Ярослав Голубович з Тернопільщини слідкував за кожним рухом українських націоналістів. Протокол допиту. Частина одинадцята

Протокол допиту Ярослава Йосифовича Голубовича  Р 31. Справа ч.: 100/46 

Голубович Ярослав Симпатик ОУН “Місько” А/в МГБ “Ніжний”, “Борис”, “Жайворон” Р-н Залізці Дня 27.XII.1946 р. 

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ 

«9.ІІІ. ніччю я перейшов на Волинь до Нового Олексинця до Ханенка Віктора, в якого скривався майже цілий тиждень. Там я стрічався з родичами, яким розказував, як мені вдалося втекти. Тоді батько сказав, щоб я вже вважав на себе, бо коли зловлять другий раз, то вже напевно не вдасться втекти. Мої родичі тут скривалися в Дуденчук Марії і Бобрика Степана. Около 14.ІІІ.1946 р. вечором я ходив на хутори Петрівку до свого дядька Мудровського Ілька. Він розказував, що попередньої ночі до нього приходило двох озброєних людей. Вони розпитували за родиною Голубовича, де вона скривається і чого. Він відповів їм, що не знає, бо він недавно повернув з армії. Рівнож казали, що вони хотіли б стрінутися з родичами Андрія і самим Андрійом, а коли він сидить в нього в криївці, то хай вилізе і вони хотіли з ним щось переговорити. Одначе Мудровський відповів їм, що він зовсім нічого не знає про Голубовичів. При відході незнані сказали: “Пожди, ми тобі покажем Рад. Союз.” Від дядька я пішов до Процика Володимира і там заквартирував, він розказував мені, що вночі 12.ІІІ.1946 р. в Блажкового Йосифа було чотирьох повстанців, які забрали свинку і чоботи. Після розмови я пішов до Нового Олексинця, і там скривався дальше. 

Около 18.ІІІ.46 р. я ходив на хутори Серетеччину до Боярського Григорія, де застав брата, “Лютого” (малого росту, чорний, около 24 роки), “Ігора” (середнього росту, чорний, кучерявий, около 25 років) і “Грізного” (високий, бльондин, около 30 років). “Лютий” розпитував  мене, де той пістоль і годинник, що я здобув. Тоді я показав йому пістоль і годинник, і розказав як я втік. Тоді брат сказав, щоб замінити йому пістоль. Я так і зробив. Він дав мені “Віса”, а я дав йому “Токарева”. При цьому брат сказав, що мені вистарчить “Віс”, а “Токарев” є кращий для нього, бо є більше амуніції. Тоді брат викликав мене до другої хати і почав розпитувати: чому я не вбив большевика та чому не їхав до Залозець, а втік з Гаїв Розтоцьких. “Коли б ти був в районі, – говорив брат, – то я вже думав йти голоситися. Рівнож були б забрали родину в район і тоді ми вже жили б в районі.” Тоді я сказав, щоб він до мене не підходив, бо я вже знаю, що він мене хоче знищити. На це брат відповів: “Я тебе не хочу знищити, тільки ти сам так робиш, що нас обидвох і родину знищать.” Відтак я сказав, що я не хочу сам скриватися, а хотів би піти в теренову боївку. Брат відповів, що він буде говорити з провідником, а коли він погодиться, то брат забере мене до себе. По кількох хвилинах вони всі відійшли. Я знова пішов до Нового Олексинця. Дальше скривався в Ханенка Віктора. 29.ІІІ.1946 р. я був в криївці в соломі і написав донос. В доносі описав все те, що діялося в мойому окруженні від останньої стрічі до сьогодні і заніс його на пункт (під корчем глоду, між ровами на південний схід від хутора Ліщина). Звідтам забрав записку адресовану “Борис”. Ранком 30.ІІІ. я прочитав цю записку, яка була меншбільш такого змісту: 

Товариш “Борис”! Повідомляю Вас, щоб Ви прибули на стрічу 15.IV.1946 р. на гору Ушар в 9 год. вечором. На цій стрічі маємо обговорити багато справ. Кличка: три рази цмокнути, відгук той самий. До свіданія! 28.ІІІ.1946 р. Н Л С. 

