Жахлива смерть на Тернопільщині. Жінка померла від голоду та холоду (фото не для слабонервних)

– У морг привезли жінку, яка, напевно, з голоду померла. Це… це жах! Худа, змарніла, а в руках шматочок хліба затиснула. Я такі страхіття хіба в передачах про голодомор бачив…
З такою шокуючою інформацією днями звернувся в редакцію чоловік, який назвався Сергієм.

“Жінка недоїдала”

Він пояснив, що забирав зі знайомими тіло родича з моргу, який діє на території психоневрологічної лікарні. Саме там і побачив тіло жінки. Навіть потай від медперсоналу сфотографував.
– Я ніколи не фотографував би мертву людину, це аморально, – пояснює пан Сергій. – Але в цьому випадку таки зняв. Я вам її надішлю. Поцікавтесь, що трапилося. Бо якщо з голоду померла, хтось має за це відповісти. Я досі шокований…
Знімок, надісланий читачем, вразив і працівників редакції. Ми вирішили надрукувати його, адже читачі повинні знати, до чого може призвести людська байдужість.

1 лютого ми звернулися до працівників моргу, аби ті пояснили, звідки ця жінка та що з нею трапилося. Виявилося, що експерти вже дослідили тіло і мали результати.
– Безпосередня причина смерті – переохолодження. Але це ще не все, – каже завідувач відділу судово-медичної експертизи трупів Тернопільського обласного бюро судово-медичної експертизи Олег Стецюк. – Коли людина замерзає, вона витрачає всю свою енергію. А цій жінці не було чого витрачати – вона голодувала. Тому смерть настала в десятки разів швидше, аніж настала б у здорової людини. Вочевидь, жінка недоїдала або й навіть голодувала доволі довго. Мова йде не про день чи два, а значно більше. У неї взагалі не було підшкірно-жирової клітковини.
Подібних випадків він іще не бачив, зізнається фахівець. Стан жінки шокував навіть його.
– За 15 років роботи я бачив, повірте, багато, – каже пан Олег. – Але навіть для мене це був шок. Підозрюю, що людина лежала тихенько і вмирала.

Жили на пенсію

Ми з’ясували, що жінку звали Катерина Юлічієва. Їй було 68 років. Проживала вона в селі Староміщина Підволочиського району. Тож наступного дня журналіст виїхав туди, щоб дізнатися детальніше, як жила ця жінка.
– Катерина народилася у Волочиському районі. Там і була прописана, – каже секретар Староміщинської селищної ради Любов Мельник. – Але в нас проживала останніх років 20. Жила тут зі співмешканцем. Паспорта не мала. Я не раз говорила, щоб вона зробила паспорт. Ми навіть допомогти хотіли документи виробити, але вона нічого не мала. А загалом хоч і худорлява, але здорова була. Від весни і до пізньої осені разом зі співмешканцем людям на полях допомогала, худобу випасали за плату.
Проте в селищній раді зауважили, що родина була неблагополучна – любили випити.
– Вони у Підволочиськ їздили. Там збирали пляшки. Здавали, але гроші не на те пускали, – каже пані Мельник. – Її співмешканець, Борис Білик, отримував пенсію. Ми йому допомогли її оформити. На те й жили. Але гроші брав не він, а сестра. І йому двома частинами віддавала. Часто сама продукти купувала, щоб усе на горілку не спустив.
Про те, що їхня односельчанка померла, у Староміщині дізналися 30 січня.
– Я прийшла до них нагадати, що пора отримувати пенсію. Борис відчинив двері. Питаю: Катя де ваша? – розповідає жінка. – Каже: “Померла”. Пробувала розпитати, що сталося. Але чоловікові було погано, казав, що хворий. То я швидку викликала. А вже швидка – міліцію. Забрали її в морг, а його в лікарню.
У селі кажуть, що жінка замерзла, бо в хаті були проблеми з обігрівом.
– Газу вони не мали, палили дровами, – говорить Любов Мельник. – Я там була ще 11 січня, то з хати дим валив, бо щось там обвалилось і треба було підремонтувати. Але з Катериною і Борисом тоді все було добре, і їжу вони мали. Чула від сусідів, що хотіли помогти з теплом, але чоловік відмовився. Я ще тоді теж спитала, чи все добре, чи допомоги якої не треба. Сказав: “Ні”. Наші люди їм не раз допомогу пропонували. Але вони дуже закриті були. Як їм приносили одяг, то вони так його і ставили в тих клуночках і навіть не розпаковували. Коли питали, чим помогти, відповідали: “Усе в нас добре, нічого не треба”.

