Про українську церкву в Вільнюсі

Церкву Пресвятої Трійці з дзвіницею у Вільнюсі 1514 року збудував Костянтин Острозький. 1609 року за указом короля Сигізмунда ІІІ Вази храм передали василіанам.

Нині Служби Божі за українськими традиціями у цій церкві відправляють два отці-василіяни Павло і Василь, які живуть у сусідньому монастирі василіанського чину святого Йосафата, що у розпорядженні Вільнюської архиєпархії католицької церкви. Четверта частина монастиря належить українцям. У монастирі також зосереджений університет та готельний комплекс. Первісно тут були чернечі келії, зокрема відома келія Конрада, яка свідчить про перебування на цій території поета Адама Міцкевича. Автору цих рядків пощастило пожити тут на час візиту в Вільнюс. Неймовірна атмосфера. Сни цілющі і комфортніші, ніж навіть вдома. Адміністратор готелю – пані Зоя родом з Житомирщини, одна із 17 дітей у своїх батьків, давно переїхала жити в Вільнюс, тут народилися її діти і внуки. Гроші від відвідувачів жінка спрямовує на реконструкцію церкви. Майже щодня пані Зоя бере участь у Службах Божих, які проводять отці-василіяни Павло і Василь. Парафія храму Пресвятої Трійці невелика – до 40 осіб.

Храмовий комплекс Пресвятої Трійці складається з власне церкви та трьох каплиць, а з чотирьох веж, які увінчують храм, відкривається вражаюча панорама Вільнюса. На екстер’єрі кам’яної будівлі церкви збереглися, але вже ледь помітні, фрески із зображенням святих мучеників. На території храму знайшли захоронення відомих людей, нетлінні донині. Наразі у церкві відбуваються роботи щодо перепоховання.

Священик Павло Яхимець, з яким мені довелося спілкуватися у Вільнюсі, багато жартував про смерть: «Гаразд, дам вам інтерв’ю, подзвоніть до храму в обід, може, хтось відчинить, бо я можу померти», — усміхається о. Павло. Він каже, що смерть – природнє явище, її не треба боятися.

Вперше монах приїхав зі Львова у Вільнюс у 1990-му. Тоді й уявити не міг, що доля зведе його з цим храмом надовго. «Коли я вперше зайшов у церкву Пресвятої Трійці, вона була порожньою, у сусідній капличці розташовувалася бляхарня,  — пригадує священик. — Тоді з Вільнюсу ми забирали молитовники, які тут друкували. Сюди прилітали літаком, а в Україну в наплічниках і валізах потягами везли релігійну літературу».

За словами монаха, на прохання місцевої греко-католицької громади, зареєстрованої наприкінці 80-их, він переїхав у Вільнюс на постійне служіння 27 червня 1991-го. Перша офіційна Служба Божа відбулася на Івана 7 липня того ж року, у ній взяли участь майже десятеро осіб. Тоді впродовж тижня органи місцевого самоврядування якраз передали церкву Пресвятої Трійці, яка раніше була власністю університету, на баланс греко-католицької громади. Відтоді отці почали щоденно служити літургії у капличці. Хоча до цього в український храм священики приїжджали лише на великі свята.

Церква Пресвятої Трійці очікує на реконструкцію. Неначе символ сучасної України – потужна, велична, з унікальною акустикою, світлою енергетикою, але потребує чимало людських зусиль, ресурсів, терпіння, щоб «розцвісти» повноцінно.

Ірина Юрко.

Тернопіль – Вільнюс.

Фото автора.