Чому так познущались над молодим хлопцем у Вишнівці. Частина друга

Стаття підготовлена на основі матеріалів архівно-кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області

Протокол   20 грудня 1944 року. Вишнівець

Я, начальник Вишнівецького РВ НКВС старший лейтенант державної безпеки Авдохін  цього числа в присутності понятого Шевченка Григорія Павловича, проживаючого у Вишнівці на вулиці Шкільній в будинку №130 предявив пострадалому Червінському Антону Йосиповичу затриманого Гоменюка Яківа Давидовича, який підозрюється як учасник банди УПА. Червінський Антон Йосипович підтвердив особистість Гоменюка Яківа Давидовича і заявив, що знає його ще з 1943 року як коменданта СБ ОУН банди “Сокола” під кличкою “Мок”. Він приходив до його дочки Софії декілька раз і дружив з нею. Одного разу він взяв два куски лисячої шкіри, щоб виправити, і так мені не повернув назад. Вже у 1944 році зимою приходив до дочки озброєний російською гвинтівкою і ще мав пістолет. Одного разу він вистрілив у мене на квартирі з пістолета і це підтверджую. 6 грудня 1944 року до мене на квартиру прийшли невідомі мені бандити і вбили мою дружину та дочку Софію. Чи був з цими бандитами Гоменюк Яків, я підтвердити не можу бо не бачив з ними його.

Начальник Вишнівецького РВ НКВС старший лейтенант державної безпеки Авдохін

Протокол допиту 21 грудня 1944 року. Вишнівець

 Я, оперуповноважений Вишнівецького РВ НКВС молодший лейтенант державної безпеки Чікунов цього числа допитав свідка Брегу Євдокію Іларіонівну 1916 року народження, жительку села Лози Вишнівецького району Тернопільської області, українка, безпартійна, неграмотна, одружена, громадянинка СРСР, не судима.

“ Так, 20 грудня Гоменюк Яків Давидович був затриманий у моєму хліві коло 11-тої години ранку. Як він туди попав, мені невідомо. Коли військові підійшли до мого хліва, то я в цей час молотила у хліві Цісар Надії. Я тоді почула шум у себе на дворі і побачили з піднятими руками Гоменюка Якова. Мене тоді військові запитали чи це мій хлів і я відповіла ща це мій, але я там бандитів не тримала і не тримаю, і ніколи їх у себе на дворі не бачила. Чим він займався і де перебував, я не знаю. Але Гоменюк Яків житель нашого села Лози. Це все що я можу сказати.”

Протокол допиту 21 грудня 1944 року. Вишнівець

 Я, оперуповноважений Вишнівецького РВ НКВС молодший лейтенант державної безпеки Чікунов цього числа допитав свідка Червінського Антона Йосиповича, жителя села Бутин, Вишнівецького району Тернопільської області.

По національності поляк, освіченний, не судимий.

“ Я знаю Гоменюка Якова, він родом з села Лози. У січні 1944 року, станичний села Бутин, Казновецький Григорій Іванович, псевдо “Моргун” привів до мене на квартиру ночувати бандита з УПА, кличка “Мок”  Гоменюка Якова. Після цього він познайомився з моєю дочкою Софією і декілька раз приходив до неї. Він її розказав, що сам з села Лози. Коли він прийшов до мене ночувати, то мав коло себе російську гвинтівку і пістолет. З пістолета в мене він вистрілив помилково з необережності. Я тоді попросив його, щоб він показав мені зброю, а саме пістолета. На ньому я побачив зірку і спитав чи радянський пістолет. Він відповів що взяв його у радянського льотчика. А як і де взяв я його не питав. Потім мені  Казновецький Григорій Іванович сказав, що Яків працює в банді “Сокола” комендантом СБ ОУН. Коли він у мене був останій раз, то взяв дві лисячих шкіри, щоб дати знайомому виправити і так мені не повернув. Про його злочинну діяльність я нічого сказати не можу, бо нічого не знаю.”

Протокол допиту 22 грудня 1944 року. Вишнівець

Я,  начальник Вишнівецького РВ НКВС старший лейтенант державної безпеки Авдохін допитав в якості свідка Гоменюк Ганну Іванівну 1887 року народження, жительку села Лози Вишнівецького району Тернопільської області, українка, громадянка СРСР, не судима, селянка з середняків, чоловік помер у 1941 році.

“Моя сімя складається:  син  Яків Давидович, 1922 року народження, де він у цей час знаходиться, я не знаю, бо мені про нього нічого не відомо з часу коли радянська армія визволила наші землі від німців, тобто з березня 1944 року. Син Андрій Давидович 1926 року народження. У 1941 році його забрали німці на роботу в німеччину і він з відти ще не приїхав. Син Василь Давидович з 1932 року народження. Він проживає разом з мною.

