Більшості солдатів, що повертаються з війни не вдається знайти свого місця в житті

Про гостру проблематику поствоєнного синдрому і що очікує нас, якщо нічого не робити в цьому напрямку вже починають говорити все голосніше і голосніше.
Голосні заяви держави з цього приводу, на жаль поки що залишаються лише заявами, на кшталт – «1000 грн на день зарплатні військовим, що знаходяться в зоні АТО» і інших цяцянок-обіцянок.
Розуміє всю сутність цього явища, глибину проблеми і самотужки намагається хоч якимось чином допомогти в подоланні цього – ціла армія добровольців-волонтерів-психологів. І фахівців і аматорів. Але це не лише крапля в морі, а й народження нових проблем, бо безсистемна та недостатньо фахова робота в цьому напрямку може не тільки не принести користі, й поглибити проблему.
Цитата –  «У осіб, що приймають тривалу участь у бойових діях, «закріплюється пам’ятний слід нових поведінкових навичок і стереотипів, що мають першорядне значення для виживання і виконання поставлених завдань».
Адаптація до бойових умов закріплює в характері деяких воїнів підвищену вразливість, недовірливість, відгородженість, розчарування і страх перед майбутнім, порушення соціальної комунікації, схильність до агресивної, саморуйнівної поведінки та зловживанню наркомісткими речовинами. Крім цього, в учасників бойових дій, нерідко, відзначається посилення тривожності, пригніченості, почуття провини, підвищеної чутливості до несправедливості, «застрявання» на негативних переживаннях та ін.»
І просто суха статистика –
«За даними на листопад 1989, 3700 ветеранів Афганської війни перебували у в’язницях; кількість розлучень і гострих сімейних конфліктів складало в сім’ях “афганців” 75%; більше двох третин ветеранів не були задоволені роботою і часто міняли її через виникаючі конфлікти; 90% студентів- “афганців” мали академічну заборгованість або погану успішність; 60% страждали від алкоголізму та наркоманії; спостерігалися випадки самогубств або спроб до них; близько 50% (а за деякими відомостями, до 70%) готові були в будь-який момент повернутися в Афганістан.» Про бандформування, костяк яких часто складали саме «афганці» в буремні 90-і ми теж можемо згадати.
Нас очікує хвиля демобілізації, що заявлена з 18 березня по 1 травня 2015 року. Додому мають повернутись біля 50 000 військових. Це перша хвиля… А тепер поверніться до статистики і самі спробуйте оцінити проблему, панове.
Ми вже все частіше зіштовхуємось з нею просто на вулиці,або читаємо про наслідки в онлайн-режимі.
Що робити? Сподіватись, що «розсмокчеться само» – дуже наївно. Вірити, що держава вирішить її так, як то має бути? Бо подібне навантаження насправді і повинна нести саме держава і може витягнути таку масштабну програму лише вона… Має бути, але сподіватись на то зараз – ще більш наївно і безвідповідально.
Безвідповідально до наших дітей і батьків, до нас самих – бо це лихо прийде до наших домівок, до наших дворів, в наші міста.
І головне – безвідповідально до них – наших Воїнів. Більшості солдатів, що повертаються з війни не вдається знайти свого місця в житті. І причини цього в основному не матеріального плану, а саме соціально-психологічного: суспільство свідомо чи несвідомо відштовхує від себе вояків які повернулися в нього “іншими»
Так, панове, це саме вони – ти, хто боронить наші домівки, ти, ким ми захоплюємось, кому дякуємо за самопожертву, – наші кіборги, наші діти, брати, батьки, наші чоловіки. А не просто сухі цифри в статистиці.
Саме ми в вами, в свій час взяли відповідальність і допомагаємо їм будувати нову Українську Армію на руїнах ганебно розкраденої системи, всупереч всьому. Ми вже рік вдягаємо, годуємо і забезпечуємо їх всім необхідним для Перемоги, відстоюємо їх в судах, лікуємо в шпиталях. Ми з вами, не з допомогою державної машини, а частіше за все всупереч їй. Але то окрема історія- не тут і не зараз…
Саме ми з вами, зараз можемо вирішити і цю проблему. У нас є реабілітаційна програма, ліцензована і узгоджена МО, є фахівці, є приміщення, є люди, які докладають всіх можливих і неможливих зусиль, щоб ця програма запрацювала – ефективно і системно. Але самотужки, без вашої допомоги нам її не витягнути. Як не витягнути нікому. Але зупинитись і робити вигляд, що нас то не стосується, сподіватись, що нас не торкнеться… Ми так не вміємо. І ми віримо в вас, в вашу допомогу.
Долучайтесь, друзі!
Зараз навіть просто «чашка кави» на рахунок може суттєво зсунути ситуацію вперед до вирішення цього питання, дати шанс всім нам, шанс нашим бійцям не стати вигнанцями в суспільстві, заради якого вони пройшли крізь пекло.
Карта Приватбанку №5168 7553 3446 8383 отримувач Рева Дмитро.
СIЧ-ДОПОМОГА БФ, ЄДРПОУ / ДРФО 39308238,
МФО 305299, ПриватБанк
№ 26003050240694 , валюта грн (Українська гривня),
№ 26004050009061, валюта EUR (Євро),
№ 26005050007675, валюта GBP (Англiйський фунт стерлiнгiв),
№ 26007050013236, валюта USD (Долар США).
При переказі вказувати “благодійна допомога на реабітаційний центр”.

Коментарі вимкнені.