Мандруючи Тернопіллям. Занурення в приватні простори

Давні будинки насичені історією. Приватною та загальною. Сходовий майданчик місце унікальне — воно наче б то й не може бути назване приватним простором, а проте дуже часто є таким. Десь ця концентрація більша, десь менша. Її початковий рівень —вазони. Десь хворобливого вигляду, а десь буяють, як в оранжереях. Далі — килимки. Ці лагідні одомашлювачі простору. Якогось ранку хтось приносить килимок. Він недостатньо красивий та новий, аби тримати його вдома, проте згодиться тут. Потім хтось виносить трюмо, його облагороджують штучними квітами, з’ясовується, що у старій шафі добре зберігати закрутки, а підбиті фіранки чудово пасуватимуть вікнам. Якось сюди залітає гіпсовий янгол, до нього приєднуються інші скульптурки.

Спершу частина приватного простору несміливо перебирається на сходовий майданчик, а потім її уже не спинити. Сторонній мандрівник розуміє — тутешні мешканці люблять свій під’їзд, вони незримо присутні в ньому завжди.

Присісти на котрийсь зі стільчиків, коли ти потрапив сюди випадково, якось не пасує. Пієтет до чужого простору на заваді. Іноді здається, що ти в музеї, де тільки розглядати, а торкатись не вільно.

Анна Золотнюк 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *