Щоб вижити, вибрав шлях зради. Протокол допиту Ярослава Комара (частина дванадцята)

Протокол допиту Ярослава Васильовича Комара

 Р. 31 Справа ч.: 131/48

 Комар Ярослав. Боєць спецгрупи Тернопільського УМГБ. Кличка  «Роман». Почато 9.12.48 р. Закінчено. 19.12.48 року. 

ПРОТОКОЛ

Мовою оригіналу

« В лісі нас трьох (Юрко, я і арештований) зайшли до криївки. Як ми влізли до криївки, то Арсен сидів при столі й читав якусь книжку. Юрко зголосив Арсенові, що ми привели того чоловіка, якого мали привести, і тоді Арсен запитав арештованого: “Ви заступник голови сільради?”. Цей підтвердив. Тоді Арсен до нас з Юрком сказав, що можемо відпочивати, а відтак знова зварнувся до арештованого: “І ви, пане, також можете лягати спати, а пізніше ми про щось пого воримо”. Ми з Юрком розібралися і тоді Арсен запитав мене, де решта хлопців, а я відповів, що пішли до другої криївки. Більше про ніщо ми не говорили й полягали спати; Юрко на одному краї, я на другому, а арештований всередині. Спали до ранку, а ранком всі три повставали і я запитав Арсена: “Друже провідник, чи можемо піти трохи наверха?”. Арсен відповів мені: “Можете йти, але вважайте, щоб вас не застукали большевики, а я собі тут з паном поговорю”. Ми з Юрком забрали зброю і вилізли наверха. Около 20 м від входу криївки сиділи бійці та варили снідання. Ми з Юрком пішли до них, поснідали й полягали спати. Їжу варили ті бійці, що приїхали з нами. Вони мали свої харчі в наплечниках, а ми з Абашовим везли харчі з Тернополя, які Абашов взяв з своєї квартири. Їжу варили разом. Вполудне Абашов сказав до Юрка, щоб він пішов змінити Арсена. Як Юрко йшов до криївки, взяв з собою хліб з маслом для ареш тованого. Тому, що хліб був військовий і арештований міг зорієн туватися, що повстанці військового хліба не мають, Абашов казав обрізати шкірку й подати арештованому лише м’якуш. Як Юрко поліз до криївки, Арсен вийшов наверха й прийшов коло вогнища. Там пообідав, а відтак вони оба з Абашовим відійшли на бік і щось між собою шепотом говорили (Сурков сидів коло вогнища, але до них не йшов). По обіді Арсен знова пішов до криївки й там допитував ареш тованого. Юрко присутнім при допиті не був. До вечера ми сиділи в лісі всі разом (Абашов, Сурков, Юрко, я і чотири бійці), а вечером ми з Юрком запитали Абашова, чи можна піти до криївки спати. Абашов сказав, що можна йти до криївки, а там Арсен скаже, що робити. Я вліз до криївки з запитав Арсена: “Друже провідник, що нам робити?”. Він, напевно, додумувався, чого я  прийшов, бо йому не перший раз, і сказав, що можна лягати в криївці спати. Як ми оба з Юрком були вже в криївці, Арсен докінчував говорити з арештованим. Говорили про якихось підпільників – Гамалію та Мітьку. Арсен вже нічого не писав, бо була це якась побічна розмова. Арсен говорив арештованому про цілі й перспективи підпілля, твердив, що напевно буде самостійна Україна. Цю розмову з ареш тованим закінчив і сказав йому відпочивати. Всі ми полягали (Арсен також) і спали до ранку. Другого дня ранком повставали і Юрко звернувся до Арсена: “Друже провідник, ми йдемо на ліс і там трохи посидимо”. Арсен відповів: “Йдіть, але будьте обережні й далеко від криївки не від ходьте[“]. Ми оба з Юрком вилізли наверха й там сиділи при вогнищі разом з бійцями. По обіді Абашов сказав мені занести для арештованого до криївки хліб з маслом (хліб вже був посмарований і шкірка обрізана) та одну цибулю. Поучував, щоб в криївці сказати до Арсена: “Друже провідник, я приніс хліб для цього пана”. Я взяв хліб, пішов до криївки й сказав до Арсена так, як повчив мене Абашов. Арсен казав подати арештованому хліб, а сам вийшов з криївки. Ми залишились оба з арештованим, я дав йому закурити та спитав чи не бив його Арсен. Він говорив, що ні. Більш про ніщо його не розпитував, бо боявся, щоб він, відтак, не розказав про це Арсенові. Скоро Арсен повернув до криївки, а я вийшов наверха. Около години 15ої Абашов знова казав мені йти до криївки й сказати до Арсена: “Друже провідник, прийшли хлопці. Кличуть вас і хочуть щось з вами поговорити”. Я пішов до криївки, сказав до Арсена так, як повчив мене Абашов і він вийшов. Я залишився з арештованим і не говорив з ним нічого. Десь за півгодини до криївки прийшов Арсен і я запитав його: “Як там?”