Як на Тернопільщині над вбитим повстанцем знущався нелюд

(На світлині вояки УПА сотні «Сокола» , третій зверха Долінський Яків — псевдо “Борис”.)

12 лютого 1948 року три повстанці прийшли в село Татаринці  Шумського району о  девятій годині  вечора до  Іванюка Арсена, в якого мали домовитися про  полагодження справи. Більшовики, маючи повідомлення від місцевого сексота про прихід повстанців, прибуло 9 осіб з о/у МДБ Горбатовим і зробили засідку коло господарства Арсена. Повстанці: «Саган», «Лісовий» і «Лебідь» прийшли, не знаючи нічого про більшовиків і пробралися непомітно аж до хати. Енкаведисти, не побачили як пройшли повстанців, які вже були під хатою та в хаті. Повстанці «Лісовий» та «Лебідь» зайшли до хати, а «Саган» залишився на варті. В цей час «Саган» побачив, що дорогою йде четверо людей, він думав, що то сільські парубки йдуть з вечорниць і курять папіроси, бо енкаведисти були в цівільній формі. «Саган», щоб не помітили його, застукав легко у вікно і сам сховався за кут хати. «Лісовий» та «Лебідь» не почули в хаті цього стуку. В той час ті, що йшли, поперед хатою стали і двох відразу сміло пішли в хату – це був лейт. Горбатов і ст. сержант.  Увійшовши в будинок, вони не побачили «Лебідя», як він сидів за дверима під стіною, а «Лісовий» стояв серед хати, поставивши автомат під стіною, якої большевики також не замітили. Більшовики думали, що то сільські хлопці на вечорницях, і спитав Горбатов «Лісового»: “Ну, що тут хлопці?”. «Лісовий» зорієнтувався відразу, що це більшовики, вихватив пістоля та зразу дав два постріли в Горбатова, який  повалився на землю та дав ще довгу серію з автомата по хаті, а Лісовий зробив дав два постріли в сержанта, якого тяжко ранив, який довго не прожив. Більшовики, які залишилися надворі перед ворітьми, почули вистріли в хаті. Тоді відкрили вогонь по житловому будинку. «Саган», що стояв за стіною, почув шум в хаті, зорієнтувався, що то більшовики і дав кілька довгих серій по більшовиках, які збіглися до воріт. Він ранив тяжко одного більшовика. «Лісовий» і «Лебідь» після стрілянини в хаті пробили затильне вікно в хаті й вискочили  так, що більшовики їх не помітили, і почали відступати зі села. По дорозі попали на другу групу  більшовиків і «Лебідь»  отримав   тяжке поранення в ногу. Ранений він ще сам дійшов на хутор у віддалі від села два кілометри і тут заквартирувався. Слідуючого дня приїхали більшовики з Крем’енецького, Шумського і Велико-]Дедеркальського районів, зробили широку облаву у селах: Татаринці, Гриньківці, Якимівці й Юськівці. Внаслідок чого по крові більшовики зайшли аж на ці хутори, де лежав ранений повстанець «Лебідь». Енкаведисти обкружили хату, де лежав Лебідь і посилали господиню, щоб він віддав зброю, а сам здався. «Лебідь» почав стріляти з хати і  викинув надвір гранати через вікно. Тоді, бачучи безвихідне становище, ліг серед хати і з пістолета застрілився. Більшовики тіло повстанця Лебідя забрали до району, де батько Горбатова взяв сокиру і в вже мортвому з криками порубав із-за помсти «Лебедьові» голову. Після цього, не розбираючи його з одежі,  енкаведисти  труп закопали.

23 лютого 1948 року на донесення місцевого сексота на хуторі села. Великий Раковеця  (Діброва), Вишнівецького району більшовики, числом до 100 осіб, відкрили криївку, в якій перебували повстанці «Ігор», «Тютюнник» і «Журба». Криївку більшовики відкрили без шукання так, що повстанці не зорієнтувалися, чи це господар, чи хто. Більшовики, знаючи про те, що ці друзі живими не здадуться, відразу криївку закидали  великою кількістю гранат, від чого всі три повстанці погинули. Господарка і членів сім’ї  енкаведисти  не чіпали. Вони лише з хутора перебралися в село Заруддя, де стоїть гарнізон стребків.

