Щоб вижити, вибрав шлях зради. Протокол допиту Ярослава Комара (частина п’ята)

Протокол допиту Ярослава Васильовича Комара

 Р. 31 Справа ч.: 131/48

 Комар Ярослав. Боєць спецгрупи Тернопільського УМГБ. Кличка  «Роман». Почато 9.12.48 р. Закінчено. 19.12.48 року. 

ПРОТОКОЛ

«По кількох хвилинах вони оба відійшли, а в канцелярії зали шились лише бійці зі мною. Першого Трохимчук привів Славуту з с. Старий Збараж. До канцелярії увійшов також Юніков, сказав Славуті стати коло порога і, вказуючи на нього пальцем, запитав мене чи його знаю. Я відповів, що це Славута з с. Старий Збараж і в нього я був кілька разів. Тоді він звернувся до Славути й запитав чи пізнає мене, а, коли цей потвердив, Трохимчук вивів його з канцелярії. Йому я більше нічого не доказував. Думаю, що цього не робили тому, що Славута міг сказати більше, а, якщо б я йому доказував, він признався б тільки до того. Відтак на очну ставку приводили ще голову сільради с. Залужа, Крамар Ярослава з хуторів Хрини, Коник з с. Зарубинці (жінка, яку я всипав на другому допиті, але забув про неї згадати), Валещук Анну з с. Чернихівці, Добро вольського з с. Охрімівці. Очна ставка з ними перейшла в подібний спосіб, як і з Славутою. Того дня на очну ставку більше нікого не приводили. Всі ті, яких я всипав були заарештовані, але тих, що відразу призналися, на очну ставку не приводили. (За два дні на очну ставку до мене приводили батьків Валещук Анни та Радик Євгенії. Їм я нічого не доказував, бо вони не були ні в чому винні. Приводили їх напевно тому, щоб показати мене). По очних ставках до канцелярії увійшов Третяков і сказав до мене, що наш кущ вже зовсім провалився, бо вони вже вбили Осадчука Теодора – Обрія з його нареченою. Вже пізніше я довідався, що того самого дня, як зловили мене, в криївці в с. Зарудя, Збаразького рну, згинув кущевий Обрій з своєю сестрою Степанією. Чи згинув він перед зловленням чи опісля, не знаю. Я знав про ту криївку і сказав також про це своїй нареченій Зарі чинській Ользі. Припускаю, що нас трьох і Обрія всипала вона. Причиною цего могло бути те, що я покинув її і вона хотіла помститись. Як мене зловили, Ольга також була арештована. Я зізнавав, що вона була моєю нареченою, сиділа зі мною в криївці та була членом ОУН. В тюрмі вона просиділа два дні і її звільнили. Ще в тюрмі я хотів побачитись з Ольгою, але її до мене не хотіли привести. Ранком бійці з гарнізону принесли мені до канцелярії снідання – миску борщу й кусень хліба. Я поснідав і в годині 10ій почався допит. Допитував лт Захаров про моє перебування в підпіллі та про роботу цілого куща. На цьому допиті і других, яких було около 15ть, я зложив приблизно такі зізнання: Зізнання про перебування в підпіллі та робота куща. Від початку місяця жовтня до листопада 1944 р. скривався сам вдома. В м. листопаді сконтактувався через матір з підпільниками Маркович Володимиром – Чмир (походить з с. Чернихівці, ур. 1921 р., був бойовиком в кущі, 1945 р. зголосився) і Дзьобою Євгеном – Ворон (ур. 1922 р. в с. Чернихівці, осв. – 7 кл. нар. школи, 1945 р. зголосився і 1946 р. його арештували). Вони оба сиділи в своїх домах. Мати, стрінувшись з ними, сказала їм про те, що я приїхав з армії на відпустку й перебуваю вдома. Одного вечера вони оба прийшли до мене додому. Того дня ми всі сиділи в мене на стриху. Розпитували мене, як жилось мені в армії, що там робив і т.