Хлопець із Борщівського району вижив, хоч обгорів на 90% (!)

Рідні впевнені: юнака облили бензином і підпалили через дівчину

«Пекельні муки пережив мій онук, – лише зітхає Марта Антонівна Дешева, – а вижив завдяки Богові і лікарям».

Трагічний випадок стався 12 серпня ц.р. у парку села Більче-Золоте Борщівського району. 17-річний Василь Шпак посварився зі своєю дівчиною: Люба пішла в одну сторону, хлопець – в іншу. Та не встиг він пройти й десяти кроків, як відчув у себе на обличчі… полум’я. Озирнувся – а у нього горить вся спина. Не розгубившись, Василь скинув футболку і шорти, впав на траву і спробував збити полум’я. Але просто на очах випадкових свідків хлопець перетворився на живий факел. Підхопившись, він побіг до найближчих домів, але всюди ворота були зачинені. Нарешті на одному подвір’ї побачив криницю. Не роздумуючи, вилив на себе відро води. Підбіг господар і почав також поливати юнака, аж поки полум’я не згасло. Тим часом його дружина викликала «швидку». Коли згодом у Тернопільській обласній дитячій лікарні спеціалісти оглянули юнака, вони жахнулись – неушкодженими лишились тільки п’яти, тіло було обпечене на 92%! Шансів вижити Василь Шпак практично не мав. Минув місяць, зараз юнак перебуває в опіковому відділенні 1-ої Тернопільської міської лікарні. Він переніс декілька операцій, 10 днів пробув у реанімації. Нарешті кілька днів тому юнак став на ноги і зробив три маленькі кроки – вперед і назад, уже сам їсть.

Помста суперника?

У трагедії мати хлопця звинувачує колишню дівчину сина. Вважає, що юнка знайшла іншого, а той помстився супернику.

«Вона жодного разу не тільки не приїхала до нас (родини живуть у сусідніх селах, Василь – в Олексині, Люба – у Глибочку), навіть не зателефонувала. І хоча знає, що син у лікарні, надсилає йому СМС, що через нього має великі проблеми, бо вона ж вчиться у Чорткові в медичному коледжі. Натомість жодного слова співчуття», – розповіла мати Василя, Тетяна Осьо.

Вони познайомились на Йордан (19 січня) у Більче-Золотому, на святі прощання з колядою.

Люба – перше кохання юнака, тому він так переживав. Повернувшись із побачення, згадував кожне слово дівчини, а вона, каже пані Тетяна, «показувала вибрики». Мати дівчини – медсестра, батько ніби не працює. Особливо Люба почала гнути кирпу, коли родина отримала з-за кордону спадщину від діда.

«100 тисяч доларів, – упевнено зазначає мати. – Він вже ніби і дорослий, 17 років має, а то однієї неділі вони посварились, Василь рознервувався: «Мамо, вона мене не хоче». І ми мусили з чоловіком їхати до них у село, мирити. Але її батьки також не дуже за Василя».

Заради Люби хлопець влітку пішов працювати в цех, де бруківку роблять, усе літо тротуарну плитку з форми вибивав. За місяць заробляв тисячу – тисячу двісті гривень. Постійно подарунки їй купував.

«Вася захоплюється спортом, грає у футбол, постійно приносить нагороди. Зараз ми його надихаємо, кажемо, ще до снігу буде бігати з хлопцями», – розповідає пані Тетяна. Так склалось, що перший чоловік лишив її з маленьким сином на руках. Василя виховували дідусь із бабусею.

«Я йому не рідна бабця, а двоюрідна – моя сестра, мати Тетяни, померла зовсім молодою. У нас із чоловіком дітей не було, тож ми забрали її до себе, потім і заміж видали. Коли народився Василько, також ми виховували», – зізналась бабця, Марта Дешева.

Мати і бабця – вчительки молодших класів. От тільки цьогоріч пані Марта не почула першого дзвоника, бо не відходила від ліжка онука.

«А мені не радять ходити в лікарню, я не сьогодні-завтра маю народжувати», – пояснює пані Тетяна. Жінка вдруге вийшла заміж, і син дуже втішився, що у нього скоро буде братик чи сестричка.

«Вася дуже добрий, душевний хлопець. Завжди ділився з друзями, чим міг, – розповідає однокласниця Василя Шпака Наталя Бойко. – До Люби він ставився дуже трепетно, переживав, коли вони сварилися, просив мене передзвонити їй, помирити. Дуже переживав, боявся, що розлучаться… І тому я не вірю, що Василь сам це міг з собою зробити. Це був хтось інший.

За два дні до біди він був у мене в гостях. Я якраз розлучилася зі своїм хлопцем, і він мене заспокоював. Казав, що сам розлучився з Любою, просив, щоб я не зробила нічого з собою поганого. Я пообіцяла і в свою чергу йому сказала, щоб нічого не думав робити. А він у відповідь: «Я не такий, щоб через дівчину… Дівчат у світі багато».

З такими опіками не виживають

«Того дня Василь зібрався і сказав дідові, що йде подивитись на відкриття сезону полювання – у нього батько любить полювання, і це передалось синові. А ввечері зателефонували зі «швидкої» з Борщова, – бабця, Марта Антонівна, вже навіть не плаче – за 40 днів з дня трагедії все виплакала. – Він був чисто чорний. Навіть вуха обвуглені, а губи, як чорні вуглики, у роті кров збиралась. Лікарі мені сказали: «Виживе, як переживе 5 добу», потім – шосту, сьому, тоді кажуть – чотирнадцяту добу. Пережив. Тоді кажуть: «21-у добу». І на 22-у бачу, що живе. А на 23-ю після перев’язки лікар вийшов і сказав: «Рани гарно гояться, усе позаду».

Опіки були такі глибокі, що коли наложили свинячу шкіру, вона не прижилась. Лікар одразу не приховував: «Гарантія на життя – нуль, з такими опіками не виживають». Тоді я почала обліпихову олію просто лити на обличчя. І якось після перев’язки мені його привезли вже з чистим обличчям, вже є губи. Шкіру знімали великими шматками. Зараз лишаються великі рани на грудях, на лівому плечі та правій нозі. Лікарі кажуть, що вони самі не загояться, тож у четвер (20 вересня – авт.) Василеві планують робити операцію, пересаджувати шкіру. А де її брати? Він схуд зовсім.

У нього наркозів було багато, нервова система зовсім зрушена, адже це постійний біль. Уже півтора місяця я не сплю і майже не відходжу від онука. Василь просить то накрити його, то розкрити, то води, то обезболюючого. І так цілу ніч.

Я так плакала, ми з онуком разом молились, і Бог сотворив чудо. Він пережив пекельний вогонь. Пам’ятаю слова лікаря: «Привезли живий обгорілий труп і хочуть, щоб я щось зробив». Проте лікар Мурований поставив його на ноги. Взагалі тут дуже добрі лікарі, вони так стараються!».

На ліки вже немає коштів

На лікування єдиного сина та онука рідні віддали все до останньої копійки. У селі зібрали 3 тисячі, але це на один день лікування. А попереду – ще одна операція.

«Згідно з історією хвороби, коли Василь поступив, у нього було 90% опіків, з них 50% – глибокі. Сьогодні не загоїлося десь 8-10% тіла, – прокоментував лікар-комбустіолог відділення опікової травми і пластичної хірургії Тернопільської комунальної лікарні швидкої допомоги Ярослав Головатий. – Це завдяки обраному лікуванню. Випадок справді унікальний. Ми всі його лікуємо, професор Володимир Бігуняк постійно консультує, проводимо консиліуми. Адже для