Культорганізатор тернопільського музичного училища Богдан Маюк — багатогранна особистість із численними хобі

ІЗ КУЛЬТОРГАНІЗАТОРОМ ОБЛАСНОГО ДЕРЖАВНОГО МУЗИЧНОГО УЧИЛИЩА ІМЕНІ СОЛОМІЇ КРУШЕЛЬНИЦЬКОЇ БОГДАНОМ МАЮКОМ СПІЛКУВАТИСЯ ЗАВЖДИ ЦІКАВО. АДЖЕ ВІН З ТАКИМ ЗАДОВОЛЕННЯМ РОЗПОВІДАЄ ПРО СВОЮ РОБОТУ, КОЛЕГ, ДОСЯГНЕННЯ СТУДЕНТІВ, ЩО НЕОДМІННО «ІНФІКУЄ» СПІВБЕСІДНИКА «ВІРУСАМИ» ОПТИМІЗМУ, ЖИТТЄЛЮБСТВА Й УМІННЯМ ПОМІЧАТИ КРАСУ В ЛЮДЯХ І ПОВСЯКДЕННОСТІ.

Мріяв про скрипку — опанував домру

А ще герой мого матеріалу — багатогранна особистість із численними хобі. Чільне місце у його захопленнях займає мистецтво. Ще малим хлоп’ям Богдан танцював у дитячому ансамблі при райспоживспілці у рідній Теребовлі. Пізніше, ставши учнем, піддався на вмовляння сусіда-однолітка разом піти й записатися до музичної школи. Товаришеві відмовили, а от Богдана взяли. Йому дуже хотілося грати на скрипці, та вчителі запевнили хлопчика, що «ліпити» скрипаля з нього запізно й запропонували вчитися грі на домрі.

«А що то таке?» — поцікавився Богданчик.

«Такий інструмент, що схожий на розрізану грушку», — пояснили школяреві.

«Ну добре», — змирився із умовляннями педагогів хлопчик.

Відтоді Богдан старанно відвідував заняття, але про те, щоб усерйоз пов’язати своє життя із музикою не замислювався. Але людина міркує, а Бог — керує. За наполяганнями вчителів після закінчення музичної школи усе ж поїхав до Тернопільського музучилища на прослуховування. Викладач Богдан Романович Гриб похвалив свого тезку, запросив на навчання й узяв у ансамбль народних інструментів.

Продовжувати здобувати освіту у Львівській консерваторії Богдан Романович також не планував. Та знову втрутилася її величність Доля. Одинадцять екзаменів здавалися Богданові тоді непосильними. Особливо останній — історія СРСР. Нервував страшенно. Тому після кожного іспиту ходив заспокоюватися… на Личаківський цвинтар. Оглядав могили знаменитостей, молився за їхній вічний спочинок, уявляв яким було їхнє земне життя. Перед іспитом з історії Радянського Союзу юнак майже не сумнівався — він його завалить! Але проблему із каверзним питанням допоміг розв’язати інформаційний стенд в кабінеті. З нього Богдан і почерпнув необхідні факти.

Після консерваторії молодий спеціаліст кілька років працював завідувачем народного відділу в Івано-Франківському музичному училищі ім. Дениса Січинського. А 1985 року Богданові Романовичу повідомили про розширення Тернопільського музучилища й покликали на роботу. Не довго думаючи, він повернувся, тим більше у Теребовлі його допомоги потребували батьки. З Тернополя їздити додому було значно простіше.

Багато років Богдан Романович пропрацював викладачем по класу домри, понад двадцять літ був головою студентського профкому, згодом обіймав посаду заступника директора з навчально-виробничої роботи. Останні три роки трудиться культорганізатором. Увесь час професійна діяльність пана Богдана переплітається із творчістю — саме на його плечі лягає організація святкових заходів в училищі.

«Якби я не любив своєї роботи, то ніколи би за те не взявся», — розповідає Богдан Романович, розкладаючи переді мною цілу відеотеку із концертами, сценками, літературними вечорами у навчальному закладі.

Однаково любить сцену та експерименти на кухні

Сценарій кожного свята йому довелося продумувати, увиразнювати, аби максимально зацікавити аудиторію. Разом із дітьми педагоги розповідали глядачам про події з історії України, демонстрували народні звичаї, знайомили з життям відомих людей. Усіх заходів за стільки літ праці й не перелічити. Кілька сценаріїв мій співрозмовник вмістив у книжку «Мелодія душі», яку планує видати. Також спільно із викладачем української мови, літератури та культурології Марією Чорненькою заснував в училищі клуб поезії «Літературний камертон».

Ще одне захоплення Богдана Романовича — збір інформації про геніальну краянку — оперну співачку Соломію Крушельницьку. Співрозмовник мріє випустити диск із фото-, відео- та текстовою інформацією про нашу славетну землячку.

— Я їздив з однодумцями у село Білу. Там ми зняли ролики про музей Соломії Крушельницької, церкву, де служив її батько. Є в нас матеріал із відкриття пам’ятника співачці, — розповідає Богдан Маюк. — Записали також пісні наших краян про Соломію. Своїх випускників я попросив розшукати фото Крушельницької на закордонних сайтах. На цих рідкісних світлинах співачка займається спортом, кермує автомобілем.

Праця над диском, на жаль, призупинилася, бо творча група ніяк не може знайти людину, яка б змонтувала відео й фото для диску-знайомства із Соломією Крушельницькою.

Добре знають Богдана Маюка і в театральних колах Тернопільщини. Він не перший рік грає у народному драматичному театрі-студії «Сузір’я» під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Ореста Савки. Колектив представив краянам уже шість вистав.

— Якби повернути час назад, то я, без сумніву, обрав би професію актора. В театрі почуваюся, як риба у воді. Але в юності для мене це було недосяжне бажання, — зітхає пан Богдан.

Варто згадати й про те, що Богдан Романович надзвичайно полюбляє куховарити. Із задоволенням готує перші, другі страви, десерти. Пробує експериментувати зі складниками. Частенько додає до стандартного рецепту свій, «авторський» інгредієнт — і отримує новий оригінальний смак.

Зізнається, що вперше спробував готувати ще хлопцем, живучи на одній квартирі з директором училища Михайлом Рудзінським. Сьогодні ж рецепти у Богдана Маюка випитують господині. Окрім цього, уже двадцять років пан Богдан веде «смачну» рубрику в культурно-мистецькому виданні «Соломія». За цей час багатьом краянам полюбилися його «Сирник по-львівськи», квашені помідори, пікантна закваска для борщу, піца, мариновані шампіньйони. Хвалять тернополяни і знамениту приправу, названу на честь оперної співачки. «Соломія» увиразнить будь-яку страву, бо містить 13 мелених компонентів: перець чорний, пахучий, червоний, солодку червону паприку, насіння коріандру, кмину, насіння та сушену зелень кропу, сушене листя петрушки, а також любисток, імбир, куркуму, сушений часник.

Такі вони — таланти Богдана Маюка. Та найголовніше те, що цікаві сценарії свят, майстерну акторську гру й апетитну випічку об’єднує «творчий стиль» цього чоловіка: уміння «смакувати» кожним прожитим днем, сприймаючи його, наче дорогий подарунок.

Фото авторки та з архіву Богдана МАЮКА

 Мар’яна Бобрівець, Вільне Життя