Ставлення до релігії у селі Заздрість на Тернопільщині, де народився патріарх Йосиф Сліпий

Тут мирно вживаються православна та греко-католицька громади, у всіх класах школи викладають християнську етику, а місцевий священник навчає дітей інформатики.

У селі Заздрість Тернопільської області 129 років тому народився патріарх УГКЦ Йосиф Сліпий. Нині у селі, за офіційними даними, діє дві конфесії — ПЦУ та УГКЦ, віряни яких моляться у різних храмах, що стоять поряд.

Чисельність парафії православних, за твердженням місцевих, — понад 400 осіб, греко-католиків — близько 300.

Недільний ранок у Заздрості — сонячний. На 10.00 у храмі Воздвиження Чесного Христа Господнього (ПЦУ) розпочинається літургія. Разом з іншими вірянами заходжу до церкви і я. Всередині — осіб 40. Більшість — старші жінки в хустках. Молоді, дітей та чоловіків обмаль.

37-річний настоятель храму отець Віктор Житніков після літургії каже: “Тепер трохи менше вірян ходить на службу, бо осінь — багато роботи, і люди помучені. Та й з початком пандемії теж менше ходять до храму — людей огортає страх захворіти”.

Біля церкви гуртуються парафіянки — щось жваво обговорюють між собою. Я приєднуюсь до них й одразу ж роблю комплімент бабусям, голови яких прикрашають дуже гарні хустини. Жінки розповідають, що у святкові чи недільні дні одягають до храму яскраві або світлі хустини, а коли піст — то темні.

“Неділя у Заздрості — особливий день, — каже 64-річна Марія Пелих. — Зазвичай вранці робимо вареники. Далі йдемо до церкви, потім на
цвинтар — молитися за померлих родичів”.

А 59-річна Марія Слободян запрошує мене разом оглянути церкву. Будівля давня, збудована ще у 1876 році. Жінка каже, такого іконостаса, як тут, немає ніде. “Це робота місцевого майстра – талановитого різьбяра, — нахвалює парафіянка. — А як у нас хор гарно співає!”

Православні віряни кажуть — із представниками громади УГКЦ не мають жодних конфліктів. Пані Марія Слободян проводжає мене до грекокатолицького храму Йосифа Обручника і потім сама теж заходить туди помолитися.

“Конфесії у селі дві, але ми дуже рідні”, — усміхається 37-річний отець Андрій Козак, настоятель храму Йосифа Обручника у Заздрості, якого
зустріла на церковному подвір’ї.

Близько 12.00 розпочалась літургія. У храмі — пів сотні вірян. На відміну від православної церкви, тут я зауважую більше людей молодого та середнього віку.

Після служби біля церкви знайомлюся з 61-річним Олегом Богачевським. “Ще з дитинства мені батьки прищепили релігійність, — каже він. — Та ходити до церкви — це не лише данина традиції. Віра в Бога дає надію. Чи стаю до праці, чи що-небудь інше, спершу завжди молюся, попрошу Бога, Ісуса Христа, щоб мені допоміг”.

“Тому що без Бога — ні до порога”, — підхоплює розмову 62-річний Григорій Зайшлий, який прямує з церкви додому.

Приєднується до бесіди і 54-річна Люба Паращук — старша сестриця у греко-католицькій громаді. Вона каже, церква — невід’ємна частина життя.

“Щомісяця я ходжу до сповіді. Кожної служби Божої даю картку за здоров’я рідних і близьких, — розповідає пані Люба. — Наша сім’я постить під час церковних постів і також щоп’ятниці. До речі, у піст іноді відмовляю собі у солодощах, адже дуже вже люблю їх”.

У родині пані Люби є традиція — всі святкові трапези починати із молитви. “У силу молитви я загалом дуже вірю. У 1990-х, коли була вагітною і чекала народження доньки Василини, взялася вишивати образи для храму, — розповідає пані Люба. — Молилася, просила у Господа ласки, щоб пологи пройшли добре. Так і склалося. А коли народила, то на знак подяки вже вишивала хоругви для церкви”.
Цікаво, що у школі Заздрості у всіх класах викладають християнську етику.

“У 5 — 6-му — як навчальний предмет, 1 — 4-му та 7 — 9-му як
факультативне заняття, — розповідає 45-річна Ольга Шеліга, директорка Заздрістської гімназії імені Йосифа Сліпого, яку також зустріла біля храму. — Викладає цей предмет вчителька, яка пройшла відповідні курси. А з дітьми дошкільного віку в Заздрості працює дружина отця Андрія.

Вона ще й вчителька історії, а сам священник викладає інформатику, оскільки має знання в цій сфері”.

Директорка каже — щопонеділка у школі проводять молебень. До пандемії на нього збиралися учні, а тепер окремо моляться діти молодших класів і окремо — старшокласники. “Просимо у Господа і Матінки Божої благословення на навчальний тиждень”, — пояснює директорка.

…Сонце уже перевалило за полудень. Мешканці Заздрості розійшлись по домівках, аби провести день зі своїми родинами. Відчутно, що батьки тут докладають немалих зусиль, аби передати дітям своє вміння вірити. Чи зможуть прищепити релігійність сучасному поколінню? Це покаже час.

Газета “Експрес”, Юля Томчишин