13 березня 1948 року в селі Мусурівці Збаразького району  участковий РВ МВД – Розумов переходив вечером з головою сільської ради селом та зустрів троє дівчат. Він хотів їх затримати, а тоді одна з дівчат почала втікати в село, а дві другі втекли до сусідньої хати. Розумов зайшов до тієї хати та знайшов  двох дівчат, які вміжчасі сховалися під ліжко, випровадив їх з хати та запитав голову сільської ради, що з ними зробити. Голова порадив, щоб їх добре набити за те що втікали від радянської влади. Тоді Розумов почав сильно бити дівчат прикладом автомата, а вони з криками від болю пустилися утікати. Тоді Розумов випустив за втікаючими довгу чергу з автомата та поранив одну дівчину в ногу. Вона впала і втратила свідомість стікаючи кровю. Розумов і голова втекли лишивши поранену дівчину. Подрушки потім повернулися і доставили її додому. На слідуючий днь до села прибув о/у РВ МГБ лейтенант Захаров, щоб провірити справу поранення дівчини. Після перевірки, Захаров сказав до людей: “Ето бандітка, нам єйо нє жалко!”. Нога через деякий час зажила.

5 квітня 1948 року в селі Лішня  Шумського району вісім енкаведистів з о/у Сороковом вечором застали одного повстанця в хаті  Нечипорук Павла на хуторі Мочар. Большевики обкружили хату та почали  через вікно добиратися до хати. Повстанець вискочив до комори, а большевики увійшли в будинок та почали обшук. Один енкаведист взяв ліхтар та зайшов до комори. Повстанець вистрілив з кріса та большевика вбив, але підскочив другий большевик та вбив повстанця. Большевики арештували господаря та його сина Павла та разом з тілом повстанця відставили до райцентру.

27 квітня 1948 року районовий референт СБ Вишнивецького району – “Максим” зі своїм бойовиком другом “Борисом” заквартирував в селі Шили, Лановецького району. Про це було сексотами  донесено на РВ МДБ в Ланівцях  і до села прибула негайно автомашина з озброєними енкаведистами. Вони оточили  та запалили господарство, в якому квартирували два повстанці. Повстанці намагалися пробитися з оточення, та згинули від ворожих куль. Швалінський Петро, псевдо – “Максим” – син рільника, народився 16.7.1920 року в містечку Ланівці, Лановецького району, Тернопільської области. Після закінчення чотирьох класів ПШ, працює на господарстві батьків. В 1942 року вступає в ряди ОУН. В березні 1943 року йде в підпілля та вступає до відділу командирара Яворенка, де займає пост ройового. Згодом переходить до штабу командира Крука. За час перебування у відділах, бере участь в рейдах на СУЗ. В травні 1943 року повертається до теренової праці та працює комендантом поліції при районовій екзекутиві. На цьому становищі працює до приходу большевиків. На початку 1944 року його призначають підрайоновим референтом СБ в Лановецькому районі, де працює до грудня 1945 року.  Обласним проводом призначений районовим референтом СБ  Вишнивецького району, в місяці жовтні 1946 р. прибуває в призначений йому терен. За час своєї праці в рядах ОУН друг Максим був 4 рази ранений, що відбилось на його здоров’ї, але незважаючи на те, він віддано працював для добра України, поки смерть не перервала його геройського життя. Долинський Яків, псевдо – “Борис” – син рільника, народився в селі Бодаки, Вишнивецького району, Тернопільської области. Хвороба унеможливила йому науку в молодечих роках та грамоти він навчився на вечірніх курсах 1939 року. В 1943 році, як симпатик ОУН, вступає до відділу командира Буланого, а згодом переходить до відділу командира Довбуша. Бере участь в рейдах на СУЗ. Під час реорганізації відділу попадає до командира Бистрого, з ним відходить на СУЗ і там перебуває перехід фронту. Під час переходу фронту бере активну участь у боях з заград. відділами та отримує поранення. Виліковується при відділі, повертається в свій терен та знову вступає до відділу сотника Сокола. Тут одержує пост ройового. Після великого Панасівського бою, “Борис” стає призначеним командиром диверсійної групи, яка рейдувала в терені району до вересня 1945 р. Зиму перебуває разом з сотником “Соколом”. В 1946 р. захворів на туберкульоз кости, згодом однак виліковується та отримує призначений боєвиком при районовому референтові СБ. Під час своєї праці в рядах організаці і лавах УПА прекрасно вив’язувався з доручених йому завдань, завжди був відважним і відданим у боротьбі для Справи України.

