75-річний ланівчанин Олег Гаврилюк бігає у шортах і майці за будь-якої погоди у всі пори року
Цього статного чоловіка ланівчани можуть не знати на ім’я, але те, що він щодня робить ранкову пробіжку — знає більшість, бо мало не годинники по ньому звіряють. Його фотографують, знімають на відео, вітають, зустрівши випадково. А все тому, що бігає цей уже далеко не юний спортсмен у шортах і майці за будь-якої погоди у всі пори року практично в один і той же час (!).
Олег Гаврилюк — герой розповіді. Спілкуватися з ним — одне задоволення — людина він щира, проста, водночас високоосвічена, багатогранна у своїх життєвих поглядах і діяльності.
СТРІЛЕЦЬКЕ МИНУЛЕ СІМ’Ї ГАВРИЛЮКІВ
Народився Олег Якович на Покрову буремного 1943-го. Із дитячих спогадів закарбувалися окремі уривки, коли в їхній оселі він часто бачив чужих чоловіків, яких батько вчив поводитися зі зброєю. У них на подвір’ї під ліщиною була криївка, куди ховалися хлопці, які не встигали до світання залишити їхній будинок. Але в 1946 р. її засипали. У 1973-му, пораючись на батьківському обійсті, Олег Якович випадково натрапив на кулеметний диск з набоями. Як виявилося, це мати, коли була вагітною молодшим сином Ярославом, під час обшуку непомітно сховала диск під спідницю. Зважаючи на її стан, більшовики дозволили жінці вийти з хати, тож таким чином небезпечний доказ причетності їхньої сім’ї до українського національного військового формування карателі не знайшли. І через відсутність складу злочину в тюрму не посадили. Натомість Якову Сидоровичу був наказ від своїх ліквідувати зрадника, який їх видав. І коли він підійшов до його хати, той кинув йому під ноги гранату й утік. Але вона, на щастя, не вибухнула. А сексот незадовго і сам помер.
Як і в багатьох родинах патріотів, у Гаврилюків не прийнято було говорити на заборонену тему. Ні мама, яка працювала у поляків кухарем, а згодом у лікарні шеф-кухарем, ні батько — залізничник на станції в Корначівці, особливо не афішували своїх націоналістичних поглядів і того факту, що мало не потрапили в тюрму за участь у підпільній організації. Яків Гаврилюк у 1991 році, після того, як усю ніч дивився трансляцію позачергової сесії Верховної ради України, коли приймали Постанову та Акт проголошення незалежності України, зі словами: “А все-таки вони проголосували”, помер від інфаркту.
У день похорону Андрій Демчук, брат однокласниці пана Олега, повідомив, що Яків Сидорович був керівником стрільців “Поліської січі”, а мама зв’язковою. Та, як пригадує під час нашої нещодавньої зустрічі Олег Якович, йому тоді було не до подібних розмов. А коли настав час знати правду, то не стало Андрія Демчука, бо лише з його слів в О.Гаврилюка такі відомості про підпільну діяльність своїх батьків, бо інших підтверджень наразі нема. Про те, що хтось із вулиці Польової чи Новосілки був січовим стрільцем, знав журналіст і краєзнавець Григорій Басюк, але йому не було відоме прізвище — хто саме. Та й, зрештою, про січових стрільців на Лановеччині менше було чути. Здебільшого — про бандерівців.
ПІШОВ У СВІТ, ЩОБ ПЕРЕРОБИТИ СВІТ
У неповних 6 років Олег пішов до школи. Сестри йшли — і він захотів. Хлопчину навіть не одразу записали: подумали, може передумає. Але завзяте дитя неабияк тягнулося до знань. Ще в ранньому дитинстві мріяв займатися наукою. Прагнув створити такий прилад, який би впливав на стосунки між людьми, щоб вони перестали брехати.
Закінчивши школу в п’ятнадцять років, Олег намірився вступити на механіко-математичний факультет до столичного університету. З першої спроби не вдалося, тож на рік залишився у рідних Ланівцях. У його біографічній сторінці є запис про роботу в редакції нашої районної газети за редакторства Миколи Костенка, заступника редактора Івана Єлагіна, разом із Єфросинією Демчук, Володимиром Вихрущем та іншими. Для самого Олега Яковича сьогодні такі спогади не надто багаті та значимі, а нашому колективу приємно, що районка давала старт у широкий світ багатьом відомим землякам.
Невдовзі О.Гаврилюк поступив на радіофізичний факультет, успішно закінчив і продовжив навчання в аспірантурі. Певного життєвого досвіду дала служба в армії, робота в університеті. Саме тут молодий науковець провів декілька дослідів із вивчення фізичних властивостей металу, зробив свою першу серйозну роботу, за яку його портрет занесено на дошку пошани кращих випускників університету. А принесло славу пану Олегу золото, певні властивості якого тоді ще не були відомими.