п. Слідуючого дня вони кудись відійшли й говорили, що за два дні прийдуть назад до мене. За два дні прийшли оба і я пішов з ними в село. В селі, в долині коло церкви, вони мали стрічу з тодішнім кущевим Осадчуком Теодором Івановичем – Обрієм (походить з с. Чернихівці, осв. – 7 кл. нар. школи) та бойовиками Германським Євгеном Григоровичем – Вовк (ур. 1925 р. в с. Чернихівці, осв. – 4 кл. нар. школи), Керничним Лукою Теодоровичем (ур. 1922 року в с. Чернихівці, осв. – 5 кл. нар. школи, зловлений 1944 р.) і Мечник Василем Миколайовичом – Тріска (ур. 1916 р. в с. Чернихівці, осв. – 5 кл. нар. школи, за першої большевицької окупації був на еміґрації). Зі стрічі ми всі пішли квартирувати до Чернихівського лісу Стоси. До лісу йшли квартирувати тому, що в селі було військо. Там Тріска видав мені автомат з набоями та дві гранати з того магазину, що бійці МВД розкрили в 1945 р. в лісі Стоси. Обрій та другі розпитували мене про перебування в армії, як приїхав та чому не вертав назад. Їм я оповідав, що до армії не вертав тому, що на фронті було страшно. Нашу дивізію розбили під Ригою, а відтак перекинули в Любачівщину й звідтам приїхав я на відпустку. Вечером ми розійшлися. Я з Германським, Дзьобою і Марковичем пішли до мойого дому й тому, що в селі ніхто не знає про те, що я скривався, викопали в мене на господарстві криївку, яку бійці МВД розкрили під час облави на початку 1946 р. В тій криївці ми перебували разом около двох тижнів, а відтак перейшли квартирувати на стрих в домі Германського. З села нікуди не ходили, щоб ніхто з людей не знав про те, що ми скриваємось. Харчі кожний брав з свойого дому. На зв’язки я не ходив нікуди, бо були старші члени ОУН, які робили всю роботу, – людей тоді й так було багато. Роботу в кущі в тому часі робили: Осадчук Теодор, Лотоцький Володимир – Зенко (ур. 1909 р. на хут. Сабашиха біля с. Чернихівці, неграмотний), 1119 Вітенько Михайло – Сулима (ур. 1921 р. в с. Чернихівці, осв. – 5 кл. нар. школи), Здирка Афтан – Куций (ур. 1918 року в с. Чернихівці), Мечник Василь – Тріска, Ленько Володимир – Тарас (ур. 1921 р. в с. Чернихівці). Чи вони мали якінебудь зв’язки й куди, не знаю. В місяці грудні Германський Євген і Дзьоба Євген відійшли до праці в районі, де сповняли функції зв’язкових. 1945 р. Германський згинув в Новосільському районі. Я дальше перебував вдома з Маркович Володимиром і Бойко Володимиром (ур. в с. Чернихівці, за нім. окупації був при німецькій поліції в м. Тернопіль, в 1939-41 рр. був на еміграції в Німеччині).

