“Роботи тут багато”: Тарас Герман з Тернополя волонтерить на сході України

Тарас Герман з Тернополя нині волонтерить на сході України. Раніше, разом із волонтерами Логістичного центру, допомагав бійцям АТО. Він розповів Суспільному про причини свого переїзду та допомогу, якої люди нині потребують там найбільше.

“Був Майдан, потім війна. Всі домогали, всі щось робили. Мав можливість надати склад для потреб логістичного центру. Ми зібралися кілька людей, подумали собі на зборах, що і як правильно робити. Тоді було не до підприємництва. Підприємництво собі працювало, не потребувало якихось вкладень, великого часу й роботи. Робота була налагоджена. А ідея була така, що всі свої, треба дивитися, хто потребує більше зі своїх, чи нехай він там з Харкова, Херсона, Дніпра. Багато людей і до того не розуміли, всі думали, що то воює тільки західна Україна. А, насправді, хлопців зі сходу гинуло в рази на більше, ніж із заходу”, – каже волонтер.

Тарас Герман розповів, першими допомагають люди, які мають не найбільші статки.

“Пам’ятаю, як ми бабцю виганяли зі складу, бо вона 50 гривень принесла. Ми тоді дідові шоколадок напхали, а вона все одно тих 50 гривень дала. Просто з часом сама задумка й суть того проєкту відійшла на інший план, бо з’явилося забезпечення, більш-менш нормальне харчування. Просто я втомився від всіх тих переїздів і вирішив, що будучи тут, можна набагато краще, якісніше і швидше закривати якісь нагальні потреби. Займаюся всім, чим можу, починаючи від мирних мешканців: довозимо їм харчування, проводимо волонтерів різними стежками, щоб вони випадково не поїхали туди, куди не треба. В загальному, це дуже важливо. В одній бригаді, потім другій, потім подзвонив до товариша, щоб бодай би помитися. А він каже, можеш приїжджати до мене, я тут в товариша живу. Так ми переїхали”.

За словами волонтера, до 2014 року на сході України не був жодного разу.

“Складно, важко тут, але все одно розумію, що це наше. І зараз вже відчуваю себе, ніби, вимушеним переселенцем. Зараз ти вже вживаєшся, вже приблизно трохи розумієш тих людей, які змушені покидати своє. Це дуже важко! Всі, що тут залишилися, то є люди, які не виїжджають, багато стареньких є, яким просто немає куди їхати. Є люди, які тут прожили все життя і ніде не були. Шкода дійсно, бо багато втрат мирного населення. Люди дотягують до кінця і в результаті кричать, дзвонять: “Вивезіть нас звідси”. Коли була можливість, коли було за день-два, то цього не робили. Треба бодай трошки побути тут, трохи бачити, поваритися в тій кухні, щоб зрозуміти, що і до чого та як. Власне, роботи тут багато”, – каже Тарас Герман.

Суспільне