. Він відповів: “Все впорядку”. Я пішов наверха до вогнища. Абашов відкликав мене і Юрка набік і говорив, що він від’їздить до м. Кременець, а вечером приїде назад з бійцями. Невдовзі приїхала автомашина й Абашов з Сурковим від’їхали до м. Кременець. По від’їзді Абашова я підійшов до бійців, що сиділи при вогнищі й запитав одного з них, як живеться йому з нами. Він нахвалявся, що йому не перший раз бути в лісі, бо скоріше він в лісі сидів тижнями. Мене зацікавило те, чого він сидів у лісі і спитав його з якої він частини. Він говорив, що з військ МГБ і що його частина квартирує на присілку Калина коло м. Кременець. Як тільки смеркло, у ліс під’їхала автомашина й Абашов прийшов до нас коло вогнища. Мене та Юрка відкликав набік і сказав, щоб о  годині 20ій ми взяли арештованого з криївки й привели на роздоріжжя на край лісу. Дальше вказував, щоб перед тим, заки виведемо арештованого на роздоріжжя, походити з ним по лісі, щоб він мав вражіння, що від криївки відвели його далеко; около 300 м від роздоріжжя він (Абашов) з бійцями зробить засідку і, як ми арештованого пустимо, то він його зловить, вже не як повстанці, а як большевики; як приведемо арештованого на роздоріжжя, ще, як він матиме зав’язані очі, черкнути сірник і підкинути вгору, що[б] він (Абашов) бачив; на роздоріжжі вказати арештованому напрям, в якому він повинен іти, притому говорити, що він може йти і в другому напрямі, але туди буде йому найближче і найкраще; при відпущенні наказати йому, щоб він нікому не говорив про те, що був у криївці; по засвіченні сірника дивитись в напрямі засідки й звідтам він подасть сигнал електричною лямпкою, що можна пускати. В годині 20ій вечером ми з Юрком вивели арештованого з криївки й на роздоріжжі пустили. Абашов зловив його та забрав до м. Кременець. Ми з Юрком повернули коло вогнища в лісі й там застали Арсе на та чотирьох бійців, що були з нами ще спочатку. До ранку спали, а ранком розібрали криївку, винесли дошки та речі близько лінії, і око ло години 10ої до лісу автомашиною приїхав Абашов з Сурковим. Ми зложили це все на автомашину й від’їхали до м. Кременець. В м. Кременець Сурков з своїми бійцями пішов до будинку РО МГБ, а ми вчвірку від’їхали до м. Тернополя. В Тернополі заїхали на подвір’я полковника Хорсуна, там скинули під шопу криївку й від’їхали до м. Микулинці. В Микулинцях Арсен зліз і пішов на свою квартиру, а ми з Абашовим поїхали в с. Конопківка. Ми з Юрком пішли на свої квартири, а Абашов з шофером вернули до Тернополя. Два дні пізніше до села знова автомашиною приїхав Абашов з Арсеном. Вони забрали Старого і Юрка й кудись від’їхали. Ми з Василем залишились в селі. Дня 4.12.1948 р. спецгрупа повернула. Юрко оповідав мені, що вони їздили на операцію в Кременеччину і брали з собою криївку. Що робили там, не знаю. Дня 6.12.1948 р. через Віру з Микулинець я одержав пові домлення від лта Краснікова, щоб ще того самого дня в годині 19ій прибути до УМГБ. З Тернополя Красніков повідомлення передав ще ранком, а з Микулинець до Віри передали вже вечером. Ще того самого вечера я пішов до Микулинець, а звідси стрічною автомашиною поїхав до Тернополя. Зайшов до будинку УМГБ і з канцелярії оперативного відділу викликав Краснікова. Красніков спитав мене, чому так пізно приїхав й я говорив, що мене пізно повідомили. Відтак він сказав, що має зі мною дещо поговорити, але не має часу, бо в канцелярії є арештований і тому ми дого ворились, що я прийду до нього за два дні. При відході він зазначив, що хоче зі мною говорити довше на тему Здорового (повстанець, що працював на лінії зв’язку й при кінці м. серпня 1948 р. зловили його большевики живим в Новосільському районі). Що він мав гово рити про Здорового, не знаю, бо Здорового з підпілля я не знав і ніколи його не бачив. Вийшовши з Управління, я вирішив піти до родинного села й там перебути один