На Тернопільщині, щоб випустити на волю з тюрми, хабар брали товаром

Р.31 СПРАВА Ч:…/48

Боринський Мирослав Григорович. Член ОУН, псевдо “Мир”, народився 1909 року в селі Рибники Бережанського району. (Витяг з протоколу допиту що був проведений 20 травня 1948 року)

“24 вересня 1945 року на світанку до нас не прийшов посильний, як було домовлено раніше. А коло восьмої години ми почули, що хтось проходив коло нашої криївки і вкинув напевне багато листя на вихід. Ми думали, що це  наш посильних, щоб краще замаскувати вхід, бо напевне десь у лісі рискають більшовики з стрибками. Ми сиділи дуже тихо. Через 20-ять хвилин ми почули, що через криївку перейшла якась група людей. За цією групою переходила ще одна група,  а потім третя, яка затрималась на криївці і відкрила вихід. В цей час ми почули що це більшовики, які кричали: “Здавайтесь бандити”. Ми сиділи тихо і не відзивались. А більшовики дальше кричали, щоб ми таки здались і нам тоді нічого не буде. Ми в цей час почали між собою радитись. Новіцкий і Шевчук вирішили вилізти, а я і “Боянов” ні. Ми наказали, щоб вони не признавались що нас двох знають. Більшовикам мали сказати, що ми їх вже застали в криївці і пригрозили смертю, якщо вони нас не схочуть прийняти. Відтак на крик більшовиків Новіцкий і Шевчук вилізли, а ми залишились в криївці. Коли більшовики звернулися до нас, то ми відповіли, що ми живими не здамося. Тоді більшовики почали скидати в криївку сухе сіно, старі снопи і старі кожухи і палили вогонь. Дим був дуже їдкий, але ми тримались. Вони кілька разів кричали, щоб ми здавались, посилали до нас Шевчука. Але ми відповідали що не здамося живими. Тоді більшовики почали відкопувати криївку з верху. Коли відкопали землю аж до досок, тоді зробили диру до нас і почали стріляти в середину та пускати димові шашки. Через годину розпочали відривати дошки. Я почав по них стріляти, а потім постановив собі що живим не здамся і застрелюсь. “Боян” вже лежав непритомний від диму. А я думав що він з собою покінчив. Я перезарядив пістолет і вистрелив собі під бороду. Мені вирвало око і сильно покалічило лице, але я був живий. Тоді я вдруге перезарядив пістолет, але пострілу не прозвучало, так і за третій раз. Я впав непритомний. Що було дальше я не пам’ятаю.

Доїжджаючи до Підгаїць я почав приходити до себе. Під будинком НКВД мене зняли двох кагебістів, взяли попід руки і поволокли до дижурки. Там я застав своїх хлопців з якими був у криївці, Ковальчука Михайла “Боян”, Новіцкого Михайла і Шевчука Василя. Там приходила багато військових і дивилися на нас, а особливо на мене, пораненого, бо я стікав кров’ю. Одні сміялися і називали дураком, інші співчували, А один старший лейтенант приніс мені трохи спирту і дав мені так, щоб ніхто не бачив і сказав щоб я промив рану. На дижурці з нас писали, хто, як звати і звідки. Коли прийшла черга до мене то я показав рукою, що не можу говорити. Тоді черговий звернувся до “Бояна” і той сказав, що я з Перемишлянського району, Львівської області, псевдо “Василишин”, а як звати не знає. Після цього більшовики перевели до камери де було 18-ть затриманих з довколишніх сіл.

По середині ночі на допити взяли “Бояна”. Потім через пів години забрали Новіцкого і Шевчука. В кінці мене. На допиті мене били і примушували щоб я щось говорив. Але я говорити не міг, бо пострілом мав перебитий язик, розбиті щоки, пошкоджене піднебіння та вибито 16-ть зубів. Адже я стріляв собі під бороду, а куля вийшла оком, а друга трохи вище. На слідстві мене роздягли до гола і били до втрати свідомості. Слідство вели три енкаведисти. Як довго я був в них на допитах не пам’ятаю, бо до свідомості прийшов в камері.

На другий день мене самого перевели до другого будинку, в так звану дяківню, де сиділо коло вісімдесяти полонених. А вже у вечорі мене знову покликали на слідство, яке проводив той самий лейтенант що і вчора. Там мене положили на долівку, один став ногою на шию, а другий бив палицею куди попало та примушував говорити. Вони хотіли, щоб я вимовив хоча слово, бо не вірили, що я не можу говорити. Там ці нелюди тримали мене пів години, а відтак відвели назад у камеру.  А над ранок мене знову покликали до слідчого. Мене знову били, потім повернули  спиною до якоїсь шафи, руки заставили повернути назад і сказали щось тримати. В той час я почув, що через моє тіло перейшов сильний електричний струм так, що я непритомний впав на землю. Більшовики відлили мене водою, посадили на крісло і казали щоб я що не будь говорив. Коли я далі мовчав, тоді слідчий сильно вдарив мене кулаком під груди і я знову впав на землю. Після того мене потягнули двоє чергових в камеру. Два дні мене не кликали на тортури.

