Як агенти НКДБ Тернопільщини голосували за воз’єднання з Православною московською церквою

( Протоколи допитів Служби Безпеки ОУН на Тернопільщині 1947 року. Р.31. Справа ч.1/47. Село Буданів.)

5 березня 1946 року на зустрічі з Хорсуном я дістав інформацію та основне завдання відносно Собору Греко-Католицької Церкви у Львові. Мені видали під розписку 1500 карбованців за які я мав поїхати до Львова на Собор як учасник цього Собору, делегований обласним управлінням НКДБ. У Львові 7-10 березня мав відбутися Собору Греко-Католицької Церкви у справі возз’єднання її з Православною Українською Церквою. Собор цей скликає ініціативна група під проводом др. Костельника. На Соборі будуть депутати з-поміж уніатського духовенства чотирьох західних областей України і світські депутати з тих же областей. Між світськими депутатами буду і я, Липовий Євген Іванович.

(Липовий Євген Іванович, народився 21 червня 1912 року в селі Угринь Чортківського району Тернопільської області, освіта — 4 класи народної школи, 8 класів гімназії, 3 роки права і богословської студії в оо. Василіян у Кристинополі, невійськовий, судом був притягнутий до відповідальності за приналежність до КПЗУ в 1936 році. Член ОУН з 1942 року, псевдо “Макар”, де працював на таких посадах: референт пропаганди, тереновий провідник Заліщицького повіту і оргреферент Теребовлянського повіту. Потрапив до енкаведистів пораненим, намагаючись застрелитись. Перебуваючи в тюрмі почав здавати своїх побратимів. Звільнений від слідства. Став працювати з органами Чортківського НКДБ по Тернопільській області. Секретний агент НКДБ під псевдо “Бондарчук”. Затриманий СБ ОУН 30 грудня 1946 року.

Заява на співпрацю з НКДБ.

“Я, Липовий Євген Іванович, народився 21 червня 1912 року в селі Угринь Чортківського району Тернопільської області, зобов’язуюсь співпрацювати з органами НКДБ чесно, не жаліючи навіть свого життя. У разі невиконання доручення погоджуюся на судження мене й виселення моєї родини у Східні області. 10 квітня 1945 року”. )

Мені дав Хорсун (Підполковник РВ Чортківського НКДБ — середнього росту, товстий, брунет, лице повне округле, зачіска догори, губи грубі,у руках рухливий, більшість ходить в цивільному, темно-рожевий одяг і чорне пальто, 40-45 років) запрошення від ініціативної групи, яке служило як документ при залізничних касах на проїзд та на Собор. З тим запрошенням я мав зголоситися до комітету Собору при церкві Юри, зареєструватися та одержати мандат, документ на проживання і харчування. Крім того на не передбачені видатки в дорозі мені дали ще 1500 карбованців. Моя присутність на Соборі полягала в тому, щоб бути на всіх нарадах Собору і головну увагу звертати не на делегатів які будуть виступати, а прослуховувати враження та закулісні розмови делегатів і на дискусії перед виступами. Також я повинен прислухатись до розмов делегатів під час поїздки. Я повинен бути пасивним спостерігачем і не вступати в розмови.

6 березня 1946 року я пішов на станцію в місті Чорткові, купив білет і вийшов на перон до поїзда. Там я побачив Хорсуна. Він підійшов до мене і запитав чи маю я білет. Він сказав мені, щоб я був у вагоні для делегатів і зайняв місце у коридорі на лавці. У вагоні пасажирами були переважно священики. Там я побачив о. Паляницю Дмитра, пароха з села Шманьківці Чортківського району Стецик Миколу, пароха з села Грамушівка Білобожницького району Плещана, пароха з села Базар Білобожницького району Ніцовича. Я не хотів показуватися їм на очі, тому я виліз на верхню поличку і там прикинувся, що сплю. Коли ми доїхали до Тернополя, то у вагон на зупинках заходили нові делегати священники. До Львова ми приїхали 7 березня. Мені була вказівка з вагону не виходити поки не вийдуть всі делегати. Я потім пішов до церкви св. Юри і по дорозі зустрів о. Паляницю. Він здивовано глянув на мене і запитав, що я тут роблю. Я відповів, що приїхав на Собор. Після цього, я пішов до єпископської палати св. Юрія, до комітету Собору. Там зареєструвався, одержав мандат, талон на помешкання в готелі “Брістолі” і талон на харчування на три дні. Все це безплатно. В готелі мені дали кімнату №42 на першому поверсі. Там я поселився поки сам. Коли я вийшов з кімнати, то зустрів знайомих священників: Паляницю Дмитра, Стецик Миколу, Юрик Євгена, Єдинаком з Хоросткова, Антковим з села Сидорів, Гаврилюком з села Гумниця, Рокіцким з села Ласківці, Ніцовичем з села Базар. Я прогулявся містом, повечеряв і коли прийшов у номер, то застав там вже поселеного до мене, п’яного священика, який голосно сварився з директором готелю. Директор повідомив мене, що п’яний піп буде мешкати зі мною і я повинен заспокоїти його, головне завдання не випустити його з номера. П’яний священник звернувся до мене і почав жалітися, що його в коридорі хтось вдарив в лице. Тому він і хоче, щоб це вияснив сам директор. Я його вмовляв і через деякий час він заснув.

На другий день рано я прийшов під церкву св. Юри. Там вже було багато священиків. Коло десятої години відкрились двері і нас запросили на Собор. При вході ми всі показували свої мандати. У церкві були розставлені крісла, як у театральному залі. Рівно о 10 годині вхідні двері замкнули на ключ. Тоді отець Костельський звернувся до делегації з проханням, щоб зайняти місця приготовані. Потім розпочав говорити про ціль з’їзду представників Греко-Катилицької Церкви. Він сказав, основну мету Собору і чому саме вибрали церкву св. Юри: “Ініціативна група і комітет Собору вибрали місце, церкву св. Юри де відбувається Собор. Цей Собор є ділом Божим, натхненний Святим Духом, має робити святу справу, має довершити акт повернення блудних овець, задурманених пропагандою чужого, а навіть ворожого нам Риму, до свого рідного святого стада, до святої Християнської віри в православному обряді і в православної церкви. Тому, що апостазія наших батьків від правдивої святої православної віри були зганьбленням і виреченням правдивого Христа, то зараз, коли нас просвітив Господь і силою Святого Духу натхнув нас до повернення до нього, ми вирішилися в присутності живого і правдивого Бога, в Присвятій Тайній Євхаристії визнати відступництво наших батьків і нас самих та в покорі перед ним просити прощення і прийняти нас до своєї духовної православної сім’ї. Храм св. Юри. Як осадок митрополії уніатської церкви, повинен бути місцем нашого упокорення перед Христом за наше заблудження. Отже з тих причин комітет Собору призначив церкву св. Юри на місце нарад Собору.

Дальше комітет постановив, що наради Собору мають відбутися при замкнених дверях, а присутнім на нарадах Собору може бути тільки цей делегат, що має мандат. Наради Собору мають бути безперервними, аж до вичерпання програми дня. З тих же причин нікому не вільно виходити з наради після уподобання. Тому делегатові який змерз би або потребував би полагодити свої природні потреби, можна виходити до захристії. Собор цей є ділом Божим. Натхненний Святим Духом, ми зачнемо нашу працю коротким богослужінням, признанням святого Духа, щоб Дух Святий весь час Собору між нами перебував і уми наші просвічував в цій праці. Тим більше, як нам усім відомо, кожний Собор чи синод починався призванням Святого Духа. По богослужінні буде покликання Собору, а відтак будуть виступати прелегенти з доповідями. Хто свіжий хотів би виступити з доповіддю, то прошу і реєструватися в президії. По закінченні доповідей буде проголошений час на дискусію над доповідями, над ухваленнями, перед тим, резолюціями, дискусію над доповідями, над ухвалами, перед тим резолюціями. Потім по збірній молитві закінчиться нарада Собору нинішнього дня.”

По цих словах о. Костельник відійшов до захристії. Через кілька хвилин на головному пристолі засвітили світло. Зараз же до цього престолу приступило три священники в літургічних рясах, які заімпонувала “Царю небесних…”. Всі присутні співали цю молитву. Під час цієї молитви якийсь незнайомий мені священик серед свого оточення делегатів почав нервовим голосом говорити: “Це комедія, навіщо тут зазивати Святого Духа. Не хочуть пам’ятати заповіді Божої: “ Не взивай імені Господа Бога твого надармо”. Люди, як ви можете холоднокровно дивитися на цю тракомедію”. Потім він зловився руками за голову і, пересуваючись поволі в друге місце, говорив: “Боже, яка велика твоя терпеливість! Боже, чому земля між нами не розступиться”. Однак жоден депутат нічого не відзивався і не звертав на нього уваги. Коли він перейшов в інше місце. Священники питали один одного звідки він є. Потім я довідався що він з Перемишля. Після закінчення богослужіння президія зайняла свої місця. Розпочалися доповіді. Перший реферат зачитав о. Гавриїл Костельський. У рефераті була викладена історія Православної Української Церкви до берестейської Унії і безнастанні зусилля папського Риму при помочі західних народів і держав златинізувати, а радше, окатолити Українську Православну Церкву і ввесь Український народ. Однак український народ сильно держиться віри батьків своїх православних, бо вірний своєму Великому Князеві Володимиру і його наступникам, що йому цю віру дали, прийнявши не від папського Риму. А від православного Царгорода. Перемогою для папського Риму було проголошення Берестейської Унії і заснування греко-католицької церкви на: “Якщо ми сьогодні зібралися ось тут, то не з ціллю, щоб сьогодні шукати правди в православ’ї чи уніатській церкві і щойно тоді нам вирішити куди йти. Ми про це вже давно вирішили й признали в душі, що Українська церква — це наша церква, це наша батьківська правдива віра, за оборону якої гинули наші предки. Ми сьогодні вже дозріли в своєму переконанні, прийшли висловити прилюдно наші переконання і ось тут перед Богом визнати, що ми в імені цілої нашої уніатської сім’ї віддаємо голос за прилучення до нашої материнської православної церкви”.

