В Тернополі на вул. Братів Бойчуків ночами знімають фільм жахів

За сюжетом Кінга, кажуть. Чи ще когось із відомих культмасових страхополохів. Режисер стрічки не може точно сказати, бо єдиний ліхтар, що нервово блимає в темряві, дає настільки високе світло, що в ньому прочитати автора сценарію нереально.
Як і знайти автора нерукотворних декорацій просто неба. Комісія, створена міськдепами, принаймні, досі його не знайшла.
А декорації – всі 100% натуральні, екологічно чисті, без ГМО, навіть.
Бездоганної природньої якості. Всі настільки справжніі, епатажні, шокуючі і продумані, що виникає відчуття нереального трешу, хорору і жаху.
Знайти їх автора спробувала і Дзвінка. Не спеціально, просто треба було до аптеки, а найближча в цю пору – коло магазину “Калина”.
І от іде Дзвінка дорогою грунтовою, листям присипаною, водою талою підтопленою. Не дорога – шлях судноплавний. З Високих Обіцянок у Нижні Пустобрехи. Шлях той не одним уже бюджетним потоком розмитий. Давній дуже. Проторений і проораний.
По зимі та доріжка кілька поколінь двірників з ломами пам’ятає. Від одного реву сирен “швидкої допомоги” нервувати починає. Бо рук-ніг там уже переламано, як списів у міськраді, коли бюджет пиляють, чи політичними платформами кидаються.
Добре, що знизу блимають над дверима лампочки в дитсадках і люди в п’ятиповерхівках ще не розівчились світло вмикати вечорами. Хоч видно – куди падаєш.
І ось шляхом цим Дзвінка до аптеки добиралась. Повільно і довго. Довго і хижо. Бо фільм жахів .
І ото на горбочку сидить на роздоріжжі, на пеньку зі старого, ще не липового каштана, Рак. Люльку курить.
– Доброго вечора, пане Рак, – кажу. – А ви теж у фільмі знімаєтесь?
– Ні! – Каже Рак.- Я просто знімаюсь.
– Тобто?
– Тобто знімаюсь і йду звідси геть.
– А чому?
– Бо я старий, хворий, самотній Рак. Мені до аптеки часто треба. А тут – не дорога, а мох і болото.
– Ой! А коли ж тут дорогу зроблять, не знаєте?
– Коли я свисну.
– То свисніть, прошу пана.
– Я вже своє відсвистав. Тепер ви свистіть. От “Громадський бюджет” стартував? Отож! Там і свистіть. Поки бюджет знову не розсвистали.
Отакі ось вони – файномістянські вечори.
Так це я про що?
Нє, ну то як розуміти, прошу пана мера?

Дзвінка Торохтушко