Ігор Крочак: «Моя особлива гордість – камера 1912 року»

Якими фотоапаратами знімали воєнні кореспонденти Першої та Другої світових? У чому переваги камер минулого століття? Хто з наших земляків зробив революційне відкриття в оптиці? Які фотоапарати виробляли в Україні?

Про це та інше поспілкувалася з тернопільським фотографом, журналістом, волонтером, істориком-архівістом і колекціонером Ігорем Крочаком.

— Коли я був у четвертому класі, батько подарував мені свою дальномірну фотокамеру «Зоркий-5» з об’єктивом «Юпітер-3» (фокусна відстань 50 мм). Це — майже професійний фотоапарат, тому як для школяра він був трішки заскладний. «Зоркий-5» був із батьком у Чехословаччині в 1968 році, куди його погнала радянська система «усмиряти» чехів. У сімейному альбомі є багато фото, які зробив батько (все ніяк не доходять руки відсканувати). Він був любителем високого класу та став моїм першим вчителем фотосправи.

У школі робив фото та репортажі для всіх стінгазет, книг пам’яті піонерської кімнати. Так почався мій шлях у журналістику. Відвідував фотогурток школи, судномодельний гурток станції юних техніків, спелеологічний клуб «Кристал». До речі, перші екстремальні фото зробив у печері Млинки.

— З того першого, батьківського фотоапарату, почалася колекція старих фотокамер. Особливо мою увагу приваблюють ті, які використовували у війнах двадцятого століття, а також ті, що були випущені в Україні, — моделі «Київ» заводу «Арсенал». Нині у моїй колекції понад три десятки фотоапаратів, з них — більше десяти діючих. Особлива гордість – камера, випущена в 1912 році. У мене є фотоапарати, які використовували кореспонденти під час Першої та Другої світових воєн, Корейської, В’єтнамської, Афганської воєн.

Із багатьма моделями фотоапаратів, які використовували воєнні кореспонденти, я працював. Треба сказати, що часто вони нічим не поступаються сучасним — маю на увазі камери та оптику. І нині беру до рук свій плівковий Nikon FM 2, об’єктиви від нього використовую у цифровиках Nikon D200 та D70, D50, Fuji Pro 3.

— Мене завжди цікавила воєнна фотожурналістика. Вважають, що перші фотографії з театру бойових дій були зроблені під час Кримської війни. Фотографи того часу користувалися недосконалою технікою – дуже громіздкою та незручною. У моїй колекції є фотоапарати двадцятого століття. Це камери висувного типу, якими знімали в Першу світову. Цікаво, що вони мають дерев’яний корпус, обтягнутий шкірою. Такі камери красиві, мають дуже ефектний вигляд, але вони були дуже незручними. Для того, щоби зробити фото, слід було проробити ряд маніпуляцій. Замість фотоплівки у них використовували скло, вкрите світлочутливою емульсією, чіткість наводилась по матовому склу. Вже тоді почали використовувати фотопластини на целулоїді, та все ж їхня світлочутливість була досить невисокою. Через усе це більшість фото того часу були постановочними. Репортажні кадри робили майстри високого класу. Але треба зауважити, що ці камери завдяки високоякісним механізмам часто навіть у наші дні є робочими. Як наприклад, та, що є в моїй колекції 1912-ого року випуску, — вся її «начинка» справна.

Друга світова війна пройшла під знаком Leica, хоча використовували й інші камери. Поява малогабаритних фотоапаратів і високочутливих плівок зробила можливою власне репортажну фотографію. Найвідомішою воєнною камерою стала Leica. Саме на неї зроблено більшість світлин Другої світової війни. У Союзі робили свою Leic’у – «ФЭД». Але мрією радянських фронтових фотокорів все ж були трофейні камери Leica. Ними знімала більшість радянських воєнних кореспондентів. Була навіть така пісенька: «С «Лейкой» и блокнотом,  а то и с пулеметом, сквозь огонь и стужу мы прошли». Об’єктиви тих часів дозволяли знімати із великою глибиною різкості, тобто зображення виходило дуже чітким і деталізованим. Все ж, тоді було дуже мало телеоб’єктивів, а тому кореспондентам доводилося знімати у вирі подій — не далі, ніж за 30-35 метрів від об’єкту.

— Ще одна радянська версія Leic’и — «Зоркий», робили її після Другої світової. Деякі деталі камер були тими ж, які використовували для оригінальних. До речі, збирали їх військово-полоненні німці, які працювали на заводах Leica до війни. Але звісно, до оригіналу «Зорким» було далеко. І в цьому переконався сам, адже знімав колись оригінальною Leic’ою.

— Якщо ми вже почали говорити про воєнну фототехніку зокрема та фотосправу загалом, не можна не згадати нашого земляка, уродженця Добривод Збаразького району, фізика Олександра Смакулу. Він навчався у Тернопільській українській класичній гімназії, а потім у Ґетінґенському університеті в Німеччині. Олександр Смакула зробив відкриття, на яке отримав патент, — спосіб поліпшення оптичних приладів, що отримав назву «просвітлення оптики». Суть відкриття в тому, що поверхню лінзи вкривають спеціальним шаром, який значно зменшує відбивання світла від поверхні лінзи й одночасно збільшує контрастність зображення, покращує спектр кольорів. Тепер шар Смакули використовують в оптиці фотоапаратів, мікроскопів, телескопів, перископів, оптичних прицілів…

— Щодо іншої частини моєї колекції — фотоапаратів «Київ», варто сказати, що на заводі «Арсенал» їх почали випускати з  1947 року. Фотокамера «Киев-2» — копія німецького Contax’у. Цей випуск робили на станках, вивезених із заводу в Тюрингії. Фотокамери «Киев-19» випускали до 1991 року. Нині у колекції є три фотоапарати цього заводу, всі діючі.

Інтерес до цих камер пояснюється просто — їх виготовили у нас, в Україні (тоді — УРСР). При належному підході ми могли б творити нові моделі при співпраці з тим же Nikon’ом, та час був втрачений. Хоча, варто додати, що з 1977 року завод освоїв випуск однооб’єктивних дзеркальних фотоапаратів з байонетом Nikon. Цифрова техніка тепер пішла далеко вперед — постійно вдосконалюють процесори, матриці та інше… Можливо, з часом з належними інвестиціями щось і вийде…

Сподіваюся, Україна стане в ряд країн, які випускають високоякісну фототехніку. Просто треба над цим працювати, задатки ж були. Спочатку могли б бути закордонні зразки, згодом можливо створили щось своє, оновлений фотоапарат «Київ», чи, можливо, народилися б якісь інші камери.

Спілкувалася Анна Золотнюк.

Фото з архіву Ігоря Крочака.