«Мені 24, у мене троє дітей. Але я не думаю звільнятися»: історія бійця дронового батальйону
У свої 24 роки Андрій уже має солідний життєвий і військовий досвід: троє дітей, чотири роки служби у Збройних силах України, сотні бойових виїздів, сотні врятованих машин і – найголовніше – неоціненний внесок у оборону країни. Зараз він – боєць батальйону безпілотних авіаційних систем 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.
Службу Андрій розпочав зі строкової, а потім підписав контракт і потрапив до ремонтно-відновлювального підрозділу. Хоча частина вважалася тиловою, війна швидко змінила її роль. З початку повномасштабного вторгнення він практично безперервно працював у зоні бойових дій.
– Я був механіком-водієм на БРЕМ-1 – це броньована ремонтно-евакуаційна машина на базі танка Т-72. Наше завдання – витягувати з поля бою пошкоджену техніку, – розповідає Андрій. – Це завжди дуже близько до ворога. Одного разу нам треба було витягнути БМП, яка застрягла в окопі на передовій – до російських позицій було лише 250 метрів. Пощастило, що почався дощ і наших накрили вогнем. Ми влетіли на позицію, зачепили машину – і назад.
Бувало, працювали буквально поруч із ворожими евакуаційними групами. В одному з епізодів під Донецьком українцям вдалося захопити дві російські БМП – одна з них була майже неушкодженою і навіть з боєкомплектом. Її відремонтували, і вона досі воює на нашому боці.
За роки служби Андрій евакуював понад тисячу одиниць техніки – танки, БМП, БТРи, вантажівки, САУ. Керує будь-яким бронетранспортером, включно з сучасною технікою НАТО.
Серед численних нагород – орден «За мужність» ІІІ ступеня. Його також обрали на навчання до Німеччини, де він опанував німецьку броньовану ремонтну машину Bergepanzer-2, збудовану на базі Leopard.
– У німців вражає якість управління. Там коробка автомат, кермо – як джойстик, усе зроблено для комфорту. Але на наших чорноземах, особливо взимку, така машина швидко загрузне, – каже боєць.
З листопада минулого року Андрій служить у 128-й ОГШБр. Після знайомства з офіцером батальйону безпілотних систем Андрієм Задорожним (який, на жаль, загинув у квітні 2024-го) перейшов на новий напрям – став оператором FPV-дронів.
– Починав із підготовки вибухівки, а згодом сам став пілотом. Літав на радіокерованих та оптоволоконних дронах. Останні – хоч і повільніші, але краще керуються й дають чітку картинку до останнього моменту. За допомогою дрона я «залітав» у ворожі бліндажі, бачив навіть деталі генератора.
Попри важку службу, Андрій не планує звільнятися, хоча має на це законне право як батько трьох дітей. Його старшій доньці – чотири роки, синові – два, а молодшому хлопчику лише два місяці.
– Я справді думав про звільнення, особливо в попередній частині, де було багато бюрократії. Але тут, у батальйоні дронів, все по-іншому – людське ставлення, командна робота, взаємоповага. Я роблю те, що справді важливо. Роблю свій внесок у те, щоб росіяни не дійшли до мого дому. А це зовсім недалеко – трохи більше 200 кілометрів…
За інф. Групи комунікацій Тернопільського ОТЦК та СП
