Мистецтво щоденних речей Анелі Протасевич

«Я подумала, що можна радіти та насолоджуватись кожним днем. Хай цей настрій створюють ексклюзивні дрібнички, на зразок екоторбинок, які практичні та доступні для кожного, універсальні для щоденного використання», — розповідає тернополянка Анеля Протасевич.

Перепробувавши чимало видів творчості, тепер моя співрозмовниця перетворює екоторбинки на унікальні витвори мистецтва, зображаючи на них чи то надихаючі пейзажі, чи то квіти, чи тварин. Кожен такий виріб не тільки ніби програмує на позитив, а й допомагає зберегти чистим навколишнє середовище, адже є естетичною, практичною та довговічнішою альтернативою пакетикам.

Про мистецтво, його роль у побуті, а також про свободу й те, як малювання може перетворити звичайну людину на щасливця, — я й поспілкувалася із Анелею.

— Доброго дня, Анелю. Спершу про загальне. Чим для вас є творчість?

— Думаю, це коли не боїшся експериментувати й дозволяєш собі робити помилки. Раніше я так не вважала. Ще рік тому я б говорила про творчість, як про щось унікальне та неповторне, теревенила б про якісь крайні прояви пристрасті чи болі. Тоді для мене творчість асоціювалась майже з божевіллям. А тепер — це можливість побути наодинці з собою, дозволити собі розслабитись і не мучити себе думками та обов’язками.

— Які ті емоції, з якими приступаєте до творення, а що отримуєте, коли завершуєте певний виріб?

— Я дуже довго налаштовуюсь, перш ніж взятись за малювання. Зазвичай побут і діти забирають максимум мого щоденного ресурсу. Були моменти, коли я відчувала спустошення та «обнулення». А в такому стані єдине бажання — виспатись. Отож малювання я постійно відкладала на потім, втішаючи себе думкою, що колись вибухну чимось особливим та незвичним. Але чуда не було. Щодня з’являлись нові марафони та побутові забіги на великі дистанції, адже  я мама трьох хлопчиків, а час на малювання так і не з’являвся.

Але якщо не спробуєш, не дізнаєшся, який має бути результат. Тому зараз, коли я розкладаю фарби та беру пензлики до рук, нема в світі щасливішої людини, ніж я. Я зосереджуюсь на процесі створення малюнка, і він мене заворожує та поглинає. Інколи я можу бути незадоволена результатом, але сам процес малювання для мене особистий та магічний.

— Мені сподобалася ваша фраза: «Мистецтво у щоденних речах». Давайте про неї поговоримо. Пані Анелю, що та як у наших силах змінити, аби навколо стало більше мистецтва?

— Цю фразу я склала для себе, як пазлик: я люблю дивитись на усміхнені обличчя, а люди посміхаються тоді, коли їм добре. Більшість з нас любить та цінує комфорт, а комфорт нам створюють речі. А коли речі не тільки практичні, а ще й гарні, стильні та ексклюзивні, то усміхнених облич буде більше. Пазлик склався ідеально.

Я подумала, що можна радіти та насолоджуватись кожному дню. Хай цей настрій створюють ексклюзивні дрібнички, на зразок екоторбинок, які практичні та доступні для кожного, універсальні для щоденного використання. Вони зручні та надійні, а найголовніше — замінюють шкідливі неміцні поліетиленові пакети, які забруднюють землю, бо не розкладаються навіть через 400 років. Можливо, зухвало звучить, що малюнок на екоторбинці може врятувати світ. Але якщо слова мають силу, то й малюнки мають таку ж силу.

— І, властиво, як вважаєте, — навіщо мистецтво?

— Зараз ніхто не відчуває браку інформації чи знань. Ми обмінюємось ними з іншими дуже щедро та швидко. Попри те це не робить нас щасливішими та радіснішими. Чимало з нас відчуває себе «порожніми», спустошеними, скаржаться на брак енергії. Мистецтво дає цю потужну енергію та заряд радості. І не важливо звідки її черпати: у театрі, чи в щоденних речах — екоторбинках, прикрасах, одязі.

