Чому в 200 000 місті тільки біля 50 активістів борються з рішеннями влади?

Вчора була Дзвінка Торохтушко в Бучі. То майже Київ. Але стара-нова-мальована влада туди, якось, чи не дісталася, чи десь заблудилася в лісах. Або вона там, просто, своя, та влада. І її можна запросто зустріти на вулиці .З дітьми і собачкою породи двортер`єр. Субота – і заступник мера веде дітей в парк. А що такого?

Скільки там тої Бучі, скажете? Ну десь так, як дві третини Тернополя.

І ото заступник мера іде собі вулицею, ви в нього питаєте, як пройти до “Новуса”, бо ви ж не місцеві, і відповідно не знаєте ні ландшафту, ні того, що то чиновник мерії. А він вам розповідає все, бо вам по дорозі. І показує різні бучанські “родзинки”. А вони там скрізь.Ну, от як вам пояснити?

От центр міста – а навколо вікові сосни. Вони там скрізь. Їх ніхто не вирубує і не випилює. Поміж ними, поміж тими соснами, котрі майже по метрові в талії, а в висоту – метрів по 20-30 ,стоять будинки. Приватний сектор, хрущовки, панельки, висотки. І щокілька квартальчиків – акуратний скверик, в кожному дворі – дитячий майданчик, сучасний і кольоровий. А ще в них, поміж тими соснами – уже розцвіли абрикоси і скоро заквітнуть вишні. А потім і все решта. А новобудови там також є.

Але дивні якісь ті мешканці Бучі. Ні, щоб от як в нас: налупили металобетонних свай, заліпили то все піноблоками, обшили пінопластом і, головне, вставили вікна пластикові, котрі цинком фонять. Вони то все будують з цегли. І новобудови в них гарні такі, нетипові: ніде не бачила двох однакових будинків.

І от ми йдемо з заммера, він мені то все розповідає, люди назустріч ідуть вітаються з ним привітно, хтось зупиняє, розпитує про щось. Чоловік назустріч:

– А то правда, що там-то заправка буде ?

Заммера:

– Що ви ? Там же до лікарні 300 м. Ні, ми таке рішення не приймемо.

Аааааа! А в парку заправка? А, коли вона ще й навпроти онкодиспансера, до котрого менше 100м??? А так, як у нас біля “Універсама”, щоб під вікнами багатоповерхівки? До чого несучасні в них чиновники. То все їхні сосни, в котрих ріст під сотню років і талія в метр. Вони не розуміють, що їх можна попиляти. Це ж скільки меблів вийшло б. А так ростуть безхозно, гроші пропадають тільки.

– Ми не можемо їх попиляти, – каже чиновник. – В нас грунти майже поліські, супіщані. Якщо знищити сосни – вітер здійматиме пил.Важко дихати буде. В нас багато переселенців із Чорнобильської зони, в них – астма.

Вітер, пил… Та в нас не тільки пил, в нас, коли вітер – пилова буря може бути, як в китайській провінції Су-Чжоу. І нічо. Наш мер просто вікно закриє в авто. Він же пішки містом не ходить. Як і його заступники. І асми в них немає. І сосен у нас в місті теж немає.Та, і так, простих листяних дерев у парках скоро не буде. І парків не буде. Лише алеї “липових каштанів”.

А в Бучі ще є парк гарнющий. І ще один планують. І пивнушок там мер не будує в парках і скверах…

А потім був творчий вечір моєї подруги Інни Залізнюк. Вона – Президент Української Академії Автентики і майстриня-вишивальниця, в котрої , просто, золоті руки. Те, що Інна вишиває – то таке диво, що слів для нього немає. Це треба бачити…І вірші пише .Так, наче вишиває їх хрестиком поверх полотна душі. Свято.

А ото їхала з Бучі ,і так щось мені муляло в душі. Ніба голки з отих сосен вікових. І бучу захотілося зчинити в Тернополі. Не владі. Тернополянам. Чого мовчите? Чому в 200 000 місті тільки біля 50 активістів борються з рішеннями влади, котру ви ж обрали?