У Тернополі виступив «український Паганіні у спідниці»

У Тернополі побувала скрипалька, яка допомагає талановитим дітям, створює Антологію української сучасної музики і представляє українське скрипкове мистецтво у світі. Спілкування  із Богданою Півненко, яку ЗМІ називають «українським Паганіні у спідниці», переконало  у нетривіальності її музичних смаків, силі духу за зовнішньою простотою, широті душі та поглядів тендітної жінки.

Тільки на класиці можна дорости до розуміння сучасного музичного мистецтва

Богдана Півненко – солістка Національного ансамблю «Київська камерата», заслужена артистка України, лауреат Міжнародних конкурсів – у Києві та й Україні загалом буває рідко. Бо ж, як не сумно, реалізувати талант, вміння і навички в Україні – доволі складно. Запрошення пограти із колективами обласних філармоній приймає радо, тому у Тернопіль приїжджає вже вдруге. Із симфонічним оркестром обласної філармонії Богдана Півненко виконала Концерт П.Чайковського для скрипки з оркестром та «Інтродукцію і Рондо-капріччіозо» К.Сен-Санса.  Такий репертуар – не та музика, на якій спеціалізується скрипалька. «Кожна філармонія зіштовхується з тим, що залежить від кількості проданих квитків. Якщо композитор маловідомий, тобто у програмі стоять твори, яких люди не знають, публіку зібрати важко. Зазвичай, адміністрація концертного закладу відкидає пропозицію зіграти щось нове, а просять те, що можна продати, – Вівальді, Чайковського тощо», – каже Богдана Півненко.

Насправді ж скрипалька кохається у складній музиці сучасних українських композиторів – Мирослава Скорика, Валентина Сильвестрова, Євгена Станковича. Класичні зразки виконує для того, щоб довести публіку і музикантів до розуміння сучасної музики, адже не кожен оркестр здатний опанувати музику її улюблених композиторів. «Якщо людям сподобається Чайковський у моєму виконанні, наступного разу, можливо, куплять квитки на моє ім’я», – розмірковує пані Богдана.

Оркестри у світі є кращі, але таку атмосферу, як у Тернополі зустрінеш рідко, стверджує скрипалька: «Люди приходять на концерт за настроєм. Вони можуть не почути якоїсь ноти, але вони хочуть емоцій, тому головне – дати атмосферу свята. Це в мистецтві важливіше, ніж спортивно ідеально, але холодно».

В Україні відсутній мистецький менеджмент

Організовувати шоу на кшталт голандського скрипаля Андре Рю, який збирає багатотисячні зали, в Україні будуть не скоро. На думку Богдани Півненко, у нашій країні  через відсутність будь-якого менеджменту доводиться працювати на особистих зв’язках. «Великий крок у популяризації сучасного українського мистецтва робить «Гоголь-фест». Там намагаються з’єднати візуальне і музичне мистецтво і апелюють до наших національних коренів. Люди «наїлися» вже всього не нашого, їм хочеться свого», – констатує пані Богдана.

На жаль, не прийшов в Україні час Терещенків і Ханенків, коли меценати вкладали гроші у мистецтво. Нинішні багатії вважають його неприбутковим, відтак непотрібним. Тому й доводиться українським музикантам шукати успіху у чужих землях. Сама Богдана не любить довго бути за кордоном, хоч об’їздила всю Європу – часто буває у Парижі, захоплювалась архітектурою Лондона, любить Італію, довго жила у Німеччині, та Київ – найкращий. «Що той Париж? Я додому хочу», – говорить жінка у подорожах.

«Із батьком ми – друзі»

Батько титулованої скрипальки – народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Т.Шевченка Іван Марчук. Дівчина не росла поруч із татом, та він завжди був для неї стимулом і тим, ким пишалася. У дитинстві мала хист до малярства, однак пішла своєю дорогою. Зараз до пензля взявся її шестирічний син Богдан, хоч сама скрипалька не бачить сина професійним живописцем. Чоловік, вважає Богдана, повинен заробляти на життя чимось іншим.

Із батьком вони друзі і однодумці.  Іван Марчук оформляє диски артистки, а торік Богдана Півненко видала DVD-диск із віртуальним слайдшоу митця під музику Валентина Сильвестрова у власному виконанні.

