Більшість громадських місць у Тернополі не доступні для людей, які мають інвалідність
Ветеран російсько-української війни Артем Комісарчук перевірив громадські місця Тернополя на доступність для людей з інвалідністю. Він розповів Суспільному, що пересуватися по місту може тільки завдяки сторонній допомозі.
За словами Артема Комісарчука, він брав участь в АТО, понад рік був у російському полоні. Коли почалася повномасштабна війна, добровольцем пішов на фронт. Під час виконання бойового завдання на Донеччині отримав поранення та втратив ногу. Зараз проходить реабілітацію та готується до протезування.
“В мене основні засоби пересування це милиці й допоміжне – це крісло колісне. І так званою перешкодою для мене є сходи й перший захід до ліфта, елементарно вийти з під’їзду. Мені треба проскакати, орієнтуватися, чи є світло, не послизнутися, втримати важкі двері, зійти по сходах. Це ще дуже добре, коли сухо і прибрано. Але, якщо, наприклад, болото і мокре листя, то зразу можна послизнутися і ти падаєш”, — зазначив військовий.
Артем Комісарчук сказав, що важко пересуватися і по тротуарах:
“Тротуари зроблені мінімально. Це не просто не комфортно, це нереально. Водії транспортних засобів не завжди на тебе зважають, як на учасника дорожнього руху. Небезпечно, бо крісло колісне може їхати одразу біля узбіччя”.
Ветеран розповів, що пересуватися по місту йому допомагає дружина Тетяна.
“Є великий шанс перевернутися просто на одному місці, а скоро будуть дощі, калюжі, мокрий сніг і болото”, — зазначив Артем.
Крісло колісне разом з людиною важить понад 120 кілограмів, тож штовхати його перед собою дуже важко, розповіла дружина Артема — Тетяна.
“Наприклад, на вулицях Дружби і Миру, є горби, ями, вибоїни. Крісло колісне стрягне, передні колеса не всюди проїжджають. Потрібна додаткова допомога. В мого чоловіка є нога і він може частково допомогти собі в пересуванні. Але є хлопці, в яких подвійна ампутація”, — зазначила Тетяна
Громадський транспорт також не завжди пристосований для перевезення людей з інвалідністю, зазначив Артем.
“Міська влада має звернути увагу. Буває, що водій маршрутки зупиняється, дістає людину з крісла колісного, попід руки з пасажирами затягують на місце, садять і так само на кожній зупинці, якщо треба вийти. Особисто водій зупиняє, піддає себе небезпеці, бо виходить на проїжджу частину, обходить салон, щоб дістати людину”, — сказав чоловік.
Навіть якщо є власний транспорт, то нерідко виникають проблеми з паркуванням на місцях для людей з інвалідністю, зазначила Тетяна. Вона розповіла про парковку на вулиці Коперника навпроти управлінь Тернопільської міської ради:
“Місце для паркування людини з інвалідністю по ширині має бути більше. Люди не можуть зрозуміти того, що ширина цього розрахована так, щоб дверка повністю відкрилася, щоб людині було зручно під’їхати на кріслі й пересісти. А люди паркуються абияк”.
За словами Тетяни, незручним є і заїзд до міської поліклініки на вулиці Руській.
“Лікарі, які оглядають і підписують важливі документи, знаходяться в таких місцях, де є три-чотири поверхи, у старих будівлях, де абсолютно немає пристосувань для людей з інвалідністю. Тобто вийти на другий поверх чоловік в цій лікарні не зміг. Ми просили лікарів прийти до нього і всі лікарі це робили, щоб оглянути його на першому поверсі в коридорі. Чому не перенести все це в доступніше приміщення?”, — зазначила жінка.
Недоступними для людей з інвалідністю є й інші медзаклади Тернополя, сказала Тетяна Комісарчук.
“Ми були ще в лікарнях № 2 і 3. І з усіх лікарень лише в другій був ліфт, куди можна було заїхати на кріслі колісному. У третій лікарні була проблема відкрити усі двері. На Острозького, де проходить процедура МСЕК, треба піднятися на другий поверх, без ліфта. Чому це не зробити на першому поверсі?”, — сказала Тетяна.
