Єдина країна. Реформи. Майдан для Європи. Істинний євромайдан

Заголовок досить провокаційний. Саме таким ми і хотіли б його бачити. Нехай кожен, вже з самого початку, визначиться, чи йде мова про український Майдан для Європи, чи про перспективу своєрідного «майдану» безпосередньо в Європі.

Однозначно, події Майдану, анексія Росією Криму, нинішні події на сході держави змінили Європу. Змінили її бачення, ставлення до Росії та України. Зрушили із закостенілого стану приспані довголітнім «переїданням» й мнимим благополуччям страхи воєнного вторгнення на свою територію чужоземців. Шокувала реальність такого сценарію у 3-му тисячолітті.

Це – добре.

В цьому ж контексті варто згадати, що ЖОДНА з країн, т.зв., «старої Європи» з кінця Другої світової війни не вела НАЗЕМНИХ воєнних дій. Участь обмежених контингентів у миротворчих операціях – не рахується. Там інші завдання й інші засоби.

Доцільно розглянути тріаду складових – економічну, військову, ментальну, нинішнього буття Європи.

Економічна. Європа цілковито залежна від російських енергоносіїв. Вона, як і Україна, «щільно» сидить на нафтогазовій «голці» північно-східного партнера. Сюхвилинна  відмова – нереальна.  Щонайменше два-три роки, і то, за певних геополітичних умов. Маються на увазі, взаємовідносини з Іраном, країнами Аравійського півострова. Додаткові, чималі, інвестиції в інфраструктуру. Глобалізація світової економіки, російські «нафто долари» дали можливість входження капіталів партнера в ключові економічні сектори та проекти заходу. Не обов’язково напряму. Є десятки, якщо не сотні, способів не виявляти свою присутність. Скажімо, у світових медіа. Про реальний сектор економіки годі говорити. Багатомільярдні угоди на постачання новітньої зброї (бодай, французькі «Містралі») й технологій також даються взнаки. Мниме заохочення до спільних проектів енергопостачання (Північний, Південний потоки). Поділяй і владарюй – вічно живе гасло.

Військова.  Нещодавня заява Генерального секретаря НАТО щодо відсутності можливостей воєнного впливу на агресора з боку Альянсу – розставила крапки над «і». НАТО – винятково бюрократична структура, без жодних важелів реального впливу на ситуацію.  При всій позірній могутності, це Колос на глиняних ногах. Грубо кажучи, опудало для наляканих горобців. Ми ж маємо справу з «неляканим ідіотом». Важко уявити собі дії НАТО при агресії щодо країни-учасниці. Насправді, важко. Можливо, через те, що ще такого не було. І тільки через це. Сьогодні обходитись лише «фактором стримування» недостатньо. І небезпечно.

Ментальна. Помилкою Європи є калькування своєї ментальності, способу мислення на Росію. Її спосіб мислення не піддається законам логіки і канонічному сприйняттю. Це вивихнутий розум цинічного, брехливого маніяка. Ментальність Росії це – говорити не те, що думаєш, а робити – не те, що говориш. Ось альфа і омега російської суспільної філософії. Європа цього не усвідомлює. Принаймні, «стара Європа».

А тому. Європі потрібен свій «майдан». Мають самоорганізуватись ті, хто знає що таке Росія. Ті, в кого ще жива пам’ять перебування у Союзі, чи Варшавському Договорі. Вони, принаймні, знають чого можна очікувати від «партнера».

Головними вимогами «євромайдану» повинні бути – створення Енергетичної комісії ЄС, єдиного для Європи органу у перемовинах з Росією щодо постачання нафти і газу. З єдиними для всієї Європи умовами та ціновою політикою.

Створення єдиних збройних утворень НАТО. Боєздатних, вишколених підрозділів негайного реагування. З єдиним центром командування. Це мають бути підрозділи атаки й стримування «першого удару». У їх формуванні, в першу чергу, повинні взяти участь країни, що мають воєнний досвід ведення наземних бойових дій у сучасний період. Хто не з чуток знайомий з поняттям «гібридної війни». США, Хорватія, Сербія, Велика Британія.

Створення на східному кордоні ЄС форпосту, а не буферних зон, безпеки. Від Норвегії на крайній Півночі до Азербайджану – на Півдні.

Для початку, цілком достатньо.