"Повзуча московська чума не пройде" – хронологія терору українського народу

 

Московія, московити. Ще пів тисячі років до нашої ери із за Уралу, з глибинних земель Азії, прийшли на територію, що пролягає північніше від наших земель, напівдикі племена, що породили більше тисячі мов і традицій угро-тюрського походження. На болотяних землях північніше, вони відгородилися від всього світу так, що відстали від культурного розвитку людства на тисячу років. Це видно було, починаючи з їхнього одягу, житла, харчування і ворожого ставлення до навколишнього світу.

 «Ледарство, неробство стало однією з найпримітніших ознак московської народної вдачі. Московит вважає працю за прокляття, за гіршу кару, ніж кара за смерть». П.Шпета, «Московство», 1968 рік.

 Московитам потрібно ще багато століть, щоб вони могли цивілізуватися і стати повноцінною культурною одиницею вселюдського суспільства. У цей період на землях нашої України розвивається українська цивілізація, розбудовуються міста, пролягають шляхи від Скандинавії до цивілізованих країн Азії. Проведений водний шлях від Чорного моря до Балтійського.Ще до початку нашої ери, наші люди відвідали землі Африки, Англії, Скандинавії та Азії. Розвивалася писемність, описувалась наша історія. Культура та мистецтво носило свій національний характер. А на місці теперішньої Москви тоді були болотяні місця, там перебували напівдикі племена, одягом, яких була шкіра диких звірів з розрізом для голови і зброєю – палки. Але мирне, дружелюбне слов’янське населення нашої України захопили монголи, які створили велику імперію, що почалася зароджуватися на вкраденій історії та на культурі самовихваляння. Духовна порожнеча дикого народу, що утвердив в собі почуття зверхності, і стали вони більш зарозумілими, нахабними та гордими. Але все це і породило жорстокість до свої сусідів – слов’ян і особливо до нашого народу.

 Підрахунки національних втрат від московсько-більшовицької чуми 1920-1990 років (данні опрацьовані політологом В.Трембицьким). За підрахунками міжнародних дослідників, загальні втрати українського населення становить від 50-до 80 млн. людей.

 Починаючи з 1918 по 1920 роки фізичне винищення урядовців УНР – 100000 жителів, по Тернопільській області відповідно 12000, 1920-1921 роки фізичне знищення українських партизан -10000, 1921-1924 роки хуторяни, які пропали на виселенні -2000000, 1921-1924 роки перший голод на Україні забрав 100000 жертв, 1923-1925 роки виселення патріотичної інтелігенції без права повернення на територію України-200000, 1925-1932 роки фізичне знищення ветеранів УНР 15000, 1927-1929 роки знищення науковців 1500 та вчителів 35000, 1928 року виселення письменників, які вижили (замовкли творчо 12000, 1929—1938 роках винищення професійної інтелігенції 1000000, 1932-1933 роки другий голод забрав життя у 12000000, 1939-1941 роки вивезення і знищення інтелігенції з Західної України – 40000, у Тернопільській області 12 000, 1947 рік третій голод -1000000. Загальна кількість по Україні 15627234 невинно загиблих. Але колосальні втрати наші люди зазнали від воєнних втрат 1941-1948 років коло 14750000 осіб. Тільки постраждалого цивільного населення по селах і містах становило 3000000, пропало з невідомих обставин 150000, загинуло у Другій світовій війні 8000000, примусово евакуйованні на простори Уралу, Сибіру, та Далекого Сходу 3000000, емігрувало в інші країни світу 600000. Отже всього постраждалих 28377000 українців. Комуністична система московитів створила для винищення нашого народу 1076 ГУЛАГів, де перебувала що найменше від 10 тисяч полонених до 50 тисяч. 272 тюрми від 1 тисяч людей і більше. А саме страшніше, це психлікарні, у яких утримували здорових політично-ненадійних українців. Це 83 «психушки» (від 600 людей і більше). У порівняні у Німецькій фашистській державі було 27 концтаборів, про які всі знали і знають. А в Гулагах катували та в нелюдських умовах утримували 90% українців. Станом на 1950-ті роки в Сибірі перебувало 30 млн укранців, серед них більше 60% молодь і діти. Московська імперія та комуністична система поставила перед собою завдання змусити український народ «добровільно злитися» з «російським народом» в одну сімю. Щоб реалізувати цю мрію, потрібно було свідому верству українського населення знищити, а решту принизити до самого низького рівня духовності і зробити їх своїми рабами. Україна піднялася на щабель нації. Нація є останньою, обов’язковою й необхідною суспільною формою осібного етносу. Українці полюбили свою матір, свою землю, а саме важливіше, усвідомили що воля дається людям, щоб вміти захищати свій край, свій народ, свою мову, свої традиції і вміти бути УКРАЇНЦЕМ. Для наших сусідів московитів, такі чесноти на сьогодні невідомі. Адже коли ми подивимось куди ступав чобіт Москви,там залишився голод, кров, терор і велика смертність. Адже там труїли і вбивали людей без суду і слідства. І тому людство відстає від цивілізації на десятки років.