28 жовтня 1944 року, за день до обшуку у мене на квартирі, я поїхала у Вишнвець, щоб здати зерно згідно плану. Я приїхала до дому у ночі. А в ранці мій син Василь сказав мені що приходив Яків і сховав гвинтівку та шинель, широкий пасок та польову сумку з паперами. Все це лежало коло ліжка де раніше спав Яків. Де цієї ночі спав Яків я не знаю, але у нас його не було. А в ранці у селі була облава і військові прийшли до нас в хату. Вони знайшли все що залишив Яків і склали акт вилучених речей. Це все відправили у Збараж. У літку 1944 року я здала на зберігання Харчуку Микиті Станіславовичу дагато речей на зберігання. Це тому, що я боялася щоб мене не пограбували. Там було багато одежі, біле байкове одіяло, моє осіннє пальто, Брюки чоловічі, піджак чоловічий, пальто зимове чоловіче, декілька гарних чоловічих сорочок та полотно. А здала ці речі тому, що мене вже тоді хотіли вивезти у Сибір.

Мій син Яків, товаришів не мав. У березні він почав переховуватися, бо боявся йти на фронт. Де і з ким він перебував і про його діяльність я сказати нічого не можу, бо нічого про нього за цей час не знаю. Я більше нічого сказати не можу, бо нічого не знаю.”

Протокол допиту 22 грудня 1944 року. Вишнівець

Я,  начальник Вишнівецького РВ НКВС старший лейтенант державної безпеки Авдохін допитав в якості свідка Гоменюк Василя Давидовича 1932 року народження жителя села Лози Вишнівецького району Тернопільської області, українця, громадянина СРСР, не судимого, освіта три класи.

“ 28 жовтня 1944 року, якраз перед обшуком у нашій хаті, я перебуав в дома один, бо моя мама повезла здавати зерно у Вишнівець. Мама поїхала ще о дванадцятій годині дня, а я порався по господарству. Десь коло девятої години вечора тихо в хату зайшов мій рідний брат Яків. Він відразу запитав мене чи є в хаті мама. Я відповів що вона поїхала кіньми у Вишнівець. Тоді він сам взяв кусок хліба, помастив маслом яке було на тарілці і почав їсти. Потім ще зїв трохи сиру. Масло і сир ще в обід принесла наша сусідка Хмілевська Маланя. Коли прийшов Яків, то він був одягнутий в гарну, теплу військову шинеь, яка підперезана широким шкіряним поясом. На плечі у нього була руска гвинтівка і велика польова сумка. Ця сумка була повна і чимись набита. Сумку він скинув і положив на тапчан. Шинель скинув і положив на постіль і пістолета коло сумки на тапчані. Він мені нічого більше не сказав і вийшов з хати. Куди пішов і до кого я не знаю. А під ранок з Вишнівця приїхала мама. Я тоді її все розказав. А так я більше нічого сказати не можу про свого брата Якова, бо нічого не знаю. А листа йому передав ще раніше, бо мама всі добрі речі переховувала у сусіда Хмілевського, бо боялася як вивезуть у Сибір то ці речі хтось покраде, а так Яків мав би у що одягнутися”

Що  насправді було 29 листопада 1944 року в селі Лози. Це описано з слів  місцевих очевидців цих страшних подій.

“29 листопада з самого ранку у село Лози прибула велика група  енкаведистів з Вишнівця, під керівництвом лейтенанта Капістіна і лейтенанта Волкова.  Частина військових прибула на подвіря Гоменнюків. Вони вивалили вхідні двері і увірвалися в будинок, де в цей час перебували молодший брат Якова — Василь і його мама Ганна. Яків почув  шум, бо голосно почали гавкати сусідські собаки і побачив ще на вулиці військових. Не одягаючись в теплий одяг, він через вікно, яке виходило на городи, вискочив і встиг перебігти до родочів. Його втечу не побачили енкаведисти. Потім від родичів він перебрався в хату Хмілевського. З поспіху він залишив в себе в хаті, польову сумку з важливими документами СБ ОУН. Там було багато секретних даних про сотню “Сокола”,  протоколи допитів”, клички повстанців та закодовані місця схронів. Для РВ Вишнівецького НКДБ це були цінні матеріали, але щоб їх прочитати треба було знати код. Солдати заарештували брата Василя і маму, а господарство підпалили, думаючи що Яків заховавшись у хаті, змушений буде вийти, щоб не згоріти. Згоріло все, а там і тіла не виявилося. Тоді почалися обави  в селі. І не одна хата запалала. Озвірілі енкаведисти почали стріляти в людей. Так була спалена хата Горошків. Господаря цієї домівки Миколу та його дружину Надію застрелили на очах сина. Багато військових тоді було випивших, вони стріляли по людях як по живих мішеннях. Так був вбитий в цей трагісний день Яків Цісар 1924 року народження три брати якого в цей час перебували на фронті в рядах радянської армії.

Документи свідчать

 

ГОМЕНЮК ЯКІВ ДАВИДОВИЧ 1922 року народження. Село Лози Збаразького району Тернопільської області, освіта три класи, Вишнівецьке ремісничо-слюспрське училище у 1937-1938 роки. З 1938 року член сільської громадської організації “Просвіта”. З травня 1939 року член ОУН. Підпільно від польської влади займався у військовому вишколі ОУН під керівництвом  жителя села Лози Зеленка П.Я.. У 1943 році став членом УПА, де перебував у сотні Загребельного Павла Федоровича (Крук), потім перебував під керівництвом “Енея” у січні 1944 року, а з березня 1944 року у сотні “Сокола” командуючим СБ ОУН. 29 листопада 1944 був затриманий Вишнівецьким РВ НКВС.

(Продовження буде)

 МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