Після прочитання я записку знищив. Дня 2.IV.1946 р. я ходив на хутори Петрівку до Довганя Василя. Він розказував мені, що 30.ІІІ. в Онищука Йосифа було чотирьох повстанців, які зробили в нього ревізію і при цьому сказали, що він доносить большевикам, що діється на хуторах. Після ревізії повстанці дали йому 25 буків і наказали, щоб нікому нічого не казав. Тої самої ночі я заквартирував в нього. Слідуючого вечора я ходив до тітки Сонсядек Ксеньки. Вона мені росказувала, що 8.ІІІ. були в неї большевики, робили ревізію, а відтак забрали на гарнізон до Загіря. Там її били і розпитували,  коли в неї був Деревянка, “Ігор”, Чернецький і Андрій. Вона відповіла, що вони до неї не заходять. Рівнож сказала, що я маю щастя, що відійшов від неї, бо коли б були тебе зловили в мене, то ми були б обидвоє пропали. Після цієї розмови я повернув назад до Нового Олексинця на свою квартиру. Около 5.IV. прийшов до Ханенка Віктора Мудровський Михайло і розказував, що 1.IV. приходило до нього трьох повстанців і хотіли забрати півсвинки. Тоді його батько сказав, що та свинка є одної підпільної родини (свинка була наша) і вони залишили її. По цій розмові він відійшов, а я дальше остався на цій квартирі. 

7.IV.1946 р. знову приходив Мудровський Михайло і сказав, що мій брат був в Боярського Григорія на хуторах Серетеччина і переказував, щоб я по Великодних Святах був на хуторах Серетеччина в Сухецької Пазі, бо він буде переходити туди і забере мене з собою. Протягом трьох днів я нікуди не ходив. 9.ІV. приходив до мене мій батько і розпитував як мені живеться. Я розповів йому, що по Вликодних Святах брат забере мене з собою. Тоді батько сказав, що де б я не був, то довідуватися про їх життя і про себе переказувати. Після розмови батько відійшов.

