вони ж допомагали йому і під час встановлення меморіальної дошки першому загиблому Герою-земляку в зоні АТО Віктору Семчуку із с. Залав’є Теребовлянського району. Всім стало приємно і в кожного росла гордість, коли він сказав, що такий пам’ятник в Україні першим був встановлений у Теребовлі. Також Микола Шевчук розповів, що він з друзями був з перших днів на Майдані. Там стався просто звірячий випадок із київським художником Олександром Мельником. Художник намалював велике продовгувато-горизонтальне полотно «Очі Ісуса Христа», з чільного боку написав «Бачу справи твої, людино!», а з іншого «Ви прекрасні, я люблю вас!» З цією картиною майданівці ходили доти, доки не допекли ненависну владу так, що невдовзі митцю снайпери поранили двічі обличчя гумовими кулями, а на картині прострелили неодноразово очі Ісуса.
Слово мав і демобілізований воїн 30 окремої механізованої бригади Роман Височан, якому довелося повоювати в зоні АТО. Він подякував дітям школи за їх малюнки та обереги воїнам й казав, що вони кожному бійцеві зігрівали серця й душі, коли вони спали в снігах чи під дощем, перебували під ворожими обстрілами. Також він схилив голову перед невтомними у своїй доброті волонтерами, всім народом України.
В кінці заходу бібліотекарі подарували майданівцям та волонтерам символічні паперові голуби миру, які виготовили зі своїми користувачами з любов’ю та вдячністю. А всі присутні виконали Гімн України і заступник директора по виховній роботі НВК Мирослава Тихоліз зробила підсумки та подякувала гостям за їх розповіді й сказала, що усім дітям їхньої школи та всім дітям України потрібні такі виховні заходи, саме на них формуються патріотичні почуття й вони, педагоги, далі будуть всіляко розвивати та формувати в підростаючого покоління такі добрі почуття, як любов до України, національна гордість, патріотизм в загальному.
За Честь, за Волю, за щасливу долю Неньки-України, о, Боже, я тебе молю!
Слава Україні!

Віктор АвЕркієв