Скрипка допомогла пережити втрату коханої людини

Із чоловіком, відомим українським бізнесменом, співзасновником мережі електронної техніки «Фокстрот» Володимиром Шульгою Богдану познайомив батько. Через три роки щасливого подружнього життя, коли маленький Богданчик щойно зробив перші кроки, у сім’ю прийшло горе. Володимир загинув за нез’ясованих обставин. Богдана, яка саме взялася опановувати економіку, зрозуміла, що їй хочеться грати. Музика допомогла вийти з депресії і відчути смак життя. Потім з’явилася людина, яка допомогла пережити втрату коханого чоловіка.

Із теперішнім чоловіком кінорежисером Олегом Павлюченковим пов’язує спільна робота. Чоловік реставрує українські кінострічки, знімає мистецькі події, зокрема, й виступи Богдани. Усе це пан Олег робить «на ентузіазмі», аби зберегти для нащадків мить, яка може не повторитись.

Синові Богдану намагається приділити якомога більше часу, оскільки не хоче, щоб той знав маму «через Youtube». Дитина завжди болюче сприймає мамині гастролі.

Скрипалька постійно невдоволена собою

Перед концертом Богдана Півненко неодмінно хвилюється, але емоції не втамовує, бо вважає їх важливими для сцени. Дні без скрипки бувають, але працює над собою завжди, бо постійно незадоволена собою.  Вона досі займається із викладачем (скрипаль і піаніст Борис Громов), відслідковує весь поступ сучасного скрипкового мистецтва. «Іноді маю по 8 концертів на місяць, іноді – три тижні нічого нема. Завжди хочеться більше, бо відпочивати не люблю», – каже скрипалька.

У сучасному українському мистецтві закінчується час гігантів

Поради свого учителя відомого українського скрипаля та педагога Богодара Которовича згадує щодня. Богдана Півненко переконана: із смертю митця відійшла ціла школа в українському скрипковому мистецтві. Одну із порад педагога запам’ятала на все життя: «Ми такі, як є. Ми маємо своє обличчя, яке може комусь не подобатись, зате воно наше». З того часу намагається нікого не наслідувати.

Спілкуючись із видатними українськими композиторами поважного віку Мирославом Скориком, Євгеном Станковичем, Валентином Сильвестровим, шкодує, що їх час минає, а на їхнє місце не приходить ніхто. «Нових гігантів немає», – з жалем констатує артистка. – «Шкода, що твори наших сучасників збирають зали переважно за кордоном, наприклад, у швейцарському Брно є цілий фестиваль творів В.Сильвестрова, тут вони нікому не потрібні».

У мріях Богдани – довести до кінця проект «Антологія сучасної української музики». Дисків із творами сучасників має бути 50, наразі готують одинадцятий. Вже видані можна придбати у книгарні «Є».

Таланту треба допомогти, нездари проб’ються самі

В арсеналі пані Богдани 6 скрипок, сама грає на інструменті французького майстра XVIII ст. Фента (хоч мріє про скрипку Гварнері). Решту – дає талановитим студентам. За принципом «не давайте голодному риби, а дайте вудочку» скрипалька дозволяє покористуватися здібним дітям добрим інструментом, аби у тих надалі з’являлася мотивація придбати собі не гірший. «У Європі є благодійні фонди, які дають артистам інструменти в користування», – розповідає Богдана Півненко. – «Там складаються відповідні угоди, скрипки страхують. Я це роблю «під чесне слово».

У грудні Богдана Півненко організувала в Києві гала-концерт лауреатів Міжнародного конкурсу «Акорди Хортиці» і Конкурсу пам’яті П.Чайковського. Артистка ставила перед собою завдання – дати можливість здібним дітям із невеликих містечок і сіл зіграти на столичній сцені із симфонічним оркестром, важливо було дати відчути, що їхнє заняття комусь потрібне. «Коли виходить на сцену дитина з села, де у мами шестеро дітей і господарка, а вона ще щось грає, – це так зворушливо», – ділиться Богдана Півненко.

Із долі цієї жінки умілий сценарист міг би написати якісний блокбастер. Попри всі випробування, Богдана Півненко постійно усміхається і жартує. Сумувати не дають робота, син , кохана людина. Втім, за годину спілкування із тендітною світлою жінкою та віртуозною скрипалькою я так і не розгадала феномену сили її духу.

 

                                                                              Адріана Білецька, Новини Тернополя “Погляд”