Як СБ ОУН засилало своїх людей в сітку НКДБ Тернопільщини. Частина друга

Стаття підготовлена на основі матеріалів архівно-кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області

«В мої обов’язки, коли я перебував в ОУН, входило розповсюдження листівок і передача грипсів. Я часто навідувався в село Бакоти до «Дунайчика». Там я йому передавав грипси, які я отримував від Вишнівецького районного проводу. «Дунайчик» часто перебував у Почаєві, але і навідувався два рази в місяць до Теслюка. Теслюк був зв’язковим між Вишнівецьким проводом ОУН і Почаївським проводом через посильних. Він також передавав багато націоналістичної літератури моєму брату Григорію.  В цей час дуже активно розпочав у нас працювати посильним молодих хлопчина з нашого села.

ПАРІЙ ІВАН ДМИТРОВИЧ народився 1929 року в селі Бутин Вишнівецького району Тернопільської області, псевдо «Вірний». Член Юнацтва  ОУН, зв’язковий УПА. Заарештований 14 січня 1949 року Кременецьким РВ МДБ. Засуджений 10 грудня 1949 року особливою нарадою при  МДБ СРСР. Звільнений 03 липня 1957 року.

І разом з ним Жила Григорій, також місцевий хлопець.

ЖИЛА ГРИГОРІЙ МИКОЛАЄВИЧ народився в селі Бутин Вишнівецького району Тернопільської області, освіта 6 класів. Член Юнацтва ОУН, зв’язковий УПА. Згідно наказу Вишнівецького  районного проводу ОУН працював секретарем сільської ради і передавав інформацію в Вишнівецьке районне СБ ОУН. Заарештований 23 лютого 1946 року Вишнівецьким НКДБ. Засуджений 04 червня 1946 року ВТ військ МВС у Тернопільській області на 10 років ВТТ на 5 років позбавлення прав. Звільнений 05 серпня 1954 року.

Тоді у нашому селі активно працювали молоді дівчата, які розносили грипси. Кожна дівчина була закріплена за окремим селом. Також у селі була створена молодіжна організація ОУН.

БЕРКЕТА АНАСТАСІЯ ІВАНІВНА, народилися 1927 року в селі Бутин Вишнівецького району Тернопільської області, освіта початкова, член Юнацтва ОУН з 1943 року, зв’язкова УПА, псевдо «Квітка». Заарештована 27 лютого 1945 року  Вишнівецьким РВ НКДБ. Засуджена 3 липня 1945 року ВТ військ НКВС у Тернопільській області на 10 років ВТТ із конфіскацією майна. Звільнена 29 серпня 1954 року.

БЕРКЕТА ФЕДОРА ІВАНІВНА  народилася 1927 року в селі Бутин Вишнівецького району Тернопільської області, освіта початкова. Член Юнацтва ОУН з 1943 року, псевдо «Тая», зв’язкова УПА. Заарештована 17 лютого 1945 року Вишнівецьким РВ НКДБ. Засуджена 30  липня 1945 року ВТ військ НКВС у Тернопільській області на 10 років ВТТ із конфіскацією майна. Звільнена 05 червня 1954 року.

ЖИЛА СТЕПАНИДА ДЕНИСІВНА народилася 1923 ці в селі Бутин Вишнівецького району Тернопільської області. Псевдо «Ластівка». Член ОУН з 1943 року. Зв’язкова УПА. Заарештована 23 лютого 1946 року Вишнівецьким РВ НКДБ. Засуджена 20 квітня 1946 року ВТ військ МВС у Тернопільській області на 10 років ВТТ із конфіскацією майна та 5 років позбавлення прав. Звільнена 07 вересня 1955 року.

РЕПЕШКО (ШАРУН) АГАФІЯ ЯКІВНА. Народилася в селі Бутин Вишнівецького району Тернопільської області 1927 році. Член Юнацької ОУН, зв’язкова УПА, псевдо «Лілія». Заарештована 14 серпня 1945 року Вишнівецьким РВ НКДБ. Засуджена 17 жовтня 1945 року ВТ військ НКВС у Тернопільській області на 10 років ВТТ та 5 років у позбавлення прав.  Покарання відбувала у місті Інті (Росія). Звільнена 21 серпня 1954 року.

ТИБОЛЬЧУК ГАЛИНА ХОМІВНА народилася 1922 році в селі Бутин Вишнівецьког району Тернопільської області. Псевдо «Барвінок» Освіта середня, працювала вчителькою.  Член ОУН, пропагандист УПА. Заарештована у 1945 році. Засуджена на 10 років  ВТТ.