Згодом в науково-дослідному інституті мікроприладів О.Гаврилюк працював над мінімізацією приладів зв’язку. У час розвитку аналогової електроніки займався танталовою технологією, яку, зокрема, впроваджував і в Будапешті.
За свою діяльність в науково-дослідному інституті Олег Якович був і провідним інженером, і старшим науковим співробітником, і зав. лабораторії, захистив кандидатську дисертацію. Його авторству належать понад 40 наукових праць, має декілька запатентованих винаходів, відзначений численними грамотами, подяками, преміями, медалями. Пишається тим, що золоті бані церков — це не що інше, як науковий винахід — сполука титану з азотом, до якого він причетний. Разом з колегами, щоб заробити гроші (а було це в 90-ті роки), виготовляли церковні чаші із застосуванням унікальної технології напилювання під золото (нітрид титану), робили візерунки на них за допомогою літографії.
Коли запросили працювати заступником директора з питань обладнання і технології в українсько-американському ТОВ з іноземними інвестиціями “Дослідний центр “Пратт і Уітні-Патон”, а згодом у міжнародному центрі електронно-променевих технологій, займався розробкою ефективного захисного покриття для лопаток турбін літаків та інших деталей, новими електронними гарматами, технологією виготовлення елементів для супутників. Замовлення надходили з Америки, Канади, Індії, Китаю. Методи очистки кремнію для сонячних батарей — також ідеї науковця з Лановець.
СИНІВСЬКИЙ ОБОВ’ЯЗОК ПЕРЕВАЖИВ
У пік своєї наукової діяльності, коли розум, серце і руки прагнули новизни, а в голові роїлося ще безліч ідей, Олег Якович іде на заслужений відпочинок та повертається у Ланівці. Переважили рідні серцю місця, синівський обов’язок. На той час хвора мама потребувала підтримки. І він, як єдиний син (молодший брат у 55 років помер від інфаркту), хотів бути якомога ближче до неї. Відтак, з 2011 року відомий радіофізик-науковець доглядає за батьківським обійстям, залюбки порається на чималенькому городі, в садку, сіє біля хати чорнобривці та насолоджується провінційною тишею.
Ще навчаючись в університеті, Олег Якович вступив до студії художнього слова, співав у мандрівному хорі студентів київських вишів “Жайворонок”. Пригадує свій перший похід із “Жайворонком”, присвячений 150-річчю від дня народження Т.Шевченка, коли розпочали в Моринцях, а завершили в Каневі. Там зустрівся з В.Симоненком, поезію якого відмінно декламує напам’ять і зараз. Багатий пісенний репертуар, запас знань з художньої літератури, історичної документації допомагають Олегу Яковичу бути одним із бажаних гостей та учасником багатьох творчих зустрічей, які проходять у районній бібліотеці в Ланівцях. Охоче відвідує усі просвітницькі заходи в місті. А ще впізнають його містяни, коли бачать зранку в спортивній формі.
ЩОБ БУТИ БЛИЖЧИМ ДО ПРИРОДИ
Заняття спортом — невід’ємна частина багатогранності таланту О.Гаврилюка. Ще в студентські роки був одним із кращих лижників університету. А ранкова пробіжка для цього чоловіка — як вода для організму. Був час, що три роки поспіль по два тижні займався голодуванням по Бреггу. Запланував собі голодування на 45 днів, але провів тридцять.
Це ж яку силу волі потрібно було мати, щоб, п’ючи лише переварену воду, Олег Якович спокійно продовжував готувати їжу для сім’ї! Дружина Лідія, син, дочка не надто схвалювали його ідею очистки організму таким способом, але не перечили.
А ще відомий радіофізик щоранку робить гормональну зарядку (ще не встаючи з ліжка), а зарядку для внутрішніх органів — уже на шкільному стадіоні. Раз у тиждень бігає по 20 км. І все це — за будь-якої погоди в усі пори року й обов’язково у шортах і майці! “І в дощ, і в сніг біжу — мені однаково, я не цукровий — не розтану. Я тоді відчуваю себе ближчим до природи”, — каже мій цікавий співрозмовник.
Загалом вважає себе щасливою людиною. А щасливі, як правило, — люди щирі й добрі, котрі безкорисливо дарують свою любов і теплоту ближнім і світові.
У неділю, 14 жовтня, Олегу Яковичу виповниться 75 років. Свій щедрий і багатий ювілей зустрічатиме у Києві з дружиною, дітьми, онучатами. З роси й води Вам, шановний імениннику! Нехай Господня ласка, батьківська земля, любов і повага близьких додають Вам сили, енергії, ентузіазму. Активного Вам довголіття в мирі, добрі та при доброму здоров’ї!
Наталя ГАМЕРА
Коментарі вимкнені.