Жінка, яка рахувала пільговиків та аварія, або 30 хв в одній тернопільській маршрутці

Їхала я вчора маршрутівкою з центру на БАМ. 21.30. Смерклося. На зупинці «Залізничний вокзал» охайна та доглянута пані в білому «пінджаку» питається у шофера, чи є у нього пасажири по посвідченню (хто не в курсі, то у Тернополі право на безкоштовний проїзд мають пенсіонери та інші пільговики. Але лише в межах п’яти осіб). Водій каже, що вже має. Жінка не розгубилася, заходить в напівпустий салон, де більшість – молодь та особи явно не пенсійного віку, і каже: «Пільговики, підніміть будь ласка руки, скільки вас є?». Підняли руки троє. Жінка «зчепилася» з водієм, мовляв, чому він говорить неправду? Чоловік намагався «огризатися», а вона відповідала у стилі: «Сину, закрий рот і їдь, бо якщо я завтра пожаліюся, то ти тут працювати більше не будеш».

В цей момент я помітила надзвичайну схожість тьоті-скандалістки з місцевою начальницею управління освіти міської ради Ольгою Похиляк. Їй-бо, жіночка була, як півтори краплі води схожа на пані Ольгу. Що зовнішньо, що командним голосом, що манерами поведінки. От тільки впевненість, що пані Ольга ніколи не потрапила б у маршрутівку, давала мені право розуміти, що це не вона.

Насправді, в цей момент я не була ні на боці водія, бо він і дійсно навіть не спробував порахувати пільговиків у салоні і вирішив просто «відморозитися», ні на боці жінки, бо не схвалюю крику та зверхності в будь-яких розбірках.

Але швидко скандал втих, бо жінка змогла сісти позаду водія, коли звільнилося місце на наступній зупинці. І так вже в спокої та зі звичним гулом пасажирів ми доїхали до зупинки «Текстильник». А там – схоже, затор, бо багато світла від фар, автівки стоять колоною, на тій смузі руху, яка веде з БАМу в Центр узагалі розвертаються. «Щось трапилося», – шепотіли пасажири. За кілька хвилин, коли нам вдалося повільно проїхати кілька метрів уперед, всі зрозуміли – аварія. На скільки вона була серйозною, ще ніхто не бачив. Але раптом дівчина, років не більше 20-ти, яка сиділа на першому сидінні, праворуч водія обернулася до жінки-скандалістки і спокійним милим голосочком саркастично випалила: «От бачите, що трапляється з такими, як ви?». Жінці в білому відняло мову: «З якими «такими»?, – спитала. «З такими вредними», – по дитячому наївно та добродушно відповіло дівча.

Наш автобус повільно рушив далі і пасажири змогли розгледіти дві потрощені легківки. Жінки почали охати, ахати, згадувати Бога, майже зі сльозами на очах говорили: «Вони лежать на дорозі, людоньки», «І нащо то було так гнати?». Я не спішила переходити на протилежний бік маршрутки, звідки через вікно добряче було видно наслідки ДТП, бо відношу себе до категорії вразливих. Помітила лише зім’яті автівки та чималу кількість стурбованих людей навколо.

Почулося завивання «швидкої» і вона проїхала повз нас в бік центру. Жіноча половина пасажирів маршрутки знову хапалася за серце. Молодь одразу ж почала дзвонити друзям, емоційно розповідаючи, що трапилася аварія, а потерпілі й досі лежать на дорозі і «швидка» їх не забирає. Хоча пройшло немало часу, адже навіть ми повз місце аварії їхали як мінімум 5 хвилин.

І тут «до тями» прийшла скандальна жіночка в білому. Накинулася на дівчину: «Думай, що говориш, як таке взагалі можна говорити?». Якраз підійшла черга їм обом виходити і водій відчинив двері, а вони стояли, не виходячи, та сварились. Дівчина намагалася не «огризатися», а «вредна» тітонька а-ля чиновниця «пресувала» її. Коли ж водій не витримав, попросив їх або виходити, або не затримувати інших пасажирів, то тітонка проштовхнула дівчину до виходу, і їхня перепалка продовжилася на зупинці. Хоча ненадовго. Хто б за власним бажанням слухав лайку незнайомої людини, навіть якщо та й була в чомусь права?

Коли наша маршрутівка доїхала до вул.Тарнавського, ми побачили, як в бік ДТП поїхала ще одна карета швидкої. І шоковані та «прибиті» негативом від аварії та крику в салоні пасажири затихли та принишкли, пірнувши кожен в свої думки.

Люба Вовк