ТКАЧУК ФЕДОРА ЄВДОКИМІВНА народилася 1928 році в селі Бутин Вишнівецького району Тернопільської області. Псевдо «Чапля». Член Молодіжної ОУН. Заарештована 10 лютого 1945 року. Вишнівецьким РВНКДБ. Померла не витерпівши тортур 8 квітня 1945 року у Кременецькій тюрмі.

ЦИМБАЛЮК АНТОНІНА ІВАНІВНА народилася 1925 році в селі Бутин Вишнівецького району Тернопільської області. Псевдо  «Тая», «Катруся». Член ОУН. Станична Молодіжної організації ОУН. Заарештована 17 лютого 1945 року Вишнівецьким РВ НКДБ. Засуджена 30 липня 1945 року ВТ військ НКВС у Тернопільській області на 10 років ВТТ з конфіскацією майна та 3 роки позбавлення прав. Звільнена 18 вересня 1954 року.

Я також активно співпрацював з такими членами ОУН нашого села, як  Беркета Петро 1923 року народження, псевдо “Шпак”, тепер в Червоній армії, Ткачук Павло Олександрович народився 1915 року народження, псевдо “Зарічний”, тепер в Червоній армії. Я декілька разів за вказівкою свого брата ходив на Раковеччину, де був районовий штаб ОУН. Часом я там затримувався на декілька днів. Там також розміщалася загальна база районова СБ ОУН під керівництвом Богайчука Юрія псевдо якого було «Зірка». У  жовтні 1943 року нам було сказано робити схрони, для наших хлопців, бо вже наближалися совіти. Нам  треба було розбудувати чотири схрони для харчів, три для зброї і шість для нас. У листопаді ми робили схрон коло високої гори, мені ще мій дідо казав, коли я був малим. що там на горі була перша церква і всі люди йшли молотися туди, а внизу був старий цвинтар. Коли цю церкву побудували, ніхто не знав, дерев’яна, так світилася всіма барвами. Я тоді запитав свого дідуся чи бачив він це. І почув що моєму дідусеві розповідав його дідусь. І з розповіді я почув, що одного літнього дня люди почали всі збиратися разом і говорили що на наше село йде страшна орда чужинців, всіх вбивають крім малих дітей, яких забирають з собою.  І тоді всі побігли до церкви, увійшли і почали молотися щоб всіх їх захистила Сила Божа. А з низу, з сторони Почаєва сунула велика чорна хмара варварів. І в одну мить двері в церві закрились зірвався вітер, все кругом потемніло і церкви з людьми не стало. Прибігли татари, а там пусте місце і село пусте, розлютилися вони і пішли низом річкою Горинь до Вишнівця на поживу. І тоді через багато років у цей страшний день. коли вийти на гору і прислухатися то чути церковні дзвони. Чи правда це чині дід  мені не сказав, але криївку ми таки там побудували і не одну а три. Велику, на десять хлопців, одну за сто метрів для чотирьох і одну для харчів. Місце добре засекретили, щоб ніхто не знав. Ще побудували декілька на Дзвиняцьких хуторах. Де вони я не знаю, бо в курс мене не вводили. Всі ми готувалися до приходу нової орди. нам сказали щоб у лютому всі пішли в глибоке підпілля, переховували до відповідної вказівки. хто може, то хай не ховається, а займається домашнім господарством, хай йде у радянську армію, отримує зброю а потім десь тікає. Хто може то зменшує свій вік на три-п’ять років.   У кінці лютого 1944 року ми побачили перших радянських солдат, які пішим ходом просувалися з Ланновечини. Вони проходили, але ще влади не було. наступив період, коли ніхто не керував, а поширився великий розгул бандитизму. Під видом повстанці, всі хто мав зброю, або без зброї зводили свої рахунки з тими людьми. з якими мали життєві конфлікти, або ненависть. Розпочалися грабунки. Наша місцева ОУН не мала сил боротися з цим беззаконням. У нас не було своєї поліції. На початку березня поширилися чутки про вбивство місцевих жителів сіл Поляни та Кинахівці. Хто це зробив, невідомо і по сьогодні. Але, якби це були б наші, то НКДБ вияснило б, і зробило б показові суди. У показових судах вони мали вже великий досвід. Згадаєм показове повішання перед великою кількість людей і учнів  Гоменюка Якова «Мока» з села Лози на ринкові площі у Вишнівці.  Я впевнений що вбивство було зроблено провокаційно, щоб поширювати недоведені чутки на повстанців. І ось нарешті 16 березня у Вишнівці появилися перші представники радянської влади, а 17 березня розпочав працювати польовий воєнкомат І першими туди побігли ті хто добре наслідив своїми грабежами та розбоями. Хто у взимку таскався кожен день з зброєю в руках по селі , а потім глибоко закопав і побіг вже захищати рускій мір. Мій брат Григорій  почав переховуватися, а я вирішив підробити документи, зменшивши собі роки. Наше місцеве  ОУН вирішило, що у нашому селі Бутин, коли відкриють владу окупантів, будуть працювати молоді оунівці. На роботу секретарем сільської ради почав працювати Жила Григорій. У травні місяці 1944 року я у сільській раді отримав документ, що народився в селі Бутин у 1927 році. так по цьому документу я не підлягав призову в армію. І на вид я виглядав дуже молодо. До осені я майже ніде не появлявся і пересидів в себе в дома займаючись господарством. Я кожного тижня провідував свого брата . Але він в кінці травня сам заявився у воєнкоман і пішов на фронт Я мав підпорядковуватися теслюку Василю.