 Подивимось уважно на коротку хронологію терору українського народу.

 1929 р. Початок колективізації. Після скасування НЕПу Московщина вивезла до Сибіру 1200 тисяч українських заможних селян-одноосібників (куркулів). Всього з кінця 20-тих років до початку 50-тих з України було виселено 2 880 000 мільйонів людей. N111

1929-1991 pp. Посилене заселення Русі-України московитами (їх чисельність зросла у 5 разів) і виселення українців. У 30-х роках 50% в’язнів концтаборів та спецпоселенців Сибіру становили українці.

1930 р. Додатково близько 47 тисяч робітників з Московії прибули в Україну. Водночас в Україну прибули так звані 25-тисячники для проведення компанії розкуркулення та керівництва новоутвореними колгоспами.

1931 р. У Ленінграді видано брошуру “На великой стройке”, в якій зазначалося, що на кінець 20-х років в СРСР проживало 81,195 млн. українців, а росіян – 77,791 млн.

1931 р., лютий. З України до Сибіру було заслано 57713 інтелектуалів

1932 р. З Московії в Україну завезено 50 тисяч комуністів та 150 тисяч комсомольців.

 1932 р. Загальне число висланих за межі України на кінець 1932 року складало 2400 тис. В тому числі жінок і дітей.

 1932-1933 рр. Спланована і здійснена за підтримкою і з мовчазної згоди “світового спів товариства” акція ліквідації українського народу. Свідоме знищення московським більшовицьким режимом українських селян шляхом організації голодомору. Централізоване переселення росіян у вимерлі села України. В Україні, яка володіє 40 відсотками світового чорнозему, умертвлено голодом 12 мільйонів носіїв української мови, саме селян, щоб зберегти зрусифіковане міське населення. Голодомор був спрямований на винищення саме українців, а відбувався він лише на українських етнічних землях як в Україні, так і поза межами України. Якщо окремі області України (зокрема, Київщина) втратили чи не третину свого населення, то на Кубані, Придонні, Ставропіллі та в Криму загинув кожен четвертий-п’ятий мешканець сіл та хуторів, де проживали українці, але в тих частинах сусідніх московських областей (Брянська, Воронезька, Курська), де жили москалі, смертності від голодування не спостерігалося. Не помирали від голоду також у москальських селах в Україні. Здебільшого саме мешканці цих сіл були тими грабарями, що закопували померлих, а часто й ще живих українців.

ЖНИВА СКОРБОТИ: “Чверть сільського населення, чоловіки, жінки й діти, лежать мертві або конають”, на “великій території, де живе десь сорок мільйонів чоловік”, “немов один великий “Бельзен”. “Решта населення більшою чи меншою мірою недужа, навіть не має сили поховати свої родини і сусідів”. ” (Як і в “Бельзені”), загони вгодованих поліцаїв і партійні урядовці наглядають за жертвами” (Robert Conquest. The Harvest of Sorrow: Soviet Collectivisation and the Terror-Famine. – London, 1986.).

