Принагідні мандрівки. Золочів у зеніті

Давно планувала візит сюди, але постійно щось не складалося.

І нарешті електричка доправляє до пункту призначення. Принагідно зауважу, що залізницею дістатись Золочева чи не в два рази дешевше, ніж автобусом, хоча останнім, звісно, швидше.

Занурення в місто поступове — одно- й двоповерхові будиночки, огорожі, автентичні двері й вікна. Центр — вищі будинки, пишніші оздоби.

Центральною вулицею Шашкевича варто пройти кілька разів, аби нічого не пропустити. Зокрема: будинок нинішньої міської ради, збудований на початку ХІХ століття, в’їзну браму 1883 року (зверніть увагу на замковий камінь), переповнені деталями  будинки, що стоять пліч-о-пліч (переважна більшість датована початком ХІХ століття). Вулиця виводить до костелу Вознесіння Господнього, будованого від 1731 року до 1763  року.

Далі спацер закрутився в непланованих звертаннях, розгляданнях, зупинках, проминаннях. Важливо, що в Золочеві вціліли не тільки будинки, їхня внутрішня й зовнішня оздоби, а й композиція вулиць. Кістяк старого міста міцний. Його приємно сприймати цілісно, а також розкладати на деталі. Павук на світлику, жардиньєрка в стилі модернізм, тіні від огорож і декоративних граток вікон, витерті кахлі, пишна ліпнина, сутеринні вікна… Тут можна назбирати вражень не на один день, а потім мати, до чого повертатись в думках.

Як на мене, хаотична складова вештання найзахопливіша.

Зрештою, якою не планованою вона не була б, якась провіденційна сила виводить на потрібне. Цього разу ноги привели до будинку, який шукала кілька років. Колишній шпиталь, а нині житловий дім на вулиці Чайковського, побачила вперше кільканадцять років тому під час однієї з перших мандрівок сюди. А потім чисто забула, де бачила цю неоготику. Буваючи в інших містах, шукала круті вулиці, і сподівалась, що добігаючи вниз, побачу її. І ось нарешті цей будинок «повернувся». Тепер докладно розглянула його деталі та зайшла всередину. А там, крім широких сходів, побачила рідкісну принаду – світловий колодязь.

Недалеко звідти – вулиця Тернопільська, де розташовані традиційні принади Золочева — китайський павільйон, замок, палац, бастіонні укріплення. Нагадаю, що тут була резиденція польського короля Яна Собеського та його дружини Марії Казимири, власниці Тернополя. Щоправда, ні палацу, ні замку, ні павільйону я не побачила – то були великодні вихідні, тому зверху прогулювався лиш охоронець з вівчаркою. Зрештою, то й не було метою візиту.

Анна Золотнюк.

Фото авторки.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *