Я стала зрадником тільки тому, щоб мене не били, – Іванів Ганна

Р -31. Справа ч.201/47 р. Іванів Ганна Федорівна. Член ОУН . Псевдо “Білявка”, “Леся”. Агент Коропецького РВ МВС, псевдо “Зоря”, “Оля”. Народилася 12 грудня 1926 року в селі Коропецька Діброва Коропецького району Тернопільської області. Українка.

“ Я, Іванів Ганна Федорівна у 1941 році вступила в Юнацьку ОУН. 6 вересня 1944 року більшовики арештували мене, Петрів Ганну і Довбенко Олену. Нас доставили в містечко Коропець, до районного НКВС. Першою на допит покликали Оленку і там тримали майже годину. Після неї закликали до кабінету мене. Там сиділо четверо більшовиків. Один з них сказав, щоб я сіла, поклала руки на коліна і дивилась йому в очі. Він почав розпитувати все про мене. Я сказала що батька забрали на роботу німці і він не повернувся, а брата забрали до СС і його також не має. Вони не повірили, і сказали що брат і батько в банді переховуються. І я також постійно перев’язую бандитів. Мене не били і більше не питали, а замкнули в підвалі. Через деякий час до підвалу прийшов більшовик, що мене допитував і почав казати, щоб я говорила правду бо буде мене бити. Потім положив мене і почав бити по спині і ногах гумою. Було дуже боляче. Я почала проситися щоб мене він не бив. Я стала дуже ослабленою. Він мене облив холодною водою і сказав, щоб я говорила все про ОУН. Питав коли я поступила, хто в членах, хто керує. Я сказала, що мій батько також був в ОУН і назвала таких людей з села: Довбенко Михайло (батько Олени), Рожнів Василь, Петрів Андрій, Петришин Володимир, Петришин Томко і Довбенко Дмитро. Я йому розказала багато про події від час німецької окупації. Я все розказувала коло двох годин, а він все записував. Потім він сказав мені, якщо я хочу повернутися додому то повинна погодитися на співпрацю з органами НКВС і помагати винищувати бандитів. Я погодилась відразу тільки за те, щоб мене більше не били і дуже хотіла повернутися додому. Після цього він написав заяву, а я підписала.

Заява.

Я, Іванів Ганна Федорівна, народилася 12 грудня 1926 року в селі Діброва Коропецького району Тернопільської області, зобов’язуюся співпрацювати з Коропецьким РВ НКВС. Якщо не буду виконувати своїх обов’язків, то мене з родиною вивезуть в Сибір. Іванів Ганна Федорівна. “Зоря”.

Звільнили нас всіх трьох дівчат і ми пішли додому. Пройшло пару днів і коли я з мамою складали конюшину, то прийшли більшовики і заарештували маму. Через деякий час її відпустили і сказали її щоб я прийшла в РВ НКВС. Я мамі сказала що не піду і буду переховуватися. Це все відбувалося згідно плану, який мені сказали в Коропецькому РВ. Я мала все передавати енкаведисту Кривоносу Я зібрала трохи одягу і пішла до Оленки, яка також переховувалася. По дорозі я зустрілась з Кривоносом там де домовлялися, і він мені сказав, що я маю робити дальше і за ким стежити. В Оленки я застала сестру повстанця “Орка”. Ми переночували і в ранці пішли до села Стінка. Там пішли до Мельник Ганни. На другий день ми зустрілись з повстанцями “Марко”, “Велес”, “Морозенко”, “Листок” і “Ясень”. Нас розпитували про арешт і як ми вийшли з арешту. Нас вони направили до дівчини, яка мала кличку “Тирса”. У неділю я мала зустрітись з Кривоносом, тому сказала дівчатам, що йду на хутір до Деменюк Ганни за полотном. Коло лісу я сіла і почала чекати. На возі під’їхав Кривоніс і швидко переговорив зі мною. Він дав мені завдання взнати де базуються повстанці. Я провернулася до своїх дівчат і сказала що полотна не принесла бо не застала Деменюк дома. У понеділок я пішла на зв’язок в село Ліщинці і там чекала “Тирсу”. Я там також мала зустріч з “Шляхом”, “Сірком”, “Соловієм”. Ми зустрічались в господаря Кравчука. Через декілька днів була в селі облава і істребки вбили четверо мирних жителів. Ми перебралися до другого села Сорики і почали жити в станичної Демянюк Марії. Там я з дівчатами плела рукавиці та скарпетки і передавали в село Заривинці Бучацького району. Про свою роботу я знову доповіла все більшовикам, а саме про “Орла”, повітового СБ, Описала коло двадцяти підпільників, їхні клички і де вони можуть перебувати. Я почала вже підпорядковуватися Колачову, енкаведисту з Бучацького РО НКВС. Мені казали місце зустрічі і я повинна туди приходити. Квартиру з дівчатами я міняла через два або три тижні. Довго ніде не затримувалася. Мені дали більшовики завдання взнати де квартирує відділ “Бистрого”. А почала боятися, щоб мене не вислідили повстанці за мою агентурну роботу на енкаведистів. На зустрічі я приходила кожного місяця на 15 число і все доповідала. У лютому 1945 року я доповіла Колачову, що в селі Ліщинці перебуває коло тридцяти повстанців під керівництвом “Тараса”. На другий день тільки почало розвиднятись, в село прибули енкаведисти і почали стріляти. Повстанці відстрілювалися і почали відступати до лісу. Я переодягнулася в старий одяг і почала прясти. Через вікно бачила як більшовики з собаками бігали по селу. До хати прийшла сусідка і сказала що на вулиці енкаведисти вбили якогось хлопця. Але потім я взнала що це був старший, місцевий житель, а не повстанець. Енкаведисти почали шукати і перевіряти по всіх хатах. До хати, де сиділа я, зайшли і серед них був Колачов. Вони спитали господаря хто я, на що він їм відповів що це його дочка. Під час облави було вбито сім повстанців, двох поранено, вбито одного мирного жителя села, спалено дві хати, виселено в Сибір одну сім’ю, І заарештовано одного господаря. Вечором більшовики виїхали з села. Так кожного місяця я подавала дані про перебування повстанців, а енкаведисти їх вбивали і дуже рідко брали в полон.

Товариш Ловцов. В цю ніч “Гарт”, “Діброва”, “Прут” і “Липа” будуть на хуторі Гайданка ночувати. “Оля”.

Такого змісту записки я передавала в енкаведе через Микуляк Настю. На другий день, коли я передала записку енкаведисти зробили напад на хутір Гайданка і вбили “Діброва”. Інші встигли з боєм прорватися в ліс і втекти. В кінці травня 1946 року я передала записку про криївку в якій перебувало четверо повстанців. Цю криївку енкаведисти закидали гранатами. Там загинув “Олег”, “Зенко”, “Лев” та “Перун”. У другій половині вересня 1946 року я повідомила, де можна застати провідника “Ісая”. Він перебував разом з “Тихим” на квартирі. Більшовики окружили хату і почали стріляти. “Тихий” зумів прорватись, а “Ісая” поранили і він сам застрелився. 20 жовтня 1946 року енкаведист Єфремов дужен мене хвалив, що я так багато даю цінної інформації про переміщення бандитів. Він сказав мені, щоб я взнала все про “Куща” і доповіла б де він може перебувати. За весь період моєї співпраці з енкаведистами. Я їм передала інформацію про 297 повстанців у Бучацькому та Коропецькому районах. Їх виловлювали, судили а родичів відправляли в Сибір. Багато з них загинули. Так я виконувала свої обв’язки, згідно написаної заяви про співпрацю з енкаведистами”.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ

Коментарі вимкнені.