Книжку тернополянки Ірини Мацко видали у Польщі

Альбом родинного дерева  «Ksiega mojego rodu” польською мовою побачив світ у  сусідній країні. Автор –  Ірина Мацко.  Наклад – 21 тис. примірників.

– Поляки, як і українці, завжди знали і поважали свій родовід. – розповідає «Погляду» Ірина Мацко.  – Вони досліджують його і пишаються предками.

– Як вийшла на польське видавництво чи  вони  самі зацікавилися?

– У 2014-му  разом з подругою поїхали до Варшави на міжнародну книжкову виставку. Вона відбувається там щорічно у травні. Хотіла побачити, як це відбувається за межами України, у ширшому масштабі. Відвідуючи стенди  видавництв,  придивлялася, яке б з них, можливо, зацікавилося  друкувати книжку. Збирала координати. Знайомі  переконували, що  нічого не вийде. Мовляв, щоб опублікувати свою книжку в іншій країні,  потрібен рівень видавництва з видавництвом, коли права перекуповуються. Але я ще раз переконалася, що поки сам не спробуєш,  не можна робити висновки про невдачу. Після приїзду додому підготувала і надіслала пропозицію польською мовою про «Книгу мого роду» за усіма координатами, які зібрала у Варшаві. Книжка на той час вже була видана в Україні у Видавництві Старого Лева.  І з Польщі прийшло багато відповідей. Ще більше – лишилося без відповіді. І якось мені зателефонував видавець, який зацікавився. Пів року спілкувалися, зустрілися в Кракові. Після доробок і узгоджень  книгу  надрукували у видавництві NIKO.

–          Польські читачі вже купували  книжку?

– Не можу сказати про польський книжковий ринок нічого. Видавець задоволений, я – також. Відгуки за досить короткий термін часу  позитивні. Думаю, матиме успіх.

–          Яким нині треба бути письменником, щоб тобою зацікавилися у Європі?

– Думаю, такого шаблону нема. Треба бути собою перш за все. Щиро,  з душею робити те, що вважаєш за потрібне.  Так, як для себе. Тоді це буде потрібно людям.  Не важливо,  в якій країні.

–          Як поляки ставляться до свого коріння?

–          У поляків ця традиція більше збереглася.  На відміну від нас, де «постаралася» радянська влада, щоб ми не те,  що не знали, а й не хотіли знати. Це дуже сумно.  Але  потрібно відроджувати і прищеплювати дітям, молоді таку традицію знову. Що і повинен зробити цей альбом.

Наталка Петрів