 До мене часто у ночі навідувався  Цибуг Іван. Сам він з 1927 року і переховувся у криївці. А приходив до нас щоб поїсти і передягнутися, бо боявся навідатися до себе в хату. адже у нас в селі було багато запроданців. які писали доноси в Вишнівецьке НКДБ. мій брат намагався вичислити, але не міг. Все трималося під великим секретом. Йому вдалося виявити зрадника Червінського Антона. Ось його один з доносів.

“Я можу повідомити органи Вишнівецького НКДБ, що мельник села Бутин Кривокульський Василь Іванович, віком 40-ок років родом з села Соколівка Лановецького району, вже сім років проживає в селі Бутин і працює мельником у Бутинському млині. Це заклятий бандерівець, на даний час має тісний зв’язок з ними, постійно їм помагає матеріально. Він має дуже тісний зв’язок з бандитом Тибольчуком Фомою. У нього постійно на квартирі збираються керівники банд і роблять всякі бандитські заготовки. В хаті є аптека для бандитів, якою завідує його дочка Галина, яка десь знаходиться нелегально. Одного разу Кривокульський Василь 27 чи 28 листопада 1944 року йшов від бандита Ткачука Олександра і зустрів Тибольчука. Фома покликав його до себе на квартиру. Там щось довго розмовляли. Мені розповідали що на горищі у школі часто ночують озброєні бандити. Також у нього на квартирі місцеві дівчата постійно в’яжуть светри для бандитів, а на зиму в’яжуть рукавиці. З мене вимагали щоб я дав 1 кг. шерсті, а якщо не дам, то погрожували.”

 Червінський втік до Вишнівця і потім з стрибками часто приїздив до села і показував де хто проживає і де можуть бути криївки. Весною 1945 року я зустрівся з Теслюком у Раковецькому лісі. Крім нього було ще четверо озброєних повстанців. Як потім я взнав це був «Сокіл», «Клепка», Кобець» і «Зірка». Вони мені детально пояснили, що я маю робити. А завдання мені дали таке, щоб я сам, добровільно пішов в Вишнівецьке НКДБ і написав заяву на співпрацю, тобто став донощиком. Я  по завданню СБ ОУН міг тоді вияснити сітку провокаторів з нашого і навколишніх сіл. Я тоді міг писати в Вишнівецьке НКДБ недостовірну інформацію, або подавати дані про тих, які вже заарештовані та засудженні. Ось такий приказ я отримав від Вишнівецького керівництва районового ОУН. Мені дали термін протягом місяця це зробити. Також сказали, що про це будуть знати тільки вони і я.  Я довго думав над цим питанням. Мене постійно переконував Теслюк, щоб я йшов у Вишнівець. Він мені сказав, що наші хлопці є з кожного села. так треба, що мати свою сітку і НКДБ. На початку серпня , я добре пам’ятаю цей тяжкий для мене цей день.  повільно, пішов у містечко, добрався до приміщення Вишнівецького НКДБ, яке розміщалося коло костелу і запитав у чергового що хочу зустрітися начальником. Він мене запитав для чого, а я відповів що хочу йому щось сказати. тоді він сказав мені почекати, і якомусь військовому щось тихо переказав.

(Продовження буде)

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ

Comments are closed.