На цьому закінчилась доповідь о. Костельника.

Потім на трибуну вийшов о. Пельвецький. Він говорив про догматичні різниці між православною і католицькою церквами. Яких є чотири, а саме:

1. Православна церква признає і вірить, що поза-гробове життя, як подає Святе Письмо, складається з неба для праведних і пекла для проклятих. Церква католицька сама собі безпідставно створила ще третє місце для душ з часовими карами за гріхи, а то чистилище.

2. Православна церква признає, що тільки один Ісус Христос почався в Матері Божої без найменших гріхів, тим більше гріха первородного, а всі інші люди без виїмку почалися у гріху первородному. Католицька церква зате ухвалила Вселенським Собором, що Марія Матір Божа почалася в унтробі своєї матері св, Анни без найменшого пороку гріховного, а що найменше без гріха первородного. Вселенський Собор католицької церкви ухвалив це як догму і навіть назвав цей день Непорочного зачаття ПДМ на 8 грудня.

3. Православна церква вірить. Що третя особа Божа — Святий Дух походить від Бога Отця і Бога Сина.

4. Православна церква признає головою своєї церкви єпископа визначеного серед свого народу, це значить, що кожний православний народ має єпископа своєї національності. Католицька церква головою признає тільки римського єпископа у Ватикані.

Далі о. Пельвецький говорив про обрядові різниці в обох церквах. Після нього виступало ще 10 доповідачів. Багато висловлювачів висловлювали похвальні слова на адрес ініціатору радянському уряду за запровадження возз’єднання церкви, за яке український народ бореться вже декілька століть. Десь о 14 30 годин закінчились промови і тоді знову виступив о. Костельник. Потім він сказав щоб всі уважно слухали та ухвалили резолюцію Собору. Я все уважно слухав і записував.

“Львівський Собор Греко-Католицької Церкви по возз’єднанню з Православною Церквою, що відбувається У кафедральному Соборі святого Юрія в день 8-10 березня 1946 року приймає таку резолюцію:

1. Греко-Католицька Церква Західної України ліквідує постанови Берестейської Уніії.

2. Греко-Католицька Церква Західної України на все зриває злуку з римською католицькою церквою.

3. Греко-Католицька Церква Західної України повертається до своєї материнської Православної Церкви всієї України і возз’єднується з нею.

4. З’єднана Православна Церква Західної України з Православною Церквою всієї України просить про з’єднання її з Православною Церквою СРСР”.

Це все було прочитано повільно два рази. Голосування відбувалося за підняттям правої руки Таких, хто не підняв руки не було. Всіх делегатів було понад 200. Після голосування була спільна молитва через відспівування “ Під Твою милість…” і відмовлення “Отче наш…” і “Богородице..”.

Так закінчився перший день нарад Львівського Собору, який був рівнозначно кінцем цілого Собору, бо наступні два дні — це вже були тільки самі відправи і богослужіння.

Священики постійно розмовляли про Собор і я постійно все прослуховував. Вже 11 березня я прибув під вечір до Чорткова і прозвітував все що чув і бачив Хорсану. Я все розказував що чув від священиків, а саме: о. Ніцович з села Базар, о. Стецик Микола з села Шматьківці, о. Гунчак з села Раків Кут, о. Паланиця з села Угринь, о. Антків з села Сидорів, о. Плецан з села Романівка, о. Єднак з села Хоростків. Мене також Хорсун запитав хто із цих священиків був і є тепер в ОУН. Я сказав що не знаю, але за німців вони працювали на фашистів. Він мене попросив, щоб я все детально описав всі події і розмови про моє перебування в Львову. І мені він сказав ще, щоб я старався говорити з священиками на теми з’єднання української церкви і довідатися які їхні погляди на це. На ці теми говорити не тільки з священиками — учасниками Собору а і з іншими людьми. Постійно взнавати їхні настрої і чи не ведуть вони якоїсь контрпропаганди і чи перейшли в Московську церкву.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