Методом побоїв і катувань до втрати свідомості вербували в агенти МДБ на Тернопільщині. Протокол допиту Петра Сухоцького. Частина четверта

Протокол допиту Петра Васильовича Сохацького

 Р 31. Справа ч.: 12/48 Р-н В. Дедеркали Сохацький Петро а/в РО МГБ – “Мартинюк – Дуб”.

Місто  Крем’янець. Дня 15.8.1948 р.

«По двох тижнях після того, як я вислав записку до Сорокіна, стрінувшись зі Стельмащуком, одержав записку від Сорокіна. Зараз я не міг її прочитати, бо в хаті був хлопець і жінка, а сховав у кишеню. Поговоривши зі Стельмащуком про різні дрібниці, я відійшов. На дорозі зайшов у корчі дубини над ровом і прочитав записку. Сорокін писав: 

“ – Листівка – Листівка (числа не пригадую) получити другу Мартинюку – Дубу. Будемо мати стрічу 2 березня в Стельмащука П. Обов’язково бути на 12 год. ночі. Я там буду ждати у Стельмащука в брамі, і коли будеш йти буду спиняти. Відповідь – “Пас”. За той час слідити на Кушлинських хуторях і Заваллі, по всіх дорогах, може будуть переходити повстанці. Слідити по тих місцях, що вони заходили раніше. Спитати батьків, може вони де стрічалися, може де бачили. Питати, чи не бачили повстанців ці люди, які на твою думку повинні бачити їх. Начальник НКГБ.”

 Прочитавши цю “листівку”, я порвав її на шматки, про що розказував мені Сорокін у районі, і пішов до Бадовського. Ідучи дорогою, я думав зайти до дядька, там побути день чи два, туди ще мала прийти мама і принести мені білля, чи щось з харчів, отже думав стрінутися з мамою і при тій нагоді розпитати, чи не бачила повстанців, а тоді думав піти на Кушлинський хутір до Вітенка і дальше слідити за ним. В Бадовського побув до вечора, але мами не було. Увечері зі синком дядька Василя я ходив у Горанку. Він йшов до дівчат, отже я також пішов з ним з ціллю когось побачити, бо це було вечером. Однак в Горанці не бачив нікого і вернувся я ще ночувати до дядька. На другий день після сніданку я пішов до Вітенка. В нього хотів знову стати до роботи та побути якийсь час, але він не погодився. Казав, що нема такої роботи і боїться, щоб в нього не зловили мене більшовики. Тоді я рішив піти до його сусіди Кошака Гордія, якого я  знав ще з попереднього, приходив зі Семеном Собком до його дочки Наталки на вечорниці, щоб перебуваючи у сусіди, слідити за Вітенком. Кошак мене прийняв. В нього я робив різні дрібні роботи (ладив чоботи, молотив, 2 рази їздив в Кушлинський ліс по дрова) і пробув понад тиждень часу. За цей час запримітив, як з напрямку Кушлина дорогою між Вітенком а Кошаком переходили вночі люди, 4-ох осіб, які подалися дальше в глиб хуторів. Про Вітенка не довідався нічого. Від Кошака я пішов до Собка Захарка на Кушлинський хутір, в якого також пробув около тижня часу. В Захарка я весь час направляв чоботи. Тут зі Захаром я говорив мало, але багато говорив на різні теми з його сином, з своїм товаришем Семеном. Він розпитував, що мені робили в районі, як я втік, чи били і т.п. Йому я малював найстрашніші картини, які відбувалися зі мною, та розповів надуману Сорокіним історію своєї втечі з тюрми. При цьому я запитав, чи він не бачив де повстанців, щоб я міг з ними стрінутися, бо так самому тяжко скриватися. На це він відповів, що до нікого ще цієї зими повстанці не заходили, отже сумнівався, чи я їх тут можу побачити. Перебуваючи в Захара, я нічого не довідався, і нічого не бачив. Від Захара я пішов до Андріяна на Кушлинський хутір (його я знав раніше, бо заходив до нього з сином Сапіги Микифора Петром, а це його свояк). Йому я сказав, щоб прийняв мене, бо не маю де подітися. При цьому обіцявся полагодити йому чоботи і ще дещо помогти в роботі й він погодився мене придержати якийсь час. Спеціальної цілі відносно цього господаря в мене не було, але я там лазив і думав, що таки десь колись натраплю на слід повстанців, тому я й пішов до нього. Пробувши в нього, я розповідав про свою втечу з НКГБ, про те, як мене били, та жалувався, що на маю де подітися зараз, важко так шлятися та просити людей, щоб дали кусок хліба. Такими розмовами я старався зачати тему про повстанців та просити його може він де побачить, то, щоб просив, щоб мене взяли в свої ряди, або щоб дали якусь запомогу. Від нього я довідався, що колись заходили повстанці, але в той час не було. Просив мене, щоб колись ще довідатися, то як будуть, він розкаже їм про мене. Більше про повстанців я не довідався від нього нічого. Перебував я в нього з півтора тижня. Від Андріяна я пішов до Захара Собка, опісля до Кошака, а в кінці перебував в Зубка Якова (його я знав з того, що товаришував з його сином Кузьмою). В цих людей я перебував аж до стрічі 2 березня. Нічого від них не довідався і пішов на стрічу до Сорокіна. 