Потім покликали до дижурки, де вже була лікарка. Вона оглянула мене і почала шепотом говорити начальнику НКВД майору Ступаку і зам. начальника капітану Михайліву.  По рухах і міміці розмови, я зрозумів, що вона переконувала їх в тому, що я насправді не можу говорити. Після цього мене відвели у камеру і п’ять днів ніхто не чіпав. На шостий день мене викликали і сказали щоб я говорив. Коли я мовчав, вони зняли з мене сорочку, положили горілиць на крісло, і капітан Зотов бив мене гумовою палицею по грудях, другий кат тримав мою покалічену голову обвитою шматиною і хлюпав водою, коли я втрачав свідомість. Так били мене разів три. Потім побитого посадили в кутку і довго щось між собою говорили. Через деякий час відправили в камеру. А вже у вечорі знову забрали на катування. Мене роздягнули до гола, положили на землю і почали бити по плечах і грудях. А потім по стегнах. Я нічого не говорив тільки голосно стогнав. Тоді вони поскрипували мої рани і Зотов почав шпильками колоти мене по рані. Коли я боронив свою покалічену голову, капітан зловив мене за руки і волосся, а Зотов дальше колов і кричав щоб я щось говорив. Однак я мовчав і взагалі не відзивався. Мене відправили назад в камеру. Через три дні черговий “Істрибок” таємно передав мені від жінки передачу. Там був калій, гіпермангат, бандаж і записка. В записці моя жінка писала, щоб не втрачав надії і не писав про отруту. Адже я передав їй записку, щоб вона передала мені отруту, бо не можу більше терпіти страшних мук. Вона писала що буде старатися викупити мене з тюрми.  В той день я дістав ще одну передачу через Семенця Теодора, де була білизна і сирі яйця. Бо я міг їсти тільки сирі яйця, або щось рідке.

Надвечір до мене прийшли два санітари, які промили мені рани і зробили перев’язку. Це була перша перев’язка коли я попав в тюрму. Цих санітарів я попросив, щоб вони витягнули мені з ясен поламані зуби. Але вони сказали що не спеціалісти. Мені дали води і я зміг вперше змити з себе кров. Потім  черговий “істрибок” повідомив нас всіх щоб ми були обережні, бо в камеру до нас поселять на пару днів провокатора.

 

На другий день по камерах пішли слуги, що через туалет, проломавши дошки, втік “Боян” ще з одним. За ними кинули велику погоню. Через декілька годин мене покликали на допити. Допитував знову Зотов. Він кричав і вимагав щоб я говорив. Тоді на мене накинулись двох енкаведистів і сильно мене покалічили. На ранкові перевірці я не міг стати на ноги. Я сильно опух. Дижурний покликав майора Стука і капітана Михайліва. Вони оглянули мене і нічого не сказали. Після такого візиту мене півтора тижня ніхто не викликав на допити. Потім мене оглянув лікар і розпитував чи можу я сказати букву “а” чи склад “ма”. Я руками показав, що не можу. Тоді лікар посадив мене ще раз на стілець, добре оглянув і почав багато писати. Мене відправили в камеру. А тут один з полонених дістав спирту і дав мені. Я добре виполоскав свої уста і сам повитягував всі поламані зуби.  Аж через п’ять днів мене знову покликали на слідство, яке проводив сам Зотов. Він спитав чи можу я говорити і я показав що не можу. Тоді мене відправили в камеру. Це перший випадок коли мене не били. На третій день зранку з моєї келії забрали п’ятьох хлопців і сильно побили, а вечері і мене забрали на допит. Там сидів Зотов, один старший лейтенант і якийсь один в цивільному. Зотов сказав що він буде говорити по російському, цей в цивільному буде переводити на українську а я за допомогою рук і міміки повинен відповідати. Мене довго питали і все записував Зотов. На другий день з моєї камери забрали аж 14-ять чоловік. Нас лишилось троє.  У вечері підійшов  Зотов і  капітан Михайлів сказали щоб я збирав речі і йшов додому. Вони видали мені посвідку. “Справка дана гражданину  немому, який випущен с РО МВД Подгаєцкого района и направляється  в Львовскую область Перемешлянскій район, где должен явиться  в РО МВД.” Коли я отримав такий документ поклонився Михайліву і пішов в місто де мене чекала фіра, яка завезла додому.  Вдома я довідався від жінки, що вона викупила мене з тюрми за два корці білої муки, 12 літрів горілки, пів свині, 14000 крб., годинник, масло, пара нового чоловічого взуття, один комплект чоловічого одягу, та багато інших дрібних речей. Так я опинився на волі.”

 

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