— Здається, зараз ви зосередилися на екоторбинках. Чому саме на них?

— Бо багато ідей, які легко втілити на тканині. Думаю, в майбутньому будуть не тільки ексклюзивні малюнки ручної роботи, а й індивідуальний дизайн торбинок. Але наразі я розмальовую шопери та роблю акцент саме на унікальності малюнку.

— Які особливості роботи з такими виробами? Як впливає їх форма на композицію? Умовно кажучи — чи все можна намалювати на них?

— Чому б ні, все можна намалювати.

— Які матеріали використовуєте — для торбинок і для розпису?

— Натуральний матеріал — бавовну, бо вона ідеальна в багатьох моментах, про які всі чудово знають. А для розпису торбинок використовую спеціальні акрилові фарби для тканини, які не втрачають кольору після прання та не линяють.

— Здається, найбільше у вас пейзажів, квітів, звірів, є й люди. Чому саме такі об’єкти? Це ті, котрі вам цікаво досліджувати через малюнок?

— Кожна торбинка унікальна не тільки тим, що повторити малюнок в точності неможливо. Кожна має свою історію. Деякі квіти для малюнку мені дарували діти, коли приходили з прогулянки, деякі, казкові, вигадувала сама. Пейзажі — це місця мрії, або місця сили. Є такі, які є візуалізацією бажаного. Цікаво малювати тварин. Обожнюю коней, тому зібрала немало цікавинок про них. Виявляється, коні чудово бачать у темряві, люблять каву та спокійну класичну музику. А тренуючи коня, найкращим заохоченням для нього буде не їжа (як для собак), а погладжування їх по шиї. Коли малювала жирафа, пригадала, що вони вміють гарчати, мукати і навіть шипіти. Їхня шкіра така міцна, що ці тварини не бояться ні порізів, ні кровотеч.

— Дивлячись на ваші роботи, згадується психологічний хід, коли треба візуалізувати, приміром, місце, де затишно й приємно, і ця візуалізація наповнює позитивною енергією. Які місця ви любите зображати?

— Ті, які мені сняться. Я люблю мандрувати, але це не з дешевих задоволень. Тому я дозволяю собі мандрувати в снах. Мені легко уявити себе у будь-якому місті світу.

— «Моя нова робота „Синя пташка“ — про захист, турботу та ніжність до наших дітей-пташенят», — написали ви. А як часто ви знаєте, про що ваші роботи. Чи завжди прив’язуєтеся до певної мети/теми, коли малюєте?

— Цю роботу я виставила на благодійний аукціон, аби допомогти придбати ліки для онкохворих дітей, які лікуються у нас, в Тернополі. Ними опікуються волонтери Міжнародного благодійного фонду «Живи». Я пригадала казку Метерлінка «Синя пташка» й намалювала цю роботу.

— Як ви ухвалюєте рішення, що намалювати?

— Усі мої роботи — це експеримент. Якось захотілось побачити захід сонця — і побачила, і намалювала. Перейнялась бажанням побувати на лавандових полях. То марила ними та малювала лаванду всюди різними способами: гілочками, жменями, пейзажем ще за місяць до мандрівки. Завжди є що малювати. Важливо просто взяти пензлики в руки. Після першого малюнку не можу зупинитись, і розмальовую ще кілька торбинок.

— Розкажіть про роботу, котра вам найбільше запам’яталася.

— Якось на подарунок мене попросили намалювати щось особливе, ексклюзивне, таке, що здивує та сподобається. Конкретних образів я не бачила. Тому намалювала кілька різних власних фантазійних торбинок. Це був експеримент, який примусив мене вийти за рамки.

— І наостанок. Можливо, у вас є картинка, котра ще чекає свого втілення. Цікаво дізнатися, яка вона.

— Кілька років тому в мене з’явилася серія малюнків з африканками. Я тоді досліджувала і шукала інформацію про племена, їхній побут, традиції, одяг. Хочу продовжити цю серію малюнків та здійснити свою мрію — поїхати в Кенію.

Анна Золонюк

Фото надала Анеля Протасевич

Коментарі вимкнені.