Містичні бузьки поряд тернопільського Освєнцема

Сталося так що завели мене ноги і колеса колєги до Острова, в той сектор де живе “тернопільський Освєнцем”, маю на увазі тваринну душогубку, костомельний завод.

Він знаходиться поряд села Острів, це як їхати до Березовиці по Микулинецькій, але минаєм поворот у село, їдем наді за Пролісок, праворуч буде яма, в ній то чудо технічного прогресу..

Дивне місце, таких я в Тернополі більше не бачив. Якась зона відчуження, направду кажу. Хащі, річка із каменями, які служать могильними плитами, мочари..спалені мурашники..

То було 1 квітня 2012 року, погода злилася як недолюблена жінка в критичні дні, хляпав дощ, сніг із вітром, крав на наших тілах одяг, тягнув в різні сторони. Поміж тим появлялося сонце, було холодно.. Одним словом чудова погода до погулянок.

З того дня мені найбільше запам’яталися бузьки. Воістину містичні птахи. Худі як тріски..сірі, сумні..голодні. В ці сніжні дні писали про те, що цього року вони уже прилетіли. Бідолахи..що тут додати, боротьба за виживання посеред снігу…

Повертаючись до костомельного. То було місце в якому я бачив найбільше бузьків, десятки в буквальному сенсі. Що їх сюди тягнуло..поняття не маю.

Один із них зупинився перед машиною, застиг і дивився на нас. Його погляд прошивав лобове скло, наші лоби і все що стояло за нашими спинами. Дивні відчуття, важко описати.. Що хотів сказати той пан бузько, про що думав, мабуть за це ніколи так і не дізнаюся.

“Окрім цього, лелека є символом вогню і сонячного світла: він завжди прилітає з наближенням бурі або грози.”

Тарас Циклиняк