Наталя Тяжола залишила роботу на сцені, щоб стати рятувальником
Тернополянка Наталя Тяжола залишила роботу на сцені, щоб вступити у рятувальну службу і представляти свій колектив на спортивних змаганнях. До таких змін жінку підштовхнуло захоплення спортом.
За словами Наталі, за освітою вона – педагог.
“Моя мама – вчителька і мені не довелося довго вирішувати, яку професію обрати. Ще у шкільні роки я хотіла стати педагогом. Це схвалювали і мої рідні. Але, уже в студентські роки я зрозуміла, що хочу заробляти більше, ніж учителька і що цей фах – не для мене”.
Наталя працювала культорганізаторкою: грала у виставах, проводила концерти, організовувала майстер-класи для дітей.
“Робота у центрі творчості дітей та юнацтва мені дуже подобалася. Це була робота на сцені, з мікрофоном. Було багато спілкування з людьми – те, чого мені дуже бракувало під час декретної відпустки”, – каже жінка.
Пізніше, Наталя паралельно почала працювати тренеркою з кросфіту.
Тренеркою з кросфіту жінка працює досі
“Усе почалося з мого блогу, у якому я показувала свої тренування і розповідала для чого вони потрібні, чому важливо підтримувати хорошу фізичну форму. Я розповідала, що треба тренуватися для себе, свого здоров’я, для своєї сім’ї. І мені запропонували роботу тренера. Це було щось схоже з роботою педагога, адже потрібно до кожного знайти підхід”.
Педагогічний досвід допоміг Наталі у роботі тренера
Тоді ж, каже жінка, вона ще займалася онлайн-продажем одягу. Саме завдяки цій справі – познайомилася з працівницею рятувальної служби і дізналася від неї, що туди можна влаштуватися на роботу.
“Пам’ятаю, як до мене додому прийшла дівчина, щоб поміряти річ. Вона розповіла, що стежить за моїм профілем в соцмережі і знає, що я – тренерка. Сказала, що теж займається спортом і що на спортивних змаганнях представляє рятувальну службу, у якій працює. Дівчина запропонувала приєднатися до їхньої команди і дала мій номер телефону своєму тренеру. Я почала переглядати відео зі змагань рятувальників і зрозуміла, що це круто – виступати за службу. Згодом мені подзвонили і запросили на роботу у службу надзвичайних ситуацій”.
На пропозицію працювати у рятувальній службі Наталя погодилась одразу
Наталя каже, що прийшовши у рятувальну службу, зрозуміла, що хоче там працювати.
“Коли я вперше побачила це подвір’я зі спецтехнікою, людей у формі – я була в захопленні. Я зрозуміла, що дуже хочу з ними працювати. Відколи я там – багато в моєму житті змінилося. У центрі творчості був здебільшого жіночий колектив, а серед рятувальників – переважно чоловіки і це зовсім інше спілкування. Але я була готова. Ще коли мене приймали на роботу – психолог запитував, чи розумію я специфіку роботи в чоловічому колективі, де наказ віддається однаково всім. Тоді я відповіла, що все розумію. Колеги-чоловіки часто допомагають, наприклад, коли їдемо на змагання – замість мене несуть важкі сумки”.
На роботі у рятувальній службі жінка почувається комфортно
Ще одна причина, розповідає Наталя Тяжола, чому вона покинула центр творчості – там не розуміли її захоплення спортом, запитували, навіщо це їй треба. А у рятувальній службі від неї якраз і очікують щоденних тренувань і спортивних досягнень.
“Професія рятувальника передбачає відмінну фізичну підготовку. Кожен рятувальник має пройти ці тренування. А люди, які ще й представляють нашу службу на змаганнях – проходять таку підготовку щоденно, адже треба показати хороший результат на обласних і всеукраїнських змаганнях. Я дуже задоволена, що можу займатися тим, чим хочу”.
Наталя щодня працює над своїми спортивними уміннями
За словами Наталі, в дитинстві вона не була “спортивною” дитиною.
“Коли я пішла працювати в рятувальну службу – мою маму запитували знайомі як я стала спортсменкою, адже не мала до цього хисту. Люди дивувалися. Я й сама не помічала у дитинстві задатків до спорту. Ми жили в селі, я пасла корови, ніхто не придивлявся до моїх спортивних здібностей. А коли була студенткою – на другому курсі мене хотіли відрахувати через неуспішний залік з фізкультури, адже я не хотіла відвідувати ці заняття. А займатися спортом мене надихнув мій чоловік. Колись я була геть далека від цього заняття і спортсменів бачила краєм ока лише десь у журналах”.
