Тернопільські фрірайдери катаються на Попі-Івані і стрибають з „Піку дебілізму” (фото)

24-річний музикант з Тернополя Андрій Гуменецький три роки займається фрірайдом – екстремальним катанням на лижах по непідготовлених схилах. Розповідає gazeta.ua про особливості цього виду відпочинку в Україні.

За кордоном фрірайдери часто використовують гвинтокрили чи автомобілі-снігоходи, аби добратися до вершини, з якої проводять спуск на лижах чи бордах. В Україні райдерам доводиться виносити все спорядження до вершин на плечах – цей вид фрірайду називають „беккантрі”.

Вкатана гірськолижна траса на якомусь курорті мені київську вулицю в час-пік нагадує — суцільна суєта. Купа людей один за одним, часом аж пробки бувають, мусиш їхати чітко по трасі, а якщо звернеш в якийсь лісок, то можуть і штраф дати – порушив техніку безпеки. Під час фрірайду їдеш куди хочеш і як хочеш.

„Посвяту” в райдери проходив на Чорногірському хребті. Спускалися з друзями з невеликої вершинки біля Петроса – Шапка Мономаха – з неї крутий спуск і купа ялинок. Зверху здається що взагалі неможливо проїхати, але коли рушаєш не швидко – вдається. Правда мене таки занесло і я одну ялинку зломав.

Справді відчув, що фрірайд це моє, після стрибка з „Піку дебілізму” – шестиметрової скелі на схилі Петросу. Коли їдеш на цю скелю зверху – страшно, але приземлення мʼяке, як в копицю сіна. Це ж не вкатана траса – снігу під скелею по пояс.

Найпопулярніші схили для фрірайду в Карпатах на горах Піп-Іван Чорногірський, Близниця, Гутин-Томнатик, Петрос.

Найкращий сезон для катання – грудень і січень. Це за умови, якщо в грудні впаде гарний сніг. Навесні кататися схилами небезпечніше – можна зірвати на себе лавину.

Скільки точно в Україні фрірайдерів, не знає ніхто. Думаю, загалом близько тисячі. Порівняно з тим скільки людей їздять на облаштовані гірськолижні спуски, це дуже мало.