 Дня 6.12.1944 р. прийшла боївка Гордія (за нім. окупації був при поліції в с. Чернихівці, прізвища, імені та звідки походить не знаю) в числі 60ть чоловік. До тої боївки долучили ще бойовики куща й робили акцію в с. Чернихівці. На тій акції застрілили капітана Дудара, 2ох бійців з військ НКВД, Репету Миколу й Мирончука (два останні жителі села Чернихів[ці]). Про цю акцію оповідав мені бойовик Германський Євген, що був там присутній. [(На цій акції був присутній і я, але це закрив).]* Районовим провідником Збаразького району в тому часі був Байда (прізвища та звідки походить не знаю, вбитий 1945 р. в с. Шили, Новосільського району). З оповідань Германського Євгена про кущ в тому часі я знав: До куща Обрія належали села: Чернихівці, Старий Збараж з присілком Верняки, Івашківці, Зарубинці, Залужа та Охрімівці. В с. Охрімівці були підпільники: Цебринський Мирослав – Струг (ур. 1922 р. в с. Охрімівці, згинув 1945 р. в лісі Сабашиха), Атаманчук Василь – Вовк (ур. 1923 р. в с. Охрімівці, згинув разом з Цебринським Мирославом), Гнений Ярослав – Лиман (ур. 1924 р. в с. Охрімівці, осв. – 7 кл. НСШ, зараз є районовим провідником Новосільського рну). В с. Залужа було двох місцевих підпільників – Гудима Андрій (помер в криївці в полі 1946 р. під Зарубинським лісом) і його брат Гудима Євген (злегалізувався, 1946 р. був на роботі в м. Тернопіль і там його зловили). Чи проводились якісь збірки в 1944 р., не знаю. Майже всі підпільники перебували в своїх домах. Де сиділи Обрій і Зенко, не знаю. На початку 1945 р. Бойко, що сидів разом зі мною в криївці, відійшов до Тріски. Ми залишились тільки з Марковичем. В м. березні 1945 р. Дзьоба повернув з району й ми ходили втрьох. Весною викопали криївку на полі Марковича (завалилася ще 1947 р.) й там сиділи. Харчі вивозили нам з дому, а також ми часто заходили на * Дописано рукою вечері до Кальби Анни в с. Чернихівці (літ около 38, муж та два сини виїхали з німцями). Харчі до неї приносили наші родини. В м. травні 1947 р. в Кальби Анни ми викопали криївку, яку весною 1948 р. розкрив о/у Денісов. Деколи сиділи на полі, а деколи в цій криївці. Ми всі три мали стрічі з кущевим Обрієм, Зенком, Тріскою і Тарасом. Стрічались на окопиську під с. Чернихівці. На тих стрічах Обрій деколи передавав нам записки до районового провідника й ми ходили на стрічі, що відбувалися на містку між сс. Чернихівці – Луб’янки. Районовим провідником Збаразького рну в тому часі був Чуйкевич (районовим провідником Збаражчини був до кінця 1945 р., а відтак був надрайоновим. Згинув на хуторах Гуляйполе, Збаразького рну 1947 р.). Стрічі до нього відбувались два рази на місяць. На стрічу виходив він тільки два рази, а на кожну стрічу приходили його бойовики. Через нас він передавав пошту до Обрія, який разом з Зенком та Осадчук Олексою – Ігор (брат Обрія, ур. 1926 р. в с. Чернихівці) сидів в лісі Сабашиха в криївці. В тій криївці я був. Її розкрили війська МВД осінню 1947 р. Весною 1945 р. Тріска і Тарас сиділи в Шинкар Луки на присілку Верняки. Вони оба вбили на подвір’ї цього господаря участкового НКВД, який хотів арештувати Шинкар Анну – наречену Тріски. Чи вони мали там криївку, не знаю. Після цього випадку Тріска з Тарасом втекли до лісу. Сулима і Ходачок Данило – Хмара (ур. в с. Чернихівці, вбитий 1945 р. в Новосільському рні) відійшли до району. Там Хмара загинув, а Сулима знова вернув до села. Сулима скривався з Чарнецьким Теодором (ур. в с. Чернихівці, зловлений і арештований 1946 р.) і Здиркою Афтаном – Куцим. Від весни аж до осені 1945 р. вони перебували в Зарубинському лісі та в лісі Стоси. Бойко Володимир скривався сам, де, не знаю. В м. травні 1945 р. Тріска, Тарас, Сулима, Зенко і Обрій пере водили акцію в с. Чернихівці, зліквідували чотири жінки за співпрацю з НКВД. Дзьоба, Маркович і я в тому часі були в селі й з ними на акції не були, бо вони нас не покликали. (В дійсності я був на цій акції, але того не говорив, щоб не звалювати на себе більше вини). Ми втрійку, кромі того, що ходили на стрічі до Чуйкевича, нічого більше не робили. На початку м. серпня 1945 р. ми з Марковичем і Дзьобою стрі нулись з Тріскою, Тарасом і Сулимою на окопиську під с. Чернихівці. Зі стрічі я відійшов разом з Тріскою, Сулимою і Тарасом до Івашківського лісу. Дзьоба і Маркович залишились в криївці на полі. В Івашківському лісі я з Тріскою, Сулимою та Тарасом перебував один місяць. Харчі  брали в с. Івашківці в різних людей. По місяцеві повернули до с. Чернихівці й довідались від людей, що Маркович і Дзьоба зголосились з повиною. Я не голосився тому, що ті, з якими я в той час перебував, також не хотіли голоситись. За кілька днів я, Тріска і Сулима стрінулись на окопиську з Обрієм, Зенком та Ігором. Зі стрічі ми з Ігором відійшли до лісу Лозівщина (Великобірківський рн). В тому лісі квартирували наверха. Зенко з Обрієм пішли до лісу Сабашиха, а Тріска, Тарас і Сулима знова пішли в Івашківський ліс. Там вони мали криївку, яку розкрили війська МВД літом 1946 р. Кущевим тоді був уже Тріска. Ми з Ігором за харчами заходили до мойого дому та до Кальби Анни. Деколи стрічалися з Обрієм і Зенком; вони приходили до нас до криївки (на полі Марковича), або ми йшли до них. В м. серпні 1945 р. під селом Чернихівці згинув Здирка Афтан – Куций, а Чернецький Теодор долучив до Тріски. Робота в кущі тоді не велась жодна. На стрічі ми вже не ходили, бо перервались зв’язки й не можна було наладнати.»

Продовження буде.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ

Коментарі вимкнені.