Влаштовуючись працювати у рятувальну службу, жінка не думала про те, що ця робота може бути небезпечною.
“Я погоджувалася на цю роботу і знала, що як тільки виникне потреба – я буду її виконувати і ризикувати. Я боюся висоти, але переборюю свій страх заради роботи. Працюю у рятувально-пошуковому загоні. Щоб бути готовою до такої роботи – пройшла усі необхідні навчання: спускалася і в колодязь, і з третього поверху навчальної вежі. Вчилася в’язати вузли, шукати людей на відкритій місцевості, у лісах, ущелинах, печерах”.
Робота у рятувальній службі – це командна праця
Відколи Наталя почала працювати у рятувальній службі – відчула, що стала більш відповідальною.
“Наприклад, тепер, я розумію, що не можу, як раніше, пропустити тренування, або збавити оберти, адже від моєї фізичної підготовки залежить результат нашої команди на змаганнях. Також у мене змінилося оточення. У ньому залишилися лише ті люди, які розуміють моє захоплення спортом і з якими мені легко. Зараз у мене така робота, від якої, практично, не хочеться відпочивати. Під час відпустки я все одно тренуюся. Важко фізично і психологічно лише тоді, коли я посилено готуюся до змагань і відчуваю пік виснаження, але за два вихідних – суботу і неділю, я відпочиваю і сили відновлюються”.
Наталя Тяжола здобула бронзову медаль на Всеукраїнських змаганнях “Найсильніший пожежник-рятувальник “Дніпровська хвиля 2021”.
“То були дуже важливі змагання для мене. Я була фізично налаштована, але під час підготовки ми не мали тренувальної вежі, щоб розуміти, наскільки складно виконати завдання. Ти працюєш в обладнанні, дихаєш за допомогою кисневої маски і балона зі стиснутим повітрям. Все обладнання, яке на тобі – важить 20 кілограмів. На четвертий поверх треба було вибігти по вежі. Це висока і вузька конструкція, зроблена з металевих трубок. Ти дивишся вниз і бачиш під ногами все. Ця конструкція ще й рухається від подуву вітру. Вибігаєш на четвертий поверх, тримаючи у руці рукавну скатку, яка теж важить 20 кілограмів. Виходить, ти уже маєш навантаження 40 кілограмів. Одну скатку треба залишити і знову тягнеш вантаж вагою 20 кілограмів по шнурку вниз. Спустившись, потрібно молотом вагою 4 кілограми забити балку, яка важить 70 кілограмів. Це все імітація ситуації, коли рятувальник вибігає на багатоповерхівку, вибиває двері обладнанням, потім треба рукав тягнути з водою і ліквідувати пожежу. Завершальний етап – порятунок умовного потерпілого – це манекен вагою 70 кілограмів. Ну і, напевно, для дівчат це є найскладнішим. Але дівчата чудово впоралися із завданнями”, – каже Наталя.
Наталя Тяжола розповідає: вважала, що мала небагато шансів вибороти нагороду, адже інші учасники тренувалися роками, а вона нещодавно прийшла у службу. Але жінка старалася і таки посіла третє місце. Ці змагання, каже Наталя, показують рівень підготовки пожежного рятувальника.
Жінка розповідає, що жодного разу не шкодувала про зміну професії.
“Планую і далі працювали у службі надзвичайних ситуацій, я бачу себе тут”.
“Останній рік на попередній роботі – у центрі творчості, я розуміла, що ця справа вже не приносить мені радості. Коли людина думає, як пізніше прийти на роботу і швидше піти – варто залишати це місце. Така робота уже може приносити лише кошти, але забирає більше – енергію і час. Чудово, коли захоплення і хобі монетизуються. Наприклад, якщо людина любить вишивати – хай це робить і розвиває свій талант, якщо хтось любить співати – хай знаходить себе у класному гурті, якщо хтось із задоволенням танцює – хай навчає цього інших і заробляє цим на життя. Моє хобі стало моєю роботою, воно мені приносить кошти і це ідеально. Часто люди відмовляють інших від рішення – заробляти своїм захопленням, але варто слухати лише своє серце”, – каже Наталя.
Коментарі вимкнені.