2 березня о 12 год. я прийшов до Стельмащука. Як було умовлено, він спитав, хто йде, я відповів, що “Пас” й ми стрінулися.  Жодних привітань не було, лише я сказав йому “Здраствуйте”, він відповів і ми приступили до обговорення справ. Він найперш спитав, звідки я йду зараз, та що я робив протягом цілого часу, як одержав від нього “Листівку”. Я відповів, що був у Бадовського П. (свого свояка), від якого пішов увечері на вечорниці до Горанки, але там не помітив нічого й вернувся назад до нього. В нього переночував, а тоді пішов до Вітенка, щоб дальше слідити за ним, бо зараз після того, як я післав листівку до вас, бачив 4-ох повстанців, які заходили до Вітенка Івана і т.д. Словом я коротко переповів йому про кожний свій крок до стрічі. Тут він точніше став розпитувати про цих повстанців, що] говорили, як говорили, як були вбрані, яку мали зброю, чи мали гранати, якого росту, як виглядали, чи мали погони, чи мали торби, якими пасками були підперезані і чи мали всі перепасся, чи були в шапках чи пілотках, чи мали зірки на шапках, в чому були взуті (чоботях чи черевиках), а вкінці питав куди пішли. Я по порядку розповідав: прийшли до хати увечері й стали по-руськи говорити, що я за один. За мене відповідав господар та сказав, що я колгоспник. Тоді вони розпитували мене, яке життя в колгоспі і т.д. Я відповів, що життя не дуже погане, але я прийшов заробити хліба, бо через недорід не вистачило. Вбрані були у військовому, в шинелях, в чоботях, в штанах тонких, зброю мали автомати і кріси, гранат не бачив. Один був підперезаний паском з перепаскою, другий тільки самим паском, а решта було без пасків. Сумку мав тільки один той, що був з перепассям. Погонів не мали, але на шапках мали зірки. Трьох з них було середнього росту, а один низького. Всі були сильної будови, товсті, один русявий, а трьох чорнявих. З хати вони викликали господаря надвір, щось з ним говорили й пішли, але куди не бачив. Після цього сказав, щоб продовжати дальше. Я говорив, коли я перебував в Кошака, то бачив, як дорогою між Вітенком а Кошаком переходило 4-ох військових з напрямку Кушлина вглиб хуторів. Хто, не знаю. Від Кошака пішов до Андріяна, який сказав, що колись до нього заходили, але зараз нема. При тому, обіцяв мені щось сказати, як побачить повстанців. Після цього я вже крутився аж до стрічі в Собка Захара, Зубка Якова і Кошака, але не запримітив нічого. Вислухавши це, Сорокін сказав, зараз підемо до Фільварок В. до Романюка Антошка (брат Стельмащука). Зараз покликав бійців (около 10 осіб) і ми пішли. Прийшовши на подвіря Сорокін сказав мені заждати, а сам збудив Антошка і пішов до хати. За пару хвилин покликав мене до хати, де крім нього і Антошка не було нікого та став говорити, що ми  будемо обидва працювати. Тоді звернувся до Антошка і сказав, що він, як голова повинен слідити за всіма рухами й про все повідомляти мене. При цьому сказав, що я повинен час від часу до нього заходити, і в такий спосіб держати зв’язок. Більше нічого він нам разом не говорив, а викликав мене надвір і став поучати, де та як слідити. Він казав обов’язково слідити по тих хуторях, де вже щось запримітив. Робити засідки понад дорогами, стежками і старатися перебувати в тих людей, щоб бачити кожний їх крок. Коли щось замічу, то повідомити запискою, а ні, то не треба писати. Так поговорив зі мною коротенько і відпустив. Коли я відійшов пару кроків, він завернув мене і сказав, що дасть мені гроші за роботу у попередніх місяцях. Тоді дав мені 120 чи 125 карб. і сказав, що як буду краще робити, то дасть мені більше (звичайно мав платити по 20 карб. місячно). На цьому стріча закінчилася, я сказав “добраніч” і пішов. Зі стрічі від Сорокіна я пішов в село до свого дядька Сохацького Матвія, в якого пробув три дні бездільно, бо навіть думки не мав слідити за дядьком, хіба був би щось запримітив у сусідстві. Від дядька я пішов на М. Фільварки, щоб там перебути деякий час і може щось вдасться довідатись. В М. Фільварках я зайшов до двоєрідної сестри Леськи (вмерла), яка була замужня за Корнієм (ім’я не знаю). Ціль та сама, що попередньо – перебувати якийсь час і може щось довідаюся. Коли я стрінувся з Корнієм, він розпитував мене, як я живу, чи ще більшовики не наполохали, розпитував, де батько, мати, як вони живуть і т.п., говорив, що з більшовиками мені ще не приходилося стрічатися, а мати і батько шляються по світі так само, як і я. При цьому я спитав, чи тут можна стрінутися з повстанцями, щоб мені допомогли, чи заходять до нього, або до когось з сусідів, але він відповів, що нічого про повстанців не знає, і тепер тут їх не чути. Від Корнія я пішов до Пилипа у В. Фільварки (прізвища не знаю, мав мою двоєрідну сестру Ганну Сохацьку, вмерла 1948 р. навесні). Подорозі в долині між М. і В. Фільварками, я стрінувся з повстанцями, яких я не знав. Зорієнтувався я, що це повстанці по тім, що говорили по українськи. Стрінувши мене, вони розпитували мене звідки я, як прізвище, чого тута ходжу і т.д. Я розказав, що називаюся Сохацький Петро, син Василя зі Завалля і ховаюся від більшовиків. Після цього я почав проситися, щоб взяли мене до себе, дали зброю і я буду воювати, бо так дальше дуже важко скриватися. Вони переглянулися і один з них спитав: “Ти про такого чув?” Другий відповів, що ні й тоді сказав, що мене не знають (їх було 4-ох), отже не можуть взяти до себе. З цим мене відпустили, кажучи “можеш іти”. Я пішов дальше в намічений напрям.  В Пилипа я пробув 5 днів. За той час ладив чоботи для нього і дітей (5 осіб дітей). З ним я також говорив на теми про повстанців, але нічого він про них не знав, отже й не сказав мені нічого. Від Пилипа я пішов в село до Віри Чумак (чоловік вбитий на фронті, батькова двоєрідна сестра. Переходячи я бачив, як по шосе з Катербурга на Кремянець йшло з 10 військових людей, але хто це був, я не пізнав, бо було досить темно і далеко. У Віри я побув з два тижні. В неї я не думав так довго бути, але вона просила, щоб помогти її дещо в роботі. За той час я з агентурної роботи не робив нічого. Я нікуди не ходив, до неї ніхто не приходив, і так жив. Від Віри Чумак пішов аж на Кушлинський хутір, бо бачив, що там нічого не зроблю. Тут зайшов до Собка Захарія, в якого перебував зо три дні. Його я розпитував про новини, про рухи більшовиків (про це я зі засади розпитував у кожного в першу чергу, щоб підкреслити тим те, що я від них ховаюся). Про рухи повстанців, чи не заходили до нього, чи не бачив і т.д. Він, що знав розказував, але про повстанців не сказав нічого. Від Захара я перебрався до Вітенка Івана. Тим разом Вітенко прийняв мене і в нього я пробув около тижня часу, йому я помагав при роботі на господарстві, поправляв чоботи і т.п. За цей час до нього не заходив ніхто з повстанців і нічого він мені не сказав про них. Від Вітенка я перебрався до Андріяна. В Андріяна я в першу чергу спитав, чи стрічався він з повстанцями і чи говорив про мене. Він відповів, що ще не заходив ніхто, і він з ніким не стрічався. В нього я пробув около тижня часу. Замітного не було нічого. Від Андріяна я перейшов до Бадовського. Тут також не було нічого замітного. Я помагав йому в роботі на господарстві. В нього пробув з тиждень часу. Коли відходив, наказував йому, що як побачить повстанців, або зайдуть до нього, то, щоб обов’язково розказав про мене. Він приобіцяв. В нього я написав записку до Сорокіна такого змісту:

 “  Листівка Листівка числа 20 квітня 1947 р., получити начальнику НКГБ. Коли я ходив до свояків і вертався долиною з М. Фільварок на Великі то стрічався з 4ма повстанцями. Вони мене спинили і розпитували, що я за один, чого ходжу. Я відповів їм, що скриваюся і хочу йти в повстанці, але вони казали, що не знають мене і тому не візьмуть. При цьому один одного питав, чи знає такого. Йшли з В. Фільварок на Малі. Були в шенелях, чоботях, шапках і пілотках, на шапках були зірки, без погонів, зброю мали автомати, десятки і два кріси. Один високий, двох середнього росту, а один низький.  Коли я переходив через село В. Фільварки бачив як по шосе йшло около 10 осіб військових, але чи це красноармійці, чи бандити, не міг зорієнтуватися, бо було далеко і темно, а йшли нічого не говорили. Перебуваючи в Собка Захара, я питав чи не приходили повстанці, але він сказав, що нікого в нього не було. Коли перебував у Андріяна, питав, як з тим, що він раніше мені обіцяв, що скаже повстанцям, що я хочу йти з ними, але він відповів, що не бачив нікого і нічого не знає. Мартинюк Дуб.”

 Після того, як я написав цю записку, сховав її у кашкет і в годині 12 дня пішов до Стельмащука Петра і вручив йому. Після того ми говорили про мою родину, про його родину та взагалі їх життя. Він дуже хотів стрінутися з моєю родиною. Від Стельмащука я пішов на хутір до Вітенка.»

Продовження буде.

СТАТТЮ ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ  КРИВОКУЛЬСЬКИЙ