день. Подорозі додому стрінули мене повстанці, здержали мене поросійськи й, вирвавши мені з рук пістоль, заарештували. З розмов з Юрком відомі мені ще такі методи роботи спецгрупи: Як заарештовують когось з дальших районів, де неможливо викопати криївки (немає лісів, зима), то арештованого везуть автомашиною в Микулинецький рн в околицю с. Конопківка. Там шофер вдає, що автомашина ломиться і дальше не їде. Большевики, які конвоюють арештованого, залишаються на автомашині, а одному істрибкові доручують відвести арештованого десь на станицю істрибків. Доручення це є фіктивне і його говорять так, щоб чув арештований. Істрибок, очевидно, знає куди має вести й що робити. Істрибок веде арештованого, а в означеному місці жде на них двох або трьох з групи. Бійці спецгрупи, вдаючи повстанців, ловлять істрибка й арештованого. Істрибка роззброюють, відводять набік і ніби стріляють, стріляючи йому попри голову вгору. Істрибок паде і його там залишають, очевидно, що [в] кишені має він пістоль. Арештований бачить це все й тоді один з групи, говорячи, що він повстанець, підходить до нього й каже, що він співпрацює з большевиками. Цей виправдується, тоді його забирають, говорячи, що мусять провірити, чи він не всипав когонебудь большевикам. Зав’язують арештованому очі, заводять до криївки у Віри в с. Конопківка й там під маскою повстанців допитують, пришиваючи йому співпрацю з большевиками. Арештований думає, що це повстанці, признається, що він у свойому терені має також з ними контакт – це уточнюють і одержують матеріяли про підпілля та зв’язки арештованого з ним. В лісі в криївці не можна давати арештованому теплих харчів, бо він може думати, що повстанці не їдять в лісі теплої їжі й підозріти провокацію. В лісі дають арештованому їсти хліб, яйця, а нераз приносять трохи молока, говорячи при цьому: “Цьотка не мала більше молока”.  Той, що допитує, їсть такі харчі, як і арештований, а, крім того, як вилазить з криївки, їсть теплі харчі, але так, щоб арештований не бачив. В криївці в селі можна арештованому давати теплі харчі. Зимою спецгрупа на операції з криївкою на їде тому, що неможливо викопати криївки й дороги завіяні снігом. Арештованого допитують в криївках, які є по селах. Працівникам спецгрупи дають місячні платні 500600 крб. Гроші виплачує Абашов. З того він сам платить за кожну квартиру праців ника по 300 крб. місячно, а 200300 крб. видає кожному на руки. Кромі грошей, працівники одержують убрання та обуву. З оповідань Юрка знаю ще одного бійця цієї спецгрупи по пс. Альоша. Він походить з с. Богатківці, Золотницького рну, Тернопільської области. Має жінку й мешкає з нею в Тернополі. Він на операції не виїздить, а постійно перебуває в м. Тернопіль в УМГБ. Там саджають його до камер, де є арештовані й він, як арештований, розробляє других арештованих. Як ми з Юрком їхали на операцію до м. Кременець, Юрко показував мені Альошу, який тоді якраз переходив. Його вигляд – середнього росту, щуплий, шатин, літ около 45, горбатий. До большевиків перейшов тоді, як перейшов Жар і він був з ним зв’язаний. За час мойого побуту в большевиків я мав нагоду пізнати ще таких працівників оперативного відділу УМГБ: 1. Левченко – ст. лейтенант, літ около 30; середнього росту, сильної будови, брунет, обличчя овальне – смагляве, густий чорний заріст, ніс орлиний, говорить поросійськи, при говоренні кутками рота тече слина. 2. Білов – лейтенант, літ около 23-24; низького росту, стрункий, бльондин, обличчя овальне – біле, ніс довгий тонкий – рівний. 3. Жранов – мл. лейтенант, літ около 25; високий, дуже щуплий, шатин, обличчя овальне, очі сиві, ніс орлиний, уста дуже широкі, губи тонкі, як говорить з рота тече слина, має типовий жидівський вигляд. Працівники в Тернопільському УМГБ працюють від години 9ої ранку до 17ої пополудні. О годині 17ій переривають роботу та йдуть на свої квартири. О годині 21ій приходять знова до праці й працюють до години 2ої або 3ої по опівночі. Допитав: 38/23 Зізнав: (Роман).

 

МАТЕРІАЛИ  ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