15.IV.1946 р. я ходив на стрічу. ХІІ. стріча. Коли я прийшов на пункт стрічі, то там не було ще нікого. Тоді я сів в корчах і по 15ох хвилинах почув кличку. Я дав відгук і ми звязалися. Тоді я побачив сімох большевиків. Один з них підійшов до мене і поздоровив: “Здоров Славку”. Відтак подав руку. Це був Федя. Перші його слова були: “Як стріляє твій пістоль”. Я відповів, що стріляє, бо стріляв псів. Тоді Федя сказав, що він мені дав пістоль не на такі дурниці. Опісля почав дальше говорити: “Коли відійдеш в другий терен, то старайся багато розвідувати і когось вбити. Коли будеш в лісі то старaйся вишукати криївки і позначувати їх такими знаками: якщо криївка буде дальше від лінії, то коло лінії на віддалі найбільше одного метра положи два патики в формі букви “Х”, але так, щоб менші кінці показували напрям криївки. Ці патики можуть бути дубові або березові. На віддалі 1520 м. від криївки зломи вершок молодого дуба, але в цей спосіб, щоб зломаний вершок показував напрям криївки. Коли немає дубка, то може бути береза, або інше дерево. Якщо криївки є в корчах, то по противній стороні лінії вирвати мале дерево з корінням і положити його так, щоб корінь показував  напрям криївки. Знова на віддалі яких 10 метрів коло криївки положи гіллячку, щоб врізаний кінець показував напрям криївки. Ці знаки роби коло тих криївок в яких ти не будеш перебувати. В цій криївці в якій будеш сам перебувати, клади на вході прутики з бузини, але так, щоб обстругана половина прутиків дотикала до краю входу. Можна так позначувати криївки: взяти 10 прутиків з крушини, звязати їх корою і положити на лінії, але так, щоб вершки тих прутиків показували напрям криївки. Знову на самій криївці розкидати такі самі прутики, але тільки два прутики повинні бути на самому вході до криївки. Криївки на полі позначувати в цей спосіб, як тебе попередньо поучував начальник. В лісі де стрічаються бандити робити такі знаки: покласти дві гілляки дубові, звернені до себе вершками, а зломані кінці мають бути на південь і північ. Збоку застромити таку саму гілляку наукіс так, щоб вона нібито лежала. Щоб переконатися куди переходять бандити, то треба на перехрестях ліній застромити кілька патиків. Коли туди буде хтось переходити, то ці патички будуть схилені в тому самому напрямі. Щоб переконатися, чи даною стежкою переходять бандьори, то треба положити через стежку від дерева до дерева патик. Якщо один кінець цього патика буде звернений в якомусь напрямі, то це значить, що туди хтось пішов. Щоб в тому впевнитися, то можна розгорнути на стежці, чи лінії кротовиння, а сліди на ньому будуть вказувати точний напрям в якому хтось пішов. Лінії, якими часто переходять бандьори, треба значити на краю ліса дубовими чи березовими паличками зверненими зрізаними кінцями на північ. Всі ці знаки треба робити вечором, а рано контролювати і забирати їх. В доносах треба подавати, де і які зазначив криївки, та де і які поробив знаки. Рівночасно треба подавати, де найбільше квартирують бандьори, звідкіля приходять, хто і скільки їх приходить. Ти вже напевно підеш до боївки. Отже де б ти не був уважай на всі рухи бандьорів. Місця стрічі будуть ті самі, що ти мав у відділі (Гарбузів, Вертелка). Першого місяця записки до тебе не буду посилати, бо не знаю де класти. Коли дістану від тебе донос, то другим разом напишу. Думаю, що ти вже будеш знати де будеш перебувати. Також повідомляй з якими людьми працюєш. Коли б тебе перенесли в інший район, то можеш повідомити мене листом, де ти знаходишся, а я тебе вже стріну. Коли б тебе зловили наші, то ти скажи даному начальникові, що ти хочеш бути з начальником НКГБ, чи Федьом, але нічого йому більше не говори.  Коли б тебе припадково знайшли в криївці, тоді ти перший вискакуй з криївки і скажи своє псевдо. Рівночасно в котрій небудь руці тримай білу хусточку і зроби нею рух до гори і на долину. Тоді домагайся зустрічі з начальником НКГБ. Знова коли б тебе хотіли ще в криївці вбити, то ти кажи, що наперед биймося, а відтак будем стрілятися. При цьому уважай, коли наші відкриють вхід, то ти старайся вискочити наверха. За криївками головну увагу звертай у смерекових лісах, на горбках і де є рідке але грубе дерево. Коли вже будеш в боївці, то сліди: хто виносить їсти, хто з цивільних подав розвідку про село, в кого є бандерівські харчі, як і коли заходять до такої хати, хто пере їм білля, що говорять між собою і між населенням і який в них настрій. Якщо б перепроваджувалися які вишколи, то треба написати, хто перепроваджував та що викладав та хто був присутній на тому вишколі. Коли б ти попав у засідку, то зараз висувайся в ліву сторону і вистріли з кріса нам понад голови, але світляною кулею. Якщо б тоді був хтось, що тебе знає, то тоді також вистрілить світляною кулею, а коли ніхто не вистрілить з наших, то ти висувайся дальше в ліву сторону і втікай. Коли б тебе окружили в хаті, то ти вискакуй перший і в лівій руці тримай за паса кріса і тягни його до землі, а в правій руці держи шапку, але нею не махай, тільки держи при собі.” По короткій перерві запитав мене: “Чи ти маєш ще той пістоль, що я тобі дав?” Я відповів, що брат забрав від мене той пістоль, бо, мовляв, йому треба більше доброго пістоля, а дав мені свого трохи знищеного “Віса”. Відтак запитав, хто був в нас з братом. Я відповів, що з братом був “Ігор”, “Лютий” і “Грізний”. Він тоді мене запитав, хто і що мене питав. На це я йому відповів, що “Лютий” розпитував, як я втік і росказував йому так як Ви мені казали говорити, але про те, що маю застрілити брата не признався. Тоді “Лютий” запитав: “Ти не дури, а скажи, як то було.” На це я йому відповів, що говорю щиру правду. Тоді Федя сказав: “Доки ти думаєш брехати, як говориш то не смійся, а говори правду. Скажи мені, чи ти вже бачив “Лютого” і як він виглядає?” На це я йому відповів, що бачив і так його описав: середнього росту, чорний, около 24 роки. “Отже бачиш кого ти маєш вбити, – продовжував Федя, – не бійся. “Лютий” собі так жартував. Він напевно повірив, що ти втік, бо брат і ти вже давно в банді. Тому, як би тебе ще питав, то ти нічого не признайся, а кажи, що Федя тоді спав і за це його будуть судити. Я зараз відходжу в інший район і вістка про те, що мене нібито якраз засудили, буде якраз підходити.  Уважай, щоб тебе не підмовили признатися. Розвідуй все і точно подавай в доносах.” На цьому стріча закінчилася. Ми попрощалися і розійшлися. Ця стріча тривала около одної години. 

