Український Страдіварі народився на Тернопіллі

Родина Пуцентелів плекає душі скрипок

Тернопільщина дала Україні та світові дуже багато талановитих і непересічних особистостей. На жаль, про багатьох із них саме на малій батьківщині мало хто знає.  Серед таких імен, зокрема, і родина Пуцентелів, знаменитих на весь світ скрипкових майстрів, що походить із нашого краю, а зараз мешкає у Львові.

Глава сім’ї — Мирослав Степанович  народився у селі Вересневе (нині Бориси) Чортківського району. У 1972 році він закінчив Тернопільське музичне училище по класу скрипки. Далі було навчання у Львівській консерваторії та викладацька робота у Дрогобицькому музичному училищі. Саме там пан Мирослав захопився майструванням струнно-смичкових інструментів.

“Мої студенти не мали хороших інструментів, а без цього про досконале  виконання музичного твору годі й думати”, — розповідає майстер. В той час придбати інструмент за кордоном було практично неможливо та й дуже дорого.

Тому викладач почав читати багато спеціальної літератури і твердо вирішив власноруч виготовляти скрипки. Першим світ побачив альт, над яким Мирослав Степанович працював понад півроку. Згодом до його роботи приєдналися дружина Наталя  та син Орест.

Навчалися майстерності на батьківщині Страдіварі

Самотужки вдосконалювати свою майстерність було дуже важко. Пан Мирослав шукав майстрів, які б могли поділитися досвідом створення музичних інструментів. Їх було небагато. Та й відкривати таємниці свого ремесла стороннім не поспішали. Тому Мирослав з дружиною вирішили вдосконалити свої вміння  у Міжнародному інституті скрипкобудування імені Антоніо Страдіварі, що в місті Кремона.

Їх наставниками стали представники двох родин скрипкових майстрів, які вважаються світовими грандами, — маестро Джіо Батта Морассі та маестро Франческо Біссолотті. Після вояжу до Італії в роботі Пуцентел з’явилася чітка система виробництва, технічне виконання тих чи інших елементів давалося значно легше. У родині чітко розподілили обов’язки: Мирослав та Орест займаються майструванням інструментів, а Наталя покриває вироби лаком.

Пан Мирослав ще з дитинства навчав сина скрипкової справи. «Як сьогодні пам’ятаю той день, коли батько посадив мене в майстерні біля себе і сказав, що пора вже мені по-серйозному братися до скрипкової науки, — пригадує Орест. — Взявши до рук книжку про скрипкових майстрів Італії, він мовив: «Страдіварі почав у чотирнадцять, а тобі зараз дванадцять. За часом ти вже маєш перевагу, а, отже, можеш стати кращим».

Однак Орест мав право вибору і здобув три вищі освіти: перекладацьку, економічну та юридичну. Певний час пропрацював за фахом і все ж повернувся до родинної справи. Він виготовив більше 30 скрипок та альтів. Віолончелей не створює, оскільки це клопітка і тривала робота, яка потребує більше досвіду. Орест мріє, щоб його діти — син Дем’ян і донька Домініка в майбутньому також полюбили родинну справу. Але нав’язувати їм це мистецтво не буде, адже кожна людина (як і він свого часу) повинна мати право вибору.

Чотири кроки до ідеальної скрипки

Виготовлення скрипок — справа не з легких. Усю роботу майстри умовно поділяють на чотири етапи. Сюди входить заготівля деревини, столярна робота, лакування та монтування.

«Перший період найтриваліший, адже деревина повинна сохнути та визрівати після зрубки у природний спосіб 10 років, — ділиться секретом Орест. — Метод штучного сушіння не годиться. На столярну роботу, як правило, потрібно місяць-півтора часу. Тут важливий алгоритм дій, бо помилка на перших кроках може спричинити негативні наслідки на завершальних етапах». Упродовж ще чотирьох тижнів відбувається лакування інструменту. Як стверджує майстер, скрипку, альт чи віолончель потрібно вкрити лаком у середньому вісімдесять разів. Тут вже чаклує пані Наталя. ЇЇ робота потребує значних зусиль та майстерності. Адже краса скрипки на 50% залежить саме від якості лакування. Лише тоді на готовий інструмент вмонтовуються струни. Ця робота, хоча й триває всього два-три дні, але є справжньою наукою.  Від неї залежить близько тридцяти відсотків звучання інструменту.

Загалом на виготовлення скрипки чи альта потрібно два з половиною-три місяці. А от над віолончеллю робота кипить втричі довше.

Українське дерево звучить краще

Деревину для виготовлення інструментів майстри беруть як українську, так і закордонну. Цікаво, що карпатський явір та смерека чудові в акустичному плані, однак структура нашої деревини “бідніша”, не така красива як з європейських країн (Італії, Боснії, Хорватії). Це передусім зумовлене кліматичними умовами України.

Друга проблема полягає у тому, що в Україні майстер мусить сам собі шукати деревину в горах, тобто, немає фірми чи дилера,  які б вели торгівлю заготовками для струнно-смичкових інструментів. Однак, за словами пана Мирослава, скрипки з рідного дерева частіше перемагають на конкурсах.

Сьогодні у сімейному доробку Пуцентелів — понад 400 музичних інструментів.

Родина веде ретельні записи про кожен інструмент, який передали у руки тому чи іншому виконавцеві. Зокрема, композиціями, виконаними на львівських скрипках, шанувальників класичної музики раз у раз зачаровують сотні талановитих музикантів. В тому числі український емігрант Олег Криса, професор Паризької консерваторії Матіас Вайцнер та молодий американець польського походження Емануель Боровський, який довго вагаючись  між скрипками батька та сина, врешті придбав обидві. В лютому цього року у Львівській філармонії навіть відбувся концерт академічного оркестру “Віртуози Львова”, під час якого грали лише на інструментах родини Пуцентелів. Музику спеціально підібрали таким чином, щоби показати, як природно й ефектно можна виконувати на інструментах українського Страдіварі такі різні за стилем і характером твори А. Вівальді й П. Чайковського, Дж. Россіні й  М. Скорика, джазові мініатюри і латиноамериканське танго.

Українські скрипки визнав світ

Пуцентели — чи не єдині з українських скрипкових майстрів, які не лише беруть участь у престижних міжнародних конкурсах, але й досягають там успіху.

У 2007 році на скрипковому конкурсі імені Петра Чайковського в Москві Мирослав Пуцентела отримав срібну медаль та спеціальну грамоту за кращі звукові якості інструменту, а Орест був відзначений грамотою за проходження до третього туру. А в італійському містечку Кремона на  престижному міжнародному конкурсі струнно-смичкових інструментів імені Антоніо Страдіварі „Трієналев”  скрипка і альт, виготовлені  Орестом Пуцентелою, здобули дипломи.

Та нагороди для цієї сім’ї не найголовніше. Вони просто отримують задоволення, плекаючи душі нових музичних інструментів.  Як стверджує Мирослав Пуцентела, найбільше щастя для майстра — коли грають на його інструменті. А якщо цей витвір ще й допомагає виконавцеві перемогти на конкурсі або успішно проторувати собі шлях до музичного визнання — радості немає меж.

Газета “Місто”