Віктор Павлік: Все життя курйоз… і Теребовля така ж

16 вересня  у Теребовлю з концертом приїхав її уродженець Віктор Павлік.

Перед концертом мені вдалося побувати в гостях у співака і поспілкуватися з ним.  Досить цікава особистість, проста, без «дешевих понтів», які зазвичай  у зірок української естради, і, що найголовніше,  розмовляє такою рідною, милою слуху, теребовлянською говіркою.

– Ну як вам Теребовля?  Дуже змінилась, з років вашого дитинства?

–  Я приїжджаю сюди часто, бо мама тут живе. Завжди, роблю коло-два кругом Теребовлі на авто: залишились  ті самі перукарня і ресторан в центрі міста. Немає старого «будинку піонерів», в якому я свій час грав та співав. Зараз і не згадаю, де він точно був.

– А скучаєте за рідним містом?

– Ну, як сказати, немає часу думати про колишнє, бо в Києві дуже напружена атмосфера. Але, як є нагода, то завжди на годинку-дві вступаю додому.

– Можливо пригадуєте якісь курйозні випадки дитинства пов’язані з Теребовлею?

– Все життя курйоз… і Теребовля така ж…  Чогось такого курйозного ніби і не було, але пригадую, що колись малий, намагався «варити» пішохідний міст, що веде через річку до міської ради. Мій тато тоді зварником  працював. Так от, я там наварив таку собі грудку того металу, і коли його закрасили, ходив і дивився на свою роботу. А зараз напевне не видно цього, бо пройшло вже багато часу, та й міст не раз реставрували…

– Часто ласуєте хлібом з смальцем і цибулею? Чула, що ви  його колись  дуже любили.

– Дуже любив в дитинстві… так мама робила, коли на рибалку їздив. Особливо коли настоїться в целофановій торбинці. А зараз не їм…

– Сьогодні у вас буде концерт. Це презентація нового альбому?

– Ні… цей концерт мабуть приурочений ювілею моєї творчості.

– А як взагалі пройшло святкування 25-річчя творчості?

– В мене був концерт в Києві, в Палаці Україна. Прийшло чимало шанувальників, приїздили мої друзі: Микола Трубач, Олексій Глизін. Потім все закінчилось фуршетом в ресторані. Концерт знімали і транслювали. 22 вересня його знову крутитимуть на Першому Національному.

– Недавно, гортаючи сторінки журналу «Країна» побачила ваше фото . Стаття стосувалася презентації книжки Олександри Блоу «ОРГАніЗМ»,  яка проходила у київському клубі «Серебро».  Подейкують, що книга про казкове життя зірок. Як вам та зустріч і що це за книга?

– Хм… щось такого не пригадую…  по великому рахунку я дуже не вникаю, що це за презентації, бо є дуже багато світських тусовок на які мене запрошують. Тому я не можу зараз пригадати…

– Ваш син брав участь у телешоу «Х–Фактор». Ви не проти, що ваші діти йдуть вашими слідами і беруть з вас приклад? Можливо ви хочете для них іншого майбутнього?

– Ну лише старший пішов по моїх слідах. Він всього сам добивається, інколи дзвонить за порадами. Скоро мені буде допомагати. Скільки пам’ятаю Олександр завжди хотів співати. Я не проти, хай пробує такий нелегкий хліб. Кожен сам вибирає свою долю.

– А що у вас з кар’єрою?

– Зараз трошки складніше ніж раніше, бо серйозна криза в Україні,  але стараюсь щось робити, записую нові пісні, нові альбоми. Зараз це не дуже вигідно, бо все «качають» з інтернету. Але це моє життя, це те, чим я дихаю, тому працюю. Зараз буду записувати нову пісню. Я про неї всюди у пресі говорю. Така цікава буде. Можливо і відео зніму. Називається «Приречений на любов». Ну така, про кохання… хоча в мене всі пісні про кохання.(сміється, – ред.).

– Ви не думали про викладацьку діяльність?

– Минулого року я був запрошений в Київське естрадно-циркове училище, ну це академія зараз, але мене навіть не вистачило на 3 місяці. Я так і ні разу не з’явився на лекції. Взагалі задумуюсь, бо час іде, роки летять, не зможу ж я вічно на сцені скакати. Не знаю чи повернусь в академію, бо мене весь час запрошує до себе Михайло Поплавський.

–  Як виникла ідея випускати білизну зі своїм зображенням ?

– Ой, то давно було… вона не приносить ніякого прибутку, переважно йде на сувеніри друзям. Хоча продається в інтернет-магазинах.

– Мене мучить запитання: що робиться у шоу бізнесі з українською мовою?

– Дуже бідно! Ірина Білик співає і спілкується російською, Ані Лорак – та взагалі в Москву вдарила і дуже конкретно, все-все переходить на російську. Навіть мій син співає російською, йому дуже важко спілкуватися рідною мовою.

– А як, що до ситуації з мовою в нашій країні взагалі?

– Я не вважаю себе націоналістом, я є просто українець, патріот своєї країни, але так щоби бити себе в груди… Де потрібно спілкуватися російською – спілкуюсь російською,  українською-значить українською. Бо є такі принципові, навіть де всі говорять російською, от наприклад Тарас Петроненко, говорить лише українською. Я не вважаю, що мова  головне. Можна ж говорити українською, а бути поганою людиною і навпаки. Звичайно державна мова повинна бути українська і ніяка інша, це безумовно.

Щодо пісень, то я вважаю що в музиці не має мови. Вона виражає емоції. Все може бути зрозуміло і без неї.

– Ви підтримували на виборах Партію Регіонів. Чи змінилося ставлення тернополян до вас після цього? Як у вас взагалі зараз політичні погляди?

– Ні, абсолютно не змінилося. Взагалі я є аполітичний, я знаю дуже мало про політику, і взагалі туди не лізу. Звичайно ми всі бачимо, яка ситуація зараз у нас в країні, тут навіть не треба нічого аналізувати. Ми є демократична держава і кожен має право вибирати.

А Тернополяни такі люди… ми віддаємось країні. У 2004  Тернопіль був першим: на всі 100% підтримали Ющенка.  Ще пам’ятаю в дитинстві, коли все українське було заборонене, ми носили прапори і тризуб. Тернопіль був першим. Не Львів, не Івано-Франківськ, а Тернопіль. Через це часто говорили, що ми бандерівці.

– Де ви ще плануєте виступити?

– Сьогодні має бути концерт  в Бучачі. Зараз ми вибрали не дуже хороший час, всі копають картоплю.

– Що ви побажаєте своїм фанатам і теребовлянцям? Та й усьому Тернополю?

– Ну слово фанати не люблю. Прихильники – так гарніше.

Не губіть почуття оптимізму. Люди будьте завжди здоровими, ніколи не опускайте руки, яка би не була ситуація, в країні, світі, любіть один одного, бійтеся Бога. Пам’ятаю бабця все колись казала: «Бійся Бога сину!!!», бо без Бога нікуди.  В мене пісня є така:  …без Бога не досягти мети,

І тільки з Богом потрібно йти.

 

Анна-Лілія Кокора