 Після стрічі я повернув до Нового Олексинця. Тут перебував дальше в Ханенка Віктора. На другий день стрічався з батьком, який розпитував мене де я був і що чув. Я відповідав, що багато чув, але старим про це не треба знати. При цьому сказав, що відійду в інші села до боївки. Тоді батько просив, що як буду десь близько, то переказувати до них чи живий і здоровий. Батько рівнож запитував, чи через свята буду ще дома. Я відповів їм, що буду. Відтак батько скаржився, що не має де дітися, бо в зимі було трохи легше скриватися. Слідуючого дня я був на хуторах Петрівка в Довганя Василя, в якого говорили про повстанців і про їх родини. Довгань говорив: “Як вони мучаться, скільки жертв вже впало за Україну і ще скільки впаде, того ніхто не знає, а все за свою державу. Самі молоді хлопці, тільки жити, а віддають своє життя.” Що з того, коли брат брата видає, сказав я. “На таке йдуть тільки виродки, – говорив він, – добрий українець на таке не піде ніколи. Большевики обіцяють йому торбу грошей, чи гарний дім в районі і він тоді йде по селах та продає своїх братів.” Звідсіля я пішов до свойого дядька Мудровського Ілька. Він розказував мені, що його покликували і примушували, щоб він підписав заяву, але він на це не погодився. Я розпитував його, чи він де стрічався з повстанцями. Він розповів, що був в Гаях Розтоцьких і чув там, що в якомусь селі на Волині большевики вбили 15 хлопців. Відтак розпитував мене, чи воно ще так довго буде і чи ми здобудемо свою державу. На це я йому відповів, що ми можемо скриватися 10 років, але державу будемо мати. “Всі так говорять, – говорив Мудровський, – але чи воно так буде. Колись може прийти така пора, що можна буде здобути, то знову хлопців не буде.” Від нього я повернув назад до Нового Олексинця. Тут перебув до Великодних Свят. На другий день Великодних Свят я стрічався з батьком, який мені сказав, що на хуторах Серетеччини в Боярського Григорія є брат і хоче стрінутися зі мною, а коли б я не міг до нього прийти, то 26.IV. мав ждати на нього в Сухецької Пазі на хуторах Серетеччина, бо тоді мав брат мене забрати зі собою. Я зараз зібрався і пішов до Боярського Григорія, але брата вже там не застав і тому повернув назад до Процика Володимира на хуторах Петрівка. Звідсіля я пішов з батьком знову до Нового Олексинця до Ханенка Віктора.  

