Про «Сотворення Адама», пластилін і сновидіння. Розмова з  мультиплікаторкою Танею Ясінчук

Це особливий вид знайомства, коли спочатку знайомишся з творами людини, а вже потім із нею. Тож, гадаю, з Танею Ясінчук з Чорткова знайомі й багато з тих, хто зараз це читає. Адже мультик «Базар, або (не)Реальні трафунки» має вже більше 56 тисяч переглядів на ю-тубі, про цю стрічку писало чимало видань, а «Кореспондент» назвав її одним із найкращих українських мультфільмів, створених з часів незалежності. Я це до того, що мультик створили учасники гуртка фотографії у Чорткові, а більшість фігурок виліпила його учасниця Таня Ясінчук.

Нині моя співрозмовниця реалізовує власні проекти. Серед них — мультик InfSide (отримав гран-прі фестивалю «Кіномедіа» (Київ, 2016) та перемогу у фестивалі «Інший погляд» (Одеса, 2016), мультфільм про «Медіаграмотність»), соціальна реклама «Звірі теж люди», кліпи для гурту «Периферія» на пісню «Бухло» та «Мері» — «Теплий дощ». Всі роботи можна подивитися на ю-туб каналі Тані Handmation Studio Ant.

Роботи моя співрозмовниця створює у техніці handmation, пояснює, що для них використовує тільки власні руки й голову, а комп’ютерна обробка виключно монтажна — комп’ютер не виконує рух, не планує час чи простір, а лише складає у відеоряд уже готові зображення.

Тож поспілкувалася з Танею про деталі її заняття.

— Почнемо з того, що я першим побачила, зайшовши на твій ю-туб канал, і що спонукало написати тобі. Інтерпретація «Сотворення Адама». Чому саме цей образ? Бо ж натяк на глину-кріейтора дуже виразні.

— Мікеланджело створював образ сам, це цікаве і креативно-новаторське рішення, яке зрозуміли після Відродження. А образ пластилінового творця і симулякрично-пластилінового Адама – прототип сучасного створення. І глядач тут – Адам, що є лиш фізичним відображенням, не цілісним, але таким, що має шанси на те, щоби ним стати. Той, хто створює – Бог, він бачить себе і творіння всецільно, але зробити свою свідомість і себе дозволяє творінню, даючи свободу. Також – це образ «божественної помилки», як сказав Норштейн. Людина, я думаю, є цією помилкою, як і помилки в мультиках – інколи вони стають найправильнішим вирішенням техніки чи концепту.

— Таким робом пластилінова мультиплікація (яка, мені здається, близька до скульптури) набуває чогось сакрального. Але хотіла би почути твої причини у виборі пластиліну й ручної анімації.

— Причини дуже прості – пластилін може створити об’єм як у 2D, так і у 3D зображенні. Сакральність творення тут – у енергії, іскрі, яку творець передає пластиліну в процесі руху. Про деякі сцени не можу сказати, що їх знімала я — якось воно само рухалось правильно. Я знімаю творчим методом з елементами чародійства – планую, але коли захоплююся, все може піти кудись не туди.

— Розкажи про формати, з якими тобі цікаво працювати. Бачила у тебе і кліпи, і соціальну рекламу, і мультфільми.

— З форматами взагалі не дружу. Вважаю, що це лиш часові й комунікативні рамки, які є всюди.

— «Візуальне мистецтво – мистецтво вдалого “сновидіння”», — сказала ти. І в цьому контексті мені цікаво, як ти вдосконалюєшся? Бо ж то питання не лише до техніки й того, як вивести своє сновидіння на пряму в матеріал. А більше до того, як створити (?) сновидіння, як не потрапити в конвеєр симуляцій

— Сновидіння – моє, а глядач дивиться чуже сновидіння, і тому питання симуляції чи симулякрів у реципієнта навіть не прогнозоване, це його симулякри. Сновидіння і сни є головною підказкою мозку, якщо я створюю авторську мультиплікацію, і не хочу зробити її штампованою, типовою, емпативною чи розважальною. Вдосконалююсь шляхом відкидання очевидностей, намагаюсь себе формувати і виховувати з себе ту частину, яка є пустотою, з якої все починається і куди все йде. Зі створенням снів складніше, але це дуже схоже до фільму Тарсема Сінгха «Клітка» – гра з підсвідомістю.

— Я так розумію, що цінність роботи ти вважаєш у катарсисі. І чи взагалі ти маєш потребу вплинути на глядача?

— У катарсисі, своєму, зазвичай, у процесі роботи. Якщо я дивлюсь роботу і відчуваю катарсис – це теж вдала робота.

— Працюючи над своїми творами, чи вкладаєш у них здатність оце очищення викликати?

— Вкладаю, але для цього потрібен певний рівень свідомості глядача – скажімо, художньо-образний тип сприйняття, а не секулярний, який зараз переважає, й інтелектуальний, а не емпативний чи розважальний.

— А чи маєш потребу вплинути на глядача?

— Впливати не хочу, і не маю в тому потреби. Кожен має свою свободу вибирати вплив.

— Ти згадувала, що людям нині важко висидіти на некомерційних стрічках чи мультфільмах. Як на твою думку, можна розвинути чуття іншого та його сприйняття?

— Чуття можна розвинути, тільки розвиваючи свідомість, інтелект, пам’ять, аналітичний склад мозку. Тобто розвинути чуття іншої людини — неможливо. Суспільна маса й інтелігенція – відомі відсотки, які не міняються. Тому своє чуття може розвивати кожен і собі окремо, але загалом розвивати це  ніяк не вийде. Якщо прагнеш розуміти – розумієш, якщо ні – дивись далі тупі фільми й милі мультики, якщо тобі це приємно.

— Мене зацікавила ідея списку з трьохсот позицій «що я показуватиму своїм дітям з 3 до 20 років». Чим він починається?

— Поясненням, нащо у 20 років все ще дивитись мультіки (усміхається – А. З)

— І як звучить це пояснення?

— Якщо у двадцять ти хочеш звернути своє молоде обличчя до рефлексії, але не знайшов, яким інструментом колупатись у собі – увімкни мультіки про серйозні речі, купи чорнил і рюмсай.

Запитувала Анна Золотнюк.

Ілюстрації надані Танею Ясінчук.

загрузка...

Comments are closed.