Баба Зоя – символ вулиці Руської у Тернополі

Є у Тернополі чимало людей, яких я для себе називаю “характерними”. Здебільшого – це зовсім непримітні особи, жебраки, старці.. усі ті, хто губиться у поміркованому, повільно-периферійному темпі життя Тернополя. Проте без них вулиці здаються “пустими та неповноцінними”.

Серед таких людей – баба Зоя, назвати цю бабуню Зосьою не можу, бо то не характерно для неї, вона росіянка. Вона для мене як символ радянського періоду Середньої церкви. Свого часу у газеті “20 хв.” була замітка про неї. До таких людей незручно підходити із дурними запитаннями, мені це вдається вкрай рідко.
Вона мешкає на вулиці Над ставом. Її можна було почати біля дзвіниці Середньої церкви, практично в будь-яку погоду. Такий собі символ вулиці Руської.
Стаюся, коли сходжу на зупинці центр, залишити якісь дрібні гроші, бо та щира вдячність у її очах та подяка, дає позитивний заряд на цілий день. До слова, “багатих жебраків” ніколи не фінансую, бо вони заробляють більше, ніж я, і все то бутафорія. Даний випадок вважаю скоріше виключенням ніж правилом.
Одного разу зійшов із маршрутки, витягнув 2 гривни і підійшов до неї. Вона без вітань, так ніби ми і нерозходилися, сказала “Я вот здесь, с этой стороны сижу, потому как на остановке холодно, ветер…”, якось так це було сказано майже про себе, можливо хотіла бути поміченою, перекинутися із кимось кількома словами. Гроші її дуже втішили, піднявши голову до неба, промовляла якісь подячні слова.
Давно не бачу її біля церкви, можливо прихворіла.. То все якось дивно і сумно розуміти…

Тарас Циклиняк