Чому ставали на шлях зради в період комуністичної окупації на Тернопільщині. Протокол допиту Федора Клепача

Протокол допиту Федора Максимовича Клепача

Р.31.

Справа Ч.: 3/48

Клепач Федір  агент Вишнівецького  РВ НКВС псевдо – “Клинок” з 5 червня 1945року. Район  Вишнівецький Тернопільської області . Дня, 27.1.1948 року.

Клепач Федір, син Максима і Сімори Мотри, народився  20.4.1890 року в селі Звиняче, Вишнівецького району, Тернопільської обл., українець, освіта 3 кл. нар. школи, рільник, невійськовий, жонатий.

Я, Клепач Федір, син Максима і Сімори Мотри, ур. 20.4.1890 р. в с. Звиняче, Вишнівецького району, Тернопільської обл., в сім’ї заможного селянина. В батька мого було 10 га землі. В одній хаті нас жило 14 душ: батько, мати, старша від мене сестра, яка вже була в цей час замужня, друга сестра, яка зараз замужня в с. Ридомель за Кулінічем Петром, молодший брат, який зараз проживає в с. Звиняче і я. Крім цього швагер з 5-ма дітьми. Був ще наймит і кухарка. Коли мені було 7 років, я почав пасти худобу. Маючи 9 років, почав ходити на науку до сільського дяка. В 1900 р. я записався до народної школи, яка містилася в с. Залісцях, де в 1903 р. закінчив 3 кл. В школі вчився посередньо. Після закінчення школи, почав працювати на господарстві. В 1905 р. помер мій батько. Тоді швагер забрав свою частину і відділився. Я почав господарити з матір’ю. В 1907 р. я одружився, взявши за жінку Чорну Марію з родинного села.

В 1911 р. був покликаний в армію, але з огляду на те, що мати була стара, а брат малий, мене в армію не забрали, а залишили опікуном. В 1912 р. в місяці вересні я поїхав до Аргентини. Там я хотів заробити грошей та купити більше землі. В Аргентині я був до 1914 р. в провінції Курдова (Кордоба) при станції Оліві. Працював у господаря. За цих два роки я заробив 500 рублів царськими грішми. В 1914 р. прибув додому.

В місяці липні ц. р. з вибухом світової війни, мене змобілізували в армію. 19 липня мене приділили в 642 Волинську дружину, яка тоді стояла в м. Крем’янці. Тут нас обмундирували і після 18-денного постою відправили на фронт. Я попав у склад охорони штабу корпусу, який тоді стояв у с. Верба, Дубенського району. Там ми простояли до місяця січня 1915 р. В цьому місяці цілий наш корпус пішов на передову лінію в м. Жаб’є на річці Дунаєць, де я пробув до 25 березня. В цьому місяці моя частина залишила передову лінію і відправилась в тил фронту. Тут ми поправляли дорогу з м. Тарнова до Домброви. 18 квітня 1915 року нас знову кидають на фронт в напрямі с. Мехни над річкою Висла. По трьох днях перебування, під час наступу, я попадаю у полон. При цьому був легко контужений. Німці, до яких я попав у полон, нас, полонених, відставили в місто Боснію, звідки по короткому часі нас перевезли в м. Відень. Тут нас подержали кілька днів, а опісля загнали у лагер, який поміщався у м. Тироль. Всіх нас було 45 тисяч самих руських вояків. В місяці листопаді частину полонених з нашого лагера, в тому числі й мене, забрали і повезли під італійський фронт, де ми працювали при направі доріг.

В половині місяця грудня я втікаю з роботи і хотів перебратися в Італію, однак під час переходу німці мене зловили і відставили в м. Люблін, де присудили 21 день арешту. По відсидженні моєї кари мене забрали в м. Ходорів, де я працював на залізниці. В місяці січні 1916 р. я захворів на тиф, після чого мене відвезли в лікарню в м. Стрий. Там я пролежав до місяця березня. Після вилікування мене знову привезли в м. Ходорів на роботу. Попрацювавши трохи, я втікав додому. В околиці м. Зборова, мене зловили німці і привезли в м. Бережани, де я просидів три тижні в тюрмі. Після цього мене відправили на збірний пункт в лагер “Доліна”. В місяці серпні мене відправили в лагер “Чот” у Мадьярщину. З цього лагера в місяці жовтні мене забрали й відправили в гори Карпати, де я працював при вирубі ліса, аж до м+ця квітня 1917 р. В цьому місяці нас забрали під Румунський фронт, де ми працювали на продуктивній станції. В місяці листопаді нас знову забрали в гори Карпати, де ми працювали до місяця квітня 1918 р. В цьому місяці я втік від роботи в Румунію. В м. Бекачі я зголосився на жандармерію. З жандармерії мене відправили в м. Яшні до консула. По тижневі часу консул мене з документами, які виробив, відправив до начальника (воєнного) в м. Крем’янці. В Крем’янець я явився на початок червня. Тут дали мені тимчасовий воєнний білет і відпустили додому. Прибувши додому, я взявся до праці на господарстві. В 1921 р. померла мені мати. З огляду на те, що в нас не було дітей, я в 1928 р. взяв собі за вихованку дочку жінчиної сестри Катрук Наталку.

