Колись я тебе любив…
Пройде 20 років і ми колись зустрінемося… На твоєму лиці будуть зморшки, і, можливо, сивина поміж волосся… Та й в мене також…
То буде літо чи осінь, а може і весна… Ми будемо сидіти в парку на лавочці… І будемо говорити так, наче не бачилися сто років… Кожен розкаже про свою долю, про життя, про дітей… Згадаємо минуле…
І раптом я тобі скажу “колись я тебе любив…”…
Твоєму подиву не буде меж…
І в пам’яті наче знову наберуть кольорів спогади… Твої посмішки і наші жарти, твої теплі руки у холодну зиму, твої обійми, коли ти так потребувала тепла фізичного, а я душевного і навпаки… Мої “дитячі” зачіпляння, твої капризи… Наші мандрівки… Твоє волосся, яке гортав вітер… Ніяких деталей і все настільки деталізовано…
Ти поглянеш у мої очі і мовиш “і я тебе також…”
Моєму подиву не буде меж…
І в той момент ми зрозуміємо, що ті всі нюанси, яких так боялася наша юна свідомість і які виглядали непереборними перешкодами на шляху спільного майбутнього були тільки фантомами… І захочеться знову повернути твої теплі руки у холодну зиму, твої обійми, мої “дитячі” зачіпляння, твої капризи, твоє волосся, яке гортав вітер…
У парку буде шелестіти листя…
Я візьму тебе за руку…
У нас буде про що помовчати…
Борис Явір Іскра
Коментарі вимкнені.