 У1932-1933 pp. в Україні і на прилеглих козацьких землях московський режим штучно створив голодомор як частину радянської колективізації кампанії. Всі запаси харчів були силоміць реквізовані, військовий кордон не давав змоги завезти харчі ззовні, і люди були приречені на смерть. Мета полягала в знищенні української нації, а разом з нею і “класового ворога”. Загинуло близько 15 млн. людей [Там само]. Світ бачив не один страшний голод, під час багатьох із них становище ще більше погіршувала громадянська війна. Проте голод, організований як геноцидний акт державної політики, слід вважати за унікальний.

 1932 р., 10 грудня. Постанова ЦК ВКП (б) “Про чистку партії”. Згідно з постановою, в 1932-1933 рр. відраховано 51 тис. членів, з них 27 тис. українців, при загальній кількості членів КПУ – 125 тис. Також під час цієї “чистки” було “винищено” ще й 1000 урядовців та 300 вчителів, професорів та членів системи освіти Академії наук.

 1933 р. Начальник ГПУ в Україні В. Балицький доповідав, що 1933 року в Україні померло з голоду 12 млн. людей.

 1934-1988 pp. Заборона писати мистецькі та художні твори, які б позначалися українським національним змістом, досліджувати і вивчати справжню історію Русі-України, згадувати про голодомори. Історія і вся українська культура зобов’язані були звеличувати Московську імперію, загарбницьку політику і дикунську жорстокість москалів та комуністів, керуватися фальшивою імперською концепцією “єдінства трьох братских славянскіх народов”; розглядати як “старшого брата” чужинців-москалів, які з’явилися на історичну арену на кілька тисяч років пізніше від українців і які завдали нам більше лиха, ніж усі інші народи, разом узяті. Істориків, письменників, діячів культури, яких не розстріляли і які випадково чи свідомо виходили за межі цих рамок, Москва жорстоко переслідувала, їхні твори заборонялися або знищувалися. Так, наприклад, був спалений увесь наклад книги “Хортиця в героїці і легендах”, її автор М. Киценко звільнений з посади; був репресований літературознавець І. Дзюба (за роботу “Інтернаціоналізм чи Русифікація”), переслідувались історики М. Брайчевський, Я. Дашкевич, поет В. Сосюра, композитор К. Данькевич, письменник та кінорежисер О. Довженко і багато, багато інших. Накидана чужинцями система освіти та виховання була спрямована на те, щоб прищеплювати українцям почуття меншовартості, відразу до борців за визволення Русі-України від окупанта, зневагу до українських національних героїв, зокрема І. Мазепи, С. Петлюри, Є. Коновальця, С. Бандери. Визначні наші діячі науки, культури, Церкви (М. Грушевський, С. Єфремов, В. Винниченко, І. Пулюй, Г. Хоткевич, І. Багряний, О. Ольжич, А. Шептицький та багато інших) замовчувались або подавалися в негативному значенні.

1940 p. Взимку совєтська влада розпочала масове виселення населення Західної України в Сибір та Казахстан. За станом на 13 лютого 1940 p. вислано майже 90 тис. осіб; у квітні-травні вислано понад 61 тис. осіб. Комуністи відривають від України Придністров’я.

 1941 р. Москвини, втікаючи від німецького наступу, розстрілювали українських в’язнів: у Львові понад 3,5 тисяч, у Луцьку понад 3 тисячі, кілька десятків тисяч у в’язницях Стрия, Дубна, Самбора, Золочева, Станіславова, Тернополя, Рівного, Бердичева, Умані, Січеслава, Нікополя, Києва, Харкова. В Одесі розстріляно 13 тисяч політичних в’язнів. А загалом відступаючими московитами розстріляно у в’язницях понад 200 тисяч українців.