В 1929 р. у моїй хаті заснували читальню “Просвіти”, якої я став членом. В 1930 р. в селі заложили кооперативу, в якій я був касієром. В цьому році я судився зі жидом Гольдманом Яковом, в якого я пожичив 500 зл. і не хотів давати такого проценту, який він від мене вимагав. По перегляді справи судом, вийшло на мою користь. В 1931 р. в селі закрилась кооператива з огляду на те, що не було жодного прибутку, а в 1932 р. польська поліція закрила читальню “Просвіти”, забравши всю бібліотеку. В 1933 р. я одружив свою вихованку. За зятя прийняв Рудого Федося зі с. Звиняче і разом з ним працював на господарстві. За Польщі я весь час був прихильником радикальної партії і виписував газету “Громадський Голос”. З приходом більшовиків у 1939 р. мене зачислили в “куркулі”, внаслідок чого наложили великі податки. В 1940 р. через це, прийшло до сварки між мною та зятем, який не хотів працювати на мене, як на “куркуля”. В 1941 р. зять пішов у ЧА. З приходом німців 2 липня 1941 р. я поступив у сільську поліцію. Через кілька днів після приходу німців, поліція зловила на хуторах Чорнобая Антона, який скривався від німців тому, що був під час більшовицької окупації головою с/ради, а потім завідуючим колгоспу. Коли його привели в село, то селяни сходилися і кожен бив стільки, скільки хотів. Він повісився на своєму паску в камері. При побоях Чорнобая я був присутній.

При кінці місяця серпня 1941 р. прийшов наказ здати зброю всім поліцистам і розійтися по домах. Так і сталося. Вдома я дальше працював на господарстві.

В місяці листопаді додому вернувся мій зять, після чого ми знову стали сваритися. В 1942 р. я з ним побився, внаслідок чого справа пішла до суду. На суді мені присудили 3 діб арешту, а йому 12-ть. З Вишнівця нас арештованих відправили у Крем’янець, де ми в тюрмі відсиділи свою кару. Повернувшись додому в місяці квітні, зять від мене відділився. Я відпустив йому одну кімнату, але він хотів половину хати й тому подав мене в суд. Суддя приїжджав на місце і справу виграв я. В місяці серпні 1943 р. вночі до мене прийшов Гнатюк Савка з мого села і сказав, щоб я віддав зброю. Я сказав, що зброї не маю. Тоді він зробив ревізію на господарстві й відійшов. Був у цивільній одежі. Зброї біля себе не мав, мав лише електричну ліхтарку. Коли я вийшов за ним надвір, то там побачив ще двох, але їх не пізнав. На другий день рано я пішов до старости села, яким був тоді Коваль Іван і сказав йому, що вночі приходив до мене Савка за зброєю. При цьому я різно називав Савку. Староста порадив мені нічого не говорити, бо може бути погано. Через один день після цього увечері до мене прийшов десятник і сказав, що мене покликають воєнні до старости. Я в цей час був у другій кімнаті й десятник мене не бачив, а жінка сказала, що мене нема вдома. Коли він відійшов, я, подумавши, що це в тій справі, втік з хати. Пішов на поле і переночував під півкопою. Коли я рано вийшов у свій сад, то жінка сказала, що приходили за мною воєнні й сказали, що як не скривався б, всеодно знайдуть. Я нічого жінці не сказав, лише пішов здому. Вийшов за село і хотів іти в район до німців, бо партизанів став боятися. Так і рішив та пішов у Вишнівець. Там в першу чергу зайшов до шевця, поладнав чоботи, а опісля зайшов до знакомого мені фірмана Мисійчука Івана. Його я застав на подвір’ю і розказав цілу історію зі мною. Він порадив мені зголоситись на жандармерію. В цей час до нас підійшов Волошин, який був раніше комендантом укр. поліції, і я разом з ним пішов на жандармерію. Начальником жандармерії був тоді Старабаба. Я йому через переговорщика –поляка розповів, що до мене вночі приходив Гнатюк Савка з мого села і вимагав зброї, якої в мене не було. Я сказав йому, що не маю, але він зробив ревізію і відійшов. Був вбраний у цивільний одяг, без зброї, з електричною ліхтаркою. Коли я вийшов, там побачив ще двох жандармерів, але їх я не знав. На другий день про це розповів старості. Через два дні до старости приїхали два воєнні, які покликали мене туди. Однак я не пішов, а втік сюди і хочу тут жити, бо боюсь “бандитів”. Він це все списав і спитав, чи я знаю де живе Фармагей Іван. Я йому відповів, що Фармагей живе на хуторах від с. Ридомля. При кінці начальник мені сказав, щоб йти до старости м. Вишнівця, який дасть мені квартиру. Однак я вже мав квартиру в Мисійчука Івана. Тоді він дав мені записку, з якою я мав звернутися до зав. Фільварку Коростовського, щоб прийняв мене до роботи. На фільварку я працював 9 днів. В той час німці з мого села привезли 10 осіб, які рівнож працювали у фільварку. По короткому часі з них декого пустили додому, а декого забрали в м. Крем’янець. По 9 днях я пішов доьМисійчука і разом з ним працював біля коней.

На початку місяця листопада Вишнівецький ляндвірт їхав додому на відпустку і брав зі собою робітників. Я зголосився і поїхав з ним у Німеччину. В Німеччині я перебував у кресі Герліц в с. Рауші. Працював при господарстві до міця квітня 1944 р. З огляду на те, що в того господаря було мені погано, я зголосився в “арбайтсамті”, який направив мене до другого господаря Бальц в с. Штанхерке. В нього я працював біля худоби до місяця лютого 1945 р. Цього місяця господарі виїжджали вглиб Німеччини. Я поїхав також. Заїхали ми в м. Лейбау, де просиділи два місяці. Після цього виїхали в м. Шелінди, де нас захопила капітуляція Німеччини. Це місто зайняла польська армія, яка дуже перепитувала за українцями з Волині. Я в той час зробився поляком і носив польську ознаку “Р”. Три дні після капітуляції я виїхав додому до м. Брест-Літовськ. Їхав “поляком”, а тут виробив документи українця і 2 червня приїхав додому.

Продовження буде.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