Обличчя Тернополя: Наталя Балушка боїться боятися і бажає всім влучно “пуляти” по смітниках

Редакція інтернет-видання «Погляд» започаткувала проект «Обличчя Тернополя». Він об’єднує різні щоденні невеличкі історії, котрі мають на меті ближче знайомити любих читачів з тими людьми, котрі живуть у нашому файному місті Тернополі.

Також, час од часу, ми відкриватимемо обличчя і тих яскравих та сонячних людей, котрі мешкають в межах нашої області. 

Бажаємо читачам приємного знайомства з життям, мріями та настроями як пересічних, так і відомих тернополян. І не тільки…

Знайомтеся – людина з надзвичайним почуттям гумору – Наталя Войтюк.

Ім’я в мене гарне, а головне рідкісне – Наталя 😉 Хоча друзі називають мене не інакше, як Балушка (історія давня та заплутана, кого цікавитиме, можу надіслати тритомник, в котрому все детально описано 🙂 ).
Тернополянка з голови до п’ят, народилась та виросла у цьому місті, з котрого поперемінно втікаю до закордонів далеких, та не дуже.

Чим займаюсь? Завжди гублюся, як відповідати на це запитання. Навчаюсь в Тернопільському технічному, працюю з молоддю, подорожую, пізнаю Бога та все, що Він для мене створив, займаюсь музикою, пишу прозу, часами малюю, якщо є час та натхнення (а воно дуже примхливе – остання картина висіла над моїм столом близько року, а потім, в результаті несподіваного пориву, перетворилась з чорного квадрату на досить чудернацьке зображення серця), підіймаюсь в гори та спускаюсь до печер… Словом, пробую все що можна. Така от різностороння, аж страшно :).

Я люблю тепло у всіх його проявах: в’язані шкарпетки, чай у кольорових кружках з витатуйованими на глянц кумедними вівцями (ніколи власне не розуміла кавоманії, котра захопила цей світ: арабіка-робуста, обсмаження таке-сяке, смакові букети… розпивання тонізуючого напою перетворюється  на своєрідний необхідний ритуал… Я ж вбачаю  у каві лише дизайнерський інтерес, най простять мене кавоголіки і хай живе Цейлон!!!))

Люблю сонячних людей, кроликів (як у вигляді домашніх тваринок, так і у вигляді рагу)), воду та Церкву, бо почуваюсь там затишно і добре, як вдома.

Цікаво, та все життя вчуся залишати свої страхи позаду. Колись боялася жити. Зараз, як хтось вже колись сказав: «боюсь боятись».

Мрію побачити весь світ… Ну може не весь, але значну його частину!) Хочу віднайти своє місце і виконати покликання, котре Бог для мене має (знаючи Його – це мало б бути щось кльовезне)).

Тернопіль люблю за набережну, галерею навпроти Катедри, за вгодованих голубів на Театральній площі і незнайомців, котрі просто так розповідають анекдоти.

Бажаю тернополянам цінувати те,щ о у них є, більше посміхатись, не штовхатись у маршрутках та добре цілитись, коли пулятимуть непотребом до сміттярок.