1941 p., червень-липень. Фізичне знищення комуністами, перед втечею, понад 200 тис. українців, які були запроторені до в’язниць у Західній Україні, а також кількасот осіб української інтелігенції, які в комуністичних тюрмах ніколи не сиділи. Більшість страчених ніякого стосунку до політики не мали, як син Івана Франка проф. Петро Франко, акад. К. Студентський та інші. Розстріли чинилися згідно з “Планом евакуації в’язнів” з тюрем та наступної телеграми за підписом Л. Берії від 25 червня 1941 р. Виправдовуючись перед своїм київським начальством за те, що не всіх в’язнів розстріляв, начальник Дубнівської тюрми в доповідній записці за 28 червня 1941 р. писав: “Зам. нач. Ровенского облуправления НКВД тов. Климов дал указание по телефону контингент ЗКЗК уничтожить. В 22 часа я приступил к выполнению этого распоряжения, но так как противник уже занял станцию Дубно и продолжал наступать на город, я не смог уничтожить всех ЗКЗК. В камерах осталось закрытыми примерно 60-70 человек”. “…у червні 1941 р., втікаючи, московсько-більшовицькі окупанти закидали у соляні шахти в присілку Саліна, що на Старосамбірщині, понад 3500 живих, напівживих і замучених українців різного віку… Людей, яких вдалося витягти з шахти, поховано у великій спільній могилі. Похорон, на якому я був з батьком і мамою, відбувся в липні 1941 р. Присутні були приголомшені нечуваними звірствами, бо людині з нормальним розумом це важко збагнути. Серця людей були переповнені болем, жалем, смутком і безсилою люттю. Від плачу стогнала земля. Плакали люди, плакали дерева” (Я. Малицький, “Нескорені”, 1996, Ч. 5). “За неповних два роки окупації Галичини було розстріляно, замррдовано, депортовано в Сибір понад 1,5 млн. жителів, зокрема, найбільш свідомих, визначних українських діячів – членів ОУН, “Пласту”, “Просвіти”, юристів, вчених, письменників, священників… ” (Яр. Тимчишин, м. Львів). У жовтні в селі Непокрите (тепер Шестаково) під Харковом комуністи загнали у клуню і спалили живими близько 300 осіб української інтелігенції, серед них відомого поета Володимира Свідзінського, яких вони перед тим забрали у Харкові й погнали етапом нібито для евакуації. У Києві НКВС масово заарештував професорів, викладачів, науковців та студентів й розстріляв за неповним й оприлюдненим на сьогодні списком 5147 осіб. 17.11.1941 р. Сталін видав таємну директиву N0428 щодо організації спеціальних диверсійних загонів. Але… вони мусили переодягатись в німецьку форму, переходити лінію фронту та вбивати мирне населення. При цьому обов’язково мусили залишати декілька живих свідків, які потім розказували, що вбивали людей – німці.

 1944-1953 pp. Московські окупанти вбили тисячі учасників національно-визвольних змагань, вояків УПА. Лише з Західної України вислано два мільйони людей: інтелігенції, “куркулів”, членів родин вояків ОУН-УПА, їхніх симпатиків і просто українців (“бандерівців”). НКВД створив провокаційні спецгрупи бойовиків-упирів, які діяли під виглядом ОУН-УПА, тероризували і знищували населення Західної України. Із архівів НКВД тепер стало відомо, що лише у квітні-травні 1945 p. діяло 156 таких спецгруп, в яких налічувались 1783 “упиря”. Під виглядом вчителів зі Сходу НКВД засилав своїх агентів у вишиваних сорочках з доброю українською мовою, які входили у довіру до місцевого населення і вивідували інформацію про ОУН-УПА. Завдяки роботі таких “вчителів” цілі села були вивезені до Сибіру, а деякі спалені. Окремих із цих “вчителів”, особливо тих, що симпатизували УПА, енкаведисти катували і знищували, а потім тіла перевозили на схід і показували, як справу рук “бандєровцев”, “гітлєровскіх нєдобітков”.

У різні часи від 40 до 50 відсотків в’язнів комуністичних концтаборів становили українці. Наглядачами у них часто були колишні власівці, які тортурами над українцями “іскуплялі віну” за зраду своєї Московії. Про кількість висланих із Західної України в 1944-1948 pp. свідчать такі цифри з доповідної НКВД: “Совершенно секретно… Для переселения было использовано 44000 железнодорожных вагонов и задействовано сил: сотрудников внутренних дел и военнослужащих 13592 чел… Начальник 1-ого спецотдела МВД УССР подполковник Смирнов… 23.11.1948 г. N15/23497”. За наказом заступника наркома НКВД Чернишова, в одному вагоні заборонялося перевозити менше, ніж 30-35 осіб. Але часто у вагони заганяли по 50-60 душ. “Маршрутный лист. Вагон N35. От 18 октября 1950 г. Станция отправления – г. Львов. Станция назначения –…Иркутская обл. Специальный контингент – бандеровцы. Возрастной состав: престарелых – 10 чел., взрослых – 34 чел. Детей моложе 7 лет – 18 чел. Всего 62 чел. Норма питания – 800 г хлеба – 1 чел/сутки, 40 г маргарина – 1 чел/сутки, 1 селедка – 1 чел/сутки, 2 ведра воды – вагон/сутки, 1 свеча – вагон/сутки. Жалобы конвоя – спецконтингент стучал в дверь вагона, просили молока для детей, требовали врача, бросали письма через решетки люков, пели бандеровскую песню “Заповит”. Жалобы спецконтингента – требовали сменить дырявую парашу.

 В вагоне холодно… За пение бандеровского гимна вагону урезать хлебный паек… за брошенные через люк письма вагону не будет выдаваться вода, парашу сменить не имеется возможности, печек в вагоне не предусмотрено. Вагон сдал: ст. л-т НКВД И. Дмитрук. Вагон принял: ст. л-т. М. Москальцов. Отпечатано в типографии “Слава Родины. Тираж 30000 экз. 1949 г.” Зверніть увагу: діти, старші за 7 років, вважалися дорослими, назва “бандерівці” – синонім слова “українці”, води на людину видавали по 300 г на добу (норма споживання – 2 л), бланків було виготовлено 30 тис. примірників (отже, виселення було масовим). Про масштаби українського національно-визвольного руху в Західній Україні свідчать витяги з секретних московських документів (І. Бiлас. – С. 181): “Від лютого 1944 до січня 1946 року – результати боротьби з “бандитизмом”: “проведено чекистско-войсковых операций – 39 773; убито бандитов – 103 313; задержано бандитов – 110 785; арестовано участников ОУН – 8 370; арестовано активных повстанцев – 15 959; задержано уклоняющихся – 83 284 и т. д. Всего 443 950”.

 1961-1962 pp. Політичні судові процеси у Тернополі над групою М. Апостола (5 осіб) та Богдана Готуся (5 осіб); Готуся засуджено до страти.

1964 р., 23 травня. Москва спалила всі документи українсько-московської війни 1917-1930 років.

1965 р., 2 вересня На засіданні Президії ЦК КПРС обговорювалось питання, що в Україні дуже багато розмовляють українською мовою.

 1965 р. Москва заарештувала понад 75 молодих українських науковців, письменників, студентів за розповсюдження української літератури та ув’язнила їх.

 1967-1972 рр. 87 представників української інтелігенції було засуджено за політичними мотивами. Біля 6000 пройшли профілактику органами КДБ. N111

 1977 p. Арешт членів Української Гельсінкської групи М. Руденка, О. Тихого, Л. Лук’яненка, М. Матусевича, М. Мариновича.

1979 р. Під Львовом окупанти вбивають популярного композитора і співака Володимира Івасюка, пісні якого мають виразно український національний колорит.