“Така бездушна людина”

– Катерина була непогана, роботяща, – розповідає мешканка селища Валентина Струк. – Вони в мене пасли худобу, і в інших людей пасли. Їм і їжею допомагали у селі… Але дуже закриті і недоступні вони люди. У хату нікого не пускали. І випити дуже любили…
Інша жителька Староміщини, пані Наталія, додає, що люди про допомогу нікого не просили.
– Ну чого було не сказати, що є проблеми, що жінка захворіла? – дивується вона. – Ну звідки ж люди можуть знати? Хоча до них і ходили. І з сільради, і голова, і сусіди. Говорили… Але без толку.
Люди натякають, що від родини їх відлякувала ще й поведінка співмешканця померлої. Він, мовляв, – раніше судимий і з дуже важкою вдачею. Люди навіть підозрюють, що саме через байдужість чоловіка жінка недоїдала та не отримала допомоги.
– Ви знаєте, він така бездушна людина, з ним усі говорити бояться, – каже одна з жительок села, яка не назвалася. – Коли минулого року йому було погано, то Катерина ходила по селі. Ліки шукала, їжу приносила. А от коли їй погано стало, то він просто нікому нічого не сказав. А в магазин ходив за тим, що йому треба. Думаю, й не цікавився, чи сита вона і чи тепло їй. Лежала та й лежала собі, певно…

Чоловіка знайшли у лікарні

Поспілкуватися і з настоятелем греко-католицького храму села не вдалося. Він із Підволочиська, а контактів у сільраді не мали.
Тож пішли до оселі, де мешкала жінка. Обійстя родини – неподалік сільради. Це велике, але не обгороджене подвір’я, поряд із будинком – господарські споруди. Двір поріс бур’янами. На одному з вікон ганку бракує скла. Дірку зсередини прикриває мішковина. У будинку порожньо – господар у лікарні. Туди й вирушили.
Із 61-річним Борисом Біликом говоримо у хірургічному відділенні райлікарні. Він лежить під крапельницею, дуже худий та зблідлий. Однак від спілкування не відмовляється:
– Катя була здорова, але померла… Може, то вже й старість… Та й замерзла вночі. Ми палили дровами, але димохід забився і вогонь, певно, вночі погас. Вранці вже мертва була, а я ноги обморозив.
Питаємо, чому ж відмовлявся від допомоги людей.
– Помагали? – голосно перепитав чоловік. – Хто помагав? Коли? Навпаки! Ви що? Навіть не говоріть таких дурниць. Вся поміч від людей була в тому, що язиком помагали і казали: “Роботу знайди”. Питаєте, чи священик приходив? Ні разу! А поміч нам і не зашкодила б. Бувало, що і їсти не було… А Катя дуже добра була…
Запитали й про те, чи зловживали в їхньому домі алкоголем.
– Люди всяке сказати можуть, – каже Борис Білик. – Якщо щось стається, то зразу кажуть: пияки. Ви спочатку на тих “тверезих” подивіться. А що збирали пляшки – то правда. І метал збирали. Жити на шось треба ж було. А шо робити? Просити? Чи, може, красти?
Скільки ще чоловік лежатиме в лікарні, невідомо. Він обморозив ноги, особливо пальці. Тож, якщо ліки не допоможуть, медики ампутують пальці. Після того чоловік повернеться в холодний і порожній дім. Його співмешканку Катерину Юльчієву похоронили 2 лютого на кладовищі селища за кошт сільради.
Звернулись ми і в управління соціальної політики міськради. Жодного стосунку його працівники до Підволочиського району чи селища Староміщина не мають. Проте знають, як мали б діяти селищні очільники. Виявилося, жінці можна було помогти.
– Саме сільська чи селищна рада першою мала б допомогти у такій ситуації. Насамперед – в оформленні документів, – каже начальник управління соціальної політики міської ради Марія Чашка. – У випадку, коли немає жодних документів, шукають у селі трьох свідків, які можуть вказати на те, що ця людина втратила документи. Після того сільська рада видає аналогічну довідку, з якою треба звернутися в РАЦС, а далі – у паспортний стіл. Там людина дістане документи, а значить, і можливість отримання соціальних допомог.
Родини зі подібними проблемами є чи не в кожному селі та місті. Сподіваємося, що люди, які прочитають публікацію, звернуть на них увагу та допоможуть. Це стосується й органів місцевого самоврядування. Іноді тарілка теплого супу, прочищений димар чи поміч з документами можуть врятувати життя.

“20 хвилин”