Хто не з нами, тим – цунамі

Російські «володарі думок» мріють про повернення часів інквізиції.

«Кожне сторіччя має своє середньовіччя», – казав Станіслав Єжи Лєц. Звісно, тут йдеться про поняття не часове. Воно не в роках, не у століттях, середньовіччя – в головах.

Дивовижні справи Твої, Боже! Уже стомилися доводити світові, що машини часу не існує, що священики, які засудили Жанну Д’Арк і Джордано Бруно до страти на вогнищі, давно зогнили у вічності, а хрестоносці, переконані, що повсюди треба сіяти розумне, добре, вічне кров’ю, тією самою кров’ю і захлинулися. Виявляється, Час уміє рухатися і вперед, і назад водночас.

«Погляньте, що відбувається в Японії. Річ навіть не у вірі, а насамперед у безбожності внутрішній… Воно все взаємопов’язано. І саме це повсякчасне використання, приниження навколишнього світу призводить до того, що Господь каже: «Хлопці, що ви таке робите?» – й посилає японцям дев’ятибальний землетрус із цунамі», – так сказав Нікіта Міхалков на своєму майстер-класі.

За день до того священик храму Миколая Чудо­творця в Москві Алєксандр Шумскій написав на сайті «Русская линия»: «Практично всі російські люди одностайно, не домовляючись, стверджують, що жахливий природний катаклізм у Японії – це кара їй за зневагу до нашої Вітчизни. Усі добре пам’ятають, що після того, як російський президент відвідав Курильські острови, в Японії топтали його портрети, спалювали й рвали російський прапор… Ось і повернув Господь країні Вранішнього Сонця бумерангом те, що має бути за помилкові символічні дії та наміри».

В унісон лунають слова заступника головного редактора газети «Известия» Єлєни Ямпольской: «Сльо­­зи співчуття до постраждалих не спроможні закрити нам очі та затьмарити свідомість так, щоб ми вже не помічали очевидних речей. Бог береже Росію від зовнішніх «наїздів». Захищає від домагань, що переливаються через вінця із царини розумного до відвертого нахабства. Принижувати Росію не рекомендується».

Це аж ніяк не єдині заяви, зроблені «істинними православними» після катастрофи в Японії. Російські чекісти та сталіністи здійняли таку хвилю зловтіхи в інтернеті, що навіть те саме цунамі, яке накрило частину Японії, захлинулося у безсильній люті. Звісно, тут можна нарікати на дурість та злість людську, що не мають меж. Однак це найкрасномовніші цитати, до того ж не так вони прикметні лексикою та агресією, що зашкалює, як становищем їхніх «хазяїв» у суспільстві.

Ці три оратори – люди, чиї професії так чи інакше пов’язані з дотриманням моральної гігієни: митець, священик, журналіст. Жодна сфера діяльності такого тісного стосунку до формування суспільного здоров’я не має. Складається враження, що ці люди спеціально зібралися на маленькому майданчику, витоптаному відразу після японської трагедії такими-от «пікейними жилетами». Російська національна пиха, утім, як і будь-яка пиха, вузьколоба та жорстока. Тамтешні штурмбанфюрери від РПЦ вигадали собі Бога, який за допомогою оптоволоконного зв’язку щосекунди невтомно диктує нові й нові одкровення. Певна річ, лише їм. Проте у цих одкровеннях чомусь стільки люті, що на місці штурмбанфюрерів варто було би замислитися, чи це раптом не голос самозванця?

Хіба можуть виникнути сумніви, якщо не так давно сам Патріарх Кірілл назвав землетрус на Гаїті Божою карою? «Мені доводилося бувати на цьому острові, розділеному між двома країнами: Домініканською Республікою та Гаїті. Одна держава розвивається, а в іншій переважає злочинність, яку супроводжують економічні спади та політична нестабільність. І саме цю частину острова – Гаїті – зруйнував землетрус».

Якщо звести докупи всі ці висловлювання російської духовної еліти, знайти спільний знаменник і не вдаватися до багаторівневих лексично барвистих зворотів, зміст цих сентенцій можна окреслити так: «Самі винні, чорножопі!»

І річ навіть не в Курилах чи російському прапорі – це всього-на-всього сором’язливі та непридатні фігові листки на найбанальнішій, тупій та свинській упевненості, що шизофренічні голоси, які нашепотіли пісню про власну винятковість, – голос Божий. Затьмарена свідомість представників російської духовної еліти (якою вони себе, поза сумнівом, вважають) намалювала «вертуш­­ку», за допомогою якої Бог підозріло регулярно веде з ними діалог. Напевно, під час таких розмов Він просить наглянути за населенням земної кулі, яке впало в єресь. Мовляв, ви там від Мого імені розберіться з цими… чорножопими й усіма, хто за ними, в дідька, стоїть… чи, як передає нам Його слова Нікіта Серґеіч: «Хлопці, що ви таке робите?» Що ж, кожен трактує слово Його на свій лад. Психіатри можуть іноді допомогти. Якщо, звісно, не все занедбано.

Проте жевріє надія, що більшість, та, в якої не налаштовано такого прямого зв’язку з Богом, ще спроможна почути щось інше. Наприклад, нагадування про те, як 1945-го Японія взяла на себе щеплення людства від ядерної зарази, тож не зайве було б згадати про це й не зловтішатися, а подякувати японцям. Однак маленькі люди не вміють пам’ятати чужого лиха. Й у гордості своїй ввижається їм, що мають вони прямий зв’язок із Ним, а насправді абонент недоступний.