1979-1989 pp. Інтервенція московитів у Афганістані, внаслідок якої загинуло, фізично або духовно покалічено кілька сот тисяч українських юнаків.

1979-1982 pp. Нова хвиля арештів інакодумців в Україні (С. Хмара, І. Кандиба, Ю. Бадзьо, П. та В. Січки, Ю. Литвин, М. Горбаль та ін.).

 24 серпня 1991 року – День Проголошення Незалежності України На цій даті цей перелік злочинів Московії проти народу України-Руси мусив був зупинитись. Але, як ми бачимо всі роки Незалежності України, московський геноцид України не тільки не зупинився, а з кожним роком набирає все більших і більших обертів та стає більш підступним. Також ми мусимо мати на увазі, що за часів СРСР на всі основні керівні посади в політичний, економічній, військовій, державній та правоохоронній сферах присилались люди з Москви або підбирались з місцевих яничарів. Всі ці “кадри” залишились на своїх посадах і в Незалежній Україні. Як результат їхньої діяльності, Незалежна Україна опинилась в катастрофічному економічному, політичному, культурному, моральному та державотворчому становищі. Тому тепер ми будемо говорити вже про злочини залишків окупаційного режиму на території України

 1991-1995 pp. Після тимчасового переляку внаслідок провалу комуністичного путчу в серпні 1991 р. та проголошення державної незалежності стало очевидно, що владу в Русі-Україні контролюють окупаційно-кримінальні “інтернаціоналісти”. Відчуваючи свій близький кінець, але все ще перебуваючи при владі, окупанти приступили до руйнування промисловості та сільського господарства через закриття заводів, розкрадання та масовий неконтрольований вивіз сировини, запчастин, устаткування, комплектуючих, продуктів сільського господарства та капіталів. Пограбувавши нас на кілька сотень мільярдів доларів, що у кілька разів перевищує річний державний бюджет України, за кордон спокійно виїжджають міністри-комуністи Скляров, Лобов, Звягільський та багато інших “інтернаціоналістів”. Це вони з незвичайною легкістю віддали своїм московським господарям наше добро: 50 тонн високозбагаченого урану, 10 тонн збройного плутонію. За мінімальними оцінками вартість складала біля 10 мільярдів доларів. Москва списала лише 300 мільйонів енергетичних боргів. За тактичну атомну зброю (13 млрд. дол.), закордонні посольства та представництва (наша частка – 50 млрд. дол.), нашу частину золотого запасу Україна не отримала нічого. Чорноморський флот (частка Русі-України за умов чесного розподілу має становити 16% ВМФ СРСР, тобто весь ЧФ з додатком інших флотів), а нам підсунули “кримську свиню” та їхні борги. Москва до того знахабніла, що відкрито виступає проти будівництва нафтоприймача (терміналу) під Одесою, який звільнив би нас від енергетичної залежності від Московщини. Як наслідок – масове зубожіння населення, в якому контрольовані колонізаторами засоби масової дезінформації звинуватили націоналістів та незалежність. Прибалтійські країни, де до влади справді прийшли націоналісти, підняли життєвий рівень, незважаючи на гірші, ніж в Русі-Україні, початкові умови.

 2006 р., 24 грудня. У сучасній “братній Росії” відбуваються вбивства активістів української діаспори. Так, у місті Тула зарізано члена ради Об’єднання українців Росії, голову Тульської регіональної організації “Батьківська стріха” Володимира Сенчишина. Через півроку відбувся звірячий напад на дружину покійного Наталію Ковальову – голову Ревізійної комісії ФНКА “Українці Росії”. Дивом залишилась жива, але стала інвалідом. Злочинці не знайдені.

 2007-2009 рр. Москва збільшила кількість своїх агентів в Україні, які проводять антиукраїнську роботу. Агенти КДБ-ФСБ, під виглядом співробітників різних фондів, релігійних діячів, організовують сепаратистські рухи в Закарпатті та Криму.