26.IV.1946 р. я писав донос, в якому описав все, що було за весь час від останньої стрічі до сьогодні. Рівнож написав, що відходжу з того терену разом з братом, а де буду, то повідомлю через мертві пункти, які мав ще у підпіллі. Вечором я заніс донос на мертвий пункт. З пункту я пішов до Сухецької Пазі, куди по хвилині прийшов брат і “Грізний”. Ще тої самої ночі ми відійшли до Гаїв Розтоцьких і заквар тирували в голови кооперативи. Вечором стрінулися з “Ігорем” і “Лютим”. Цього вечора “Ігор” і брат відійшли кудись, а я, “Лютий” і “Грізний” пішли квартирувати до якогось господаря, що мешкає в третій хаті від голови земельної громади в цьому селі. На другий день вечором до нас долучив “Батько” (родом з Гаїв Розтоцьких) і ми всі відійшли до ліса Макарихи. Ранком туди прибув брат, “Ігор”, “Довбуш”, “Рубач” (родом з Ратищ) і “Омелько”. Через день вони говорили щось між собою, а вечором я, брат, “Ігор”, “Батько”, “Грізний” і “Лютий” відійшли до ліса коло села Лукавця і там заквартирували. Ранком стрінув “Бурю” (Юрків Петро з села Манаїв), “Соловія” (родом із села Манаїв, на ім’я Михайло), “Залужного” і стрільців з відділу “Сіроманців”: “Брюховецького” (ройовий, бльoндин, около 24 роки), “Вороного” (вістун, середнього росту, блондин, около 24 роки), “Луга” (високий, чорний, 25 років), “Марка” (високий, чорний, 22 роки), “Вишню” (малий, білий, 21 рік), “Змія” (малий, чорний, кучерявий, 23 роки), “Богдана” (бльондин, родом з села Гарбузова, 22 роки), “Кримського” (низький, грубий, чорнявий, 25 літ). Цього дня перед полуднем я ходив з братом і “Бурею” до кравця Мирокишки на хуторі Підлукавець. Там вони заходили до хати, а я стояв на стійці. Слідуючі дні був в лісі і харчувався разом з “Сіроманцями”. 

3.V. 1946 р. в лісі було около 40 повстанців. Рано “Ігор” зарядив збірку в три лаві. Відтак виступив політвиховник “Роман” (низький, бльондин, около 24 роки). Він з’ясував нам міжнародне положення, а відтак ми всі говорили наструнко “Декалог” і Молитву Українського Революціонера, а відтак “Ігор” зарядив розхід. 5.V. брат познайомив мене з кущевим “Віктором” (високий, чорний, около 20 років, з села Великий Тростянець). Він сказав мені, що я тут остануся на кілька днів з “Соловієм”, а по кількох днях він забере нас до свого куща. З “Соловієм” я був два дні. Опісля “Соловій” мене покинув і кудись пішов, а я остався при “Сіроманцях” і з ними був до 28 травня. З ними ходив тільки на вечерю до Каськи на хутір Підлукавець. Часто стрічався з братом, але з ним нічого не говорив. В тих днях майже щодня до нас приходив “Сумний” (родом з с. Лукавець, около 30 років), “Богдан” і “Григорко” (середнього росту,  чорнявий, около 23 роки). Вони нічого не говорили, тільки жартували. Вони також перебували в лісі, але де, я не знав. 

18.V. прийшов до мене “Горошко” і я з ним поніс звіти від куще вого “Білого” (низький, бльондин, 25 років) до “Вітра” в Тростянеччину і там стрінув “Вітра” і “Курдибу” (бойовик, середнього росту, чорний, около 24 роки). На другий день вечором “Вітер” дав нам наказ, щоб ми пішли до села Підберізець і привели бойовика “Смереку”, який втік з куща “Вітра”. Вечором я і “Горошко” ходили до села Ратищ і написали записку до “Смереки” та передали до нього через його дядька. В записці написали, щоб він прибув до села Ратищ до свойого дядька, а самі пішли до села Ожигівчика і там заквартирували в “Горошкової” мачухи. Вечором пішли назад до Ратищ, але “Смереки” не було і ми відійшли до “Вітра”. “Вітрові” сказали, що ми визначували “Смереці” стрічу, але він не прийшов. “Вітер” відповів, що ми навіть за ним не шукали, а ходили до дівчат. Тоді “Вітер” сказав, що зараз я, “Курдиба”, “Горошок”, “Орлик” і “Сірко” маємо піти і зловити “Смереку”.

Продовження буде.

СТАТТЮ ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ  КРИВОКУЛЬСЬКИЙ