2 травня 1948 року в село Будки Почаївського району ст. лейтенант о/у РВ МДБ – Карандашов зі своєю групою прийшов на церковне подвір’я та в присутності 70- ти жителів села, які зібралися біля церкви, сам  розкидав могилу одного повстанця. Після своєї ганебної роботи большевики вийшли з церковного подвір’я і розмістилися на вулиці Дітвора, що  розміщалася коло церкви. Люди, які були в цей час коло церкви, почала поправляти могилу і вставляти зваленого хреста. Большевикам хтось повідомив про це, швидко  повернулись і заставляли  малих дітей знову  розкидати могилу. Діти перелякалися і почали втікати, а тоді Карандашов, до речі постійно розмовляв російською мовою, розпочав їх обзивати  нецензурними, образливими словами. Розлючені енкаведисти причепились до 14- тилітнього хлопця, щоб він взяв березовий хрест і кинув у калюжу, яка була на дорозі коло церкви. Коли хлопець відмовився, тоді всі  екаведисти  почали лаяти дітей знову грубими московськими словами. Побачивши це, місцевий житель Савчук Олекса, батько того хлопця, покликав до себе свого сина, а до большевиків сказав: “Мій син вам не робітник, могили розкидати не буде”. Його піддержав  місцевий житель  Волошин Іван, лаючи большевиків за відношення до дітей. Коли ці почули це, кинулися на Волошинаі хотіли його на території церковного двору побити. На допомогу Волошинові стали  чоловіки (коло 15 осіб) і почали спорити з большевиками. Карандашов  побачив, що нічого не вдіє, забрав своїх посіпак і з соромом вийшов з церковного  подвір’я  погрожуючи що він розбереться з тими бандерівцями.

7 травня 1948 року у селі  Великі Куськівці Лановецького району прибув редактор райгазети “Більшовицька Зброя”, уповноважений РК КП(б)У і райвиконкому на села Куськівці (Великі і Малі Кусківці) Тупол із трьома істребками та райуповмінзагу Похилюк Микола. В селі заходили до кожної хати і від імені влади примушували підписуватися на “позику” державі. Зайшовши до вдови Басій Уляни, в якої є троє малих дітей, а вона сама лежала у ліжку хвора з високою температурою, Тупол вимагав від неї, щоб підписала “позику” на 150 крб. Бідна жінка розплакалася, казала що немає навіть чим годувати своїх дітей, що вона вже тиждень хвора, грошей не має такої кількости, а може дати тільки 50 крб., але Тупол сказав, що як не погодиться на 150 карбованців то сконфіскує все майно. Жінка плачучи, не погодилася. Тоді Тупол послав одного з істребків, щоб привели селян з  двома підводами. Коли вони це зробили, забрали останніх два центнери збіжжя, 2,5 ц муки, корову, свиню, 6 ц картоплі, всю одежу, в тому числі і дитячу, та хатні речі. Це все завіз Тупол до району до своєї хати і все вигрузив у себе на дворі, свиню загнав в хлів, а корову привязав в садку. Басій Уляна, не зважаючи на хворобу, пішла до начачальника РВ МВС ст. лейтенанта Бабенка на скаргу і розповіла про грабіж, яку зробив у неї Тупол. У відповідь на це Бабенко розкричався, що вона саботує накази радянської  влади і тому вона з своєми дітьми є ворогом СРСР. Бабенко наказав вдові, що за кару вона має дати до трьох днів 700 карбованців, а все що забрав Тупол – це страф за непослух. Жінка з малими дітьми осталась без куска хліба і без одягу. Меншій дитині було три роки.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