 2010 р., квітень Харківські угоди: В. Янукович підписав договір з Москвою про продовження перебування ЧФ Росії до 2042 року.

 2012 р., 5 квітня. податкова міліція Шевченківського району в Києві практично розгромила студію дубляжу іноземних фільмів українською мовою. “Хоробрі бійці” з податкової вилучили всі сервери, тобто понівечили, всю документацію та інше обладнання. Помістили все це в 55 мішків та 46 коробок і вивезли. Ніякого переліку вилучених документів та обладнання не складалось.

2012 р., квітень. Напад рейдерів на редакцію журналу “Всесвіт”, за адресою вул. М. Грушевського 34/1. Співробітники викликали міліцію. Але, за висловлюванням самих нападників, це працівникам журналу не допоможе, так як за їхніми діями стоїть народний депутат від ПР Харлім В.М.

2012 р., квітень. У Харкові шляхом рейдерства знищується знаменита Харківська Наукова медична бібліотека. Бібліотека в цьому будинку знаходиться з 1900 року.

2013 р. ДЕРЖАВІ УКРАЇНІ належить лише 20% власності, все інше належить місцевому й іноземному капіталу, в основному – російському. Але найбільш трагічне, що ці 80% були не викуплені за їх вартістю, а вкрадені в жителів України:- 90% нафтопереробки;

– 85% поставок нафти; – 75% АЗС; – 70% компаній в торговому суднобудуванні;

– 60% компаній в військовому суднобудуванні;- Москва повністю контролює алюмінієву промисловість України, видобуток і виробництво титану, заводи машинобудування, енергетики, контролюються родовища та виробництва ядерної енергетики;- взятий під контроль український мобільний зв’язок, телефонна мережа, всі засоби інформації; збільшується кількість російських банків, куди переводять свої рахунки підконтрольні їм підприємства, як результат – українські банки несуть збитки;- Росія викупила контрольний пакет акцій одного з найбільших українських концернів ІСД (Індустріальний Союз Донбасу), Запоріжсталь, Луганськтепловоз та багато дрібніших підприємств;- Росія захоплює сільськогосподарський ринок України, через найбільшого українського орендатора “Українські агроінвестиції”, з яким асоційована російська компанія “Ренесанс”.

 

1991-2013 рр. За роки незалежності в Україні було вбито, загадково померли біля 3000 українських патріотів. 1991-2013 За роки незалежності в Україні було вбито, загадково померли біля 3000 українських патріотів. Найбільш відомі з них: М. Бойчишин та В. Чорновіл – лідери НРУ, В. Бойко, генерал В. Санін, А. Єрмак, Р. Рапій, Ю. Оробець, М. Сирота, В. Червоній, Р. Ліщинський, С. Драгомирецький, журналісти О. Кривенко, Г А А за останні місяці 2014 року накопичено сотні фактів про системі агресивні військові дії, які веде Росія стосовно України на українській території в межах Донецької та Луганської областей. У цій низці – акти диверсій, що вчинялись та вчиняються чисельними російськими диверсійні групами; обстріли української території російськими військами з території Росії; обстріли російськими артилерійськими системами, що час від часу незаконно проникали на українську територію; окремі авіаційні атаки; участь у збройних зіткненнях на Донбасі російських військ спеціального призначення та десантних підрозділів. Кожен такий факт – це акт агресії та військовий злочин. Події останньої доби свідчать про те, що Росія цілеспрямовано робить крок від системних актів агресії до повноцінного ведення агресивної війни. Сьогодні цей крок характеризується переходом від прихованої агресії у формі поставок зброї та обладнання, вербування, навчання та спрямування найманців, фінансування сепаратистів, участі у плануванні та координації військових операцій на сході України, диверсійної протидії, здійснення окремих авіаційних атак, вчинення обстрілів української території із різних видів російської артилерії до прямого відкритого військового вторгнення. Нині в наявності і фактичне загарбання частини території Української держави (Крим та частка Херсонської області), і військове застосування сили.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