Деталі Тернополя. Стерті сліди (фото)

Можливо, саме те, що зникає, залишається з нами на щонайдовший час: бо ж прислухаєшся до його дихання – чи ще живе.

У місті не можна жити й не мати з ним контакту. Бо ж так чи інак, кожен наш крок впливає на нього.

Це мені спадає на думку, коли бачу вичовгані, зі стертими візерунками кахлі, або ті, котрі вкриті міріадами тріщинок (як обезводнена земля).

Хтось казав, що ходіння — то і є найперше й найвагоміше спілкування з землею. То є перейняття її ритму.

Зрештою, всі ми ходимо проходженими стежками (то ж не річка, в яку не ступиш двічі). А тут таки вдається вступити і не двічі, і не тричі, а з мільйон разів. Звісно не тобі — кроки сумуються, всі вони стирають візерунки. І привносять своє — розмитість, вибляклість, полірованість.

І то не можна назвати знищенням — це природній процес життя — коли все йде до затирання відмінностей.

За цим процесом так цікаво спостерігати. Уявляти плитку часу, коли вона була нова, неторкнута. Прикидати, скільки ж часу її виполіровували до блиску. І хто полірує нині.

Маємо стерті сліди минулого часу та ще теплі сьогоднішнього.

Анна Золотнюк.

 

Comments are closed.