Майстриня із Кременця розповіла, чому вишивання стало не просто хобі

Знайомство із місцевою майстринею Галиною Григорчук із почалося з її вишивки. За фахом жінка – медик, зараз працює в компанії WDS, яку створив її чоловік разом з другом, але вечори та ночі проводить за вишиванням, вкладаючи у кожну свою роботу філософський зміст й ретельно добираючи кольори, щоб все було гармонійно. Знає різні техніки, але до душі – вишивка хрестиком.

Любов до вишивки у майстрині родом із дитинства

“Я не можу пояснити чому, але для мене це щось таке невимовне, у вишивці – вся я”, – каже Галина Григорчук.

Оздоблювала сорочки для рідних та декорувала одяг елементами вишивки для себе.

“Був у мене такий випадок, коли я замовила в iнтернеті туніку, на ній була мережка, я її відпорола, ось так й з’явилася вишивка на сорочці, таку ж зробила для доньки, яка у мене теж дуже творча”, – розповідає Галина.

Здебільшого вишиває картини, та й в оселі самої жінки важко знайти куточок, де б не було вишитих полотен.

“Коли ми зробили ремонт, я зайшла до кімнати, побачила пусті стіни і  зрозуміла, що чогось таки не вистачає, тоді попросила чоловіка, щоб він повісив картини і відчуття відразу такі – я в себе вдома, бо в домівці є частинка мене”.

 Чимало вишитих картин, на яких здебільшого переважають квіти

Зізнається, що це не спроста. Бо квіти – це її маленька пристрасть. Звідки ця любов – не знає, але це надихає і, як не дивно, квіти допомагають у виборі кольору для вишивки. А ще дуже любить вітер, з яким приходить легкість думок.

Каже, саме у вишиванні знайшла розраду. Коли побачить красиве зображення, то не заспокоїться, доки не знайде схеми й не вишиє.

“Я не вишиваю натюрморти, чомусь не дуже люблю це. А ось квіти, коні, природа – це зовсім інше”, – зізнається майстриня. Ніколи не приступає до нової роботи, доки не завершить й не вдосконалить попередню.

 Буває, потрібно немало часу, щоб вишити те, що так до вподоби

“Якось я побачила в інтернеті одну картинку і вона мені так сподобалася, що я відразу зайнялася пошуками схеми, десь півроку знадобилося, щоб знайти”, не мало часу, – розповідає Галина.

І тепер у її доробку є ця картина. Називається “Допитливий сусід”. Це кінь, який заглядає у вікно. Жінка намагалася якомога правдоподібніше передати весь образ коня й зробити його реалістичним.

Коли немає настрою, вишивання знімає увесь негатив

“Я насолоджуюся процесом, бо це ціле мистецтво, а не просто коли хрестик лягає за хрестиком. Це енергетика людини, яка вишиває. Буду я злою, чи втомлено, чи не веселою, але бальзам від таких недуг є – це вишивання”, – зазначає жінка про улюблену справу.

Не любить абстрактних візерунків у вишивці й надає перевагу чомусь більш глибокому – тому, що має прихований сенс. А щоб знайти час для улюбленого заняття, жінка спершу закінчує побутові справи, а у задоволення вишиває по ночах.

“Мама каже, що я краду свої ночі, але що робити, якщо мені це подобається. Буває, вишиваю навіть до четвертої ранку. Головне – хотіти, а час завжди знайдеш, навіть якщо цей час – ніч”.

З гумором каже, що є певні пори року, коли можна приділяти вишиванню більше часу, ніж зазвичай.

“Мій час – це осінь, зима, весна”, – каже Галина.

Кожну роботу асоціює з певним періодом у житті

Хоч займається вишиванням не професійно, але вишивка для жінки – щось сокровенне, потайне, бо кожну роботу асоціює з певним періодом у своєму житті.

Приміром, картина “Міфічний світ”. Ця вишивка у шухляді лежала три роки, і лише через деякий час знайшла своє втілення у житті. Можливо, відразу й не помітно усієї містичності у ній, але вона все-таки є. На картині з однієї сторони – місячна ніч та русалка, з іншої – дівчина із сонцем.

“Ця картина символізує дві людські сторони: одна – про яку знають усі, а інша – потайна, про яку знають лише виняткові люди”, – каже пані Галина.

Ось і ще одна історія. Коли у житті жінки був душевно важкий період, пані Галя натрапила на схему вишивки бузку. Рукодільниця побачила квіти, та ще й у яскравих відтінках, і зрозуміла, що мусить обовꞌязково їх вишити.

“Вишиваючи цю картину, я збагнула, що віднайшла гармонію у собі, тому що ця робота була, швидше, роботою над собою. І моє життя потроху почало набирати яскравих барв після несприятливого періоду”, – зізнається жінка.

Закінчивши вишивати цю картину, каже, що переоцінила деякі речі, людей та змінила своє ставлення до життя в цілому.

“Напевно, ця картина таки відображає мій останній рік, а він у мене був не з найлегших, зате тепер, як і сама картина, все – кольорове”.

Також додає, що це була найважча робота.

Часом, аби передати весь колір у вишивці, ходила до саду, щоб поглянути на квіти. А їх біля хати у Галини чимало. Має чималий квітник, де є різні квіти, і з великим задоволення доглядає за ними.

А ось вишивати ікони під силу не кожному. “Просто так, як картинку, ікону не вишиватимеш. Потрібна готовність і відчуття чогось сакрально-духовного. Як би там не було, потрібно знати й розуміти таке мистецтво. Тут, мабуть, є ще й свої правила”.

Але одного разу таки спробувала. Єдину ікону у своєму творчому доробку –  Семистрільну ікону Матері Божої – вишила на честь бабусі, яка пішла із життя, а вона, як розповіла жінка, була релігійною.

 “Цю ікону я вишивала по ночах, десь близько двох місяців. А на річницю смерті я принесла цю ікону до церкви, там її й залишила. Коли приходиш до церкви, то таке відчуття, ніби дивишся на ікону, а бачиш бабусю”, – каже вишивальниця.

Серед планів Галини – вишити табун коней і море. Є й такі вишивки, які ще  чекають на те, щоб дати їм життя.

“Це просто – моє, і більше нічого додати. Я собі не уявляю, що я не вишиваю, бо для мене – це насолода, Врешті, я навіть не знаю з чим порівняти. Хоча таки знаю. З вітром. Коли влітку сильна спека, а день жаркий-прежаркий, ти чекаєш ось цього легкого вітру”.

“Для мене – це не просто хобі, а й спосіб життя, відпочинок і те, до чого  потрібне не терпіння, а любов. Велика. А я люблю те, що роблю. Я цим живу”, – додала наостанок пані Галина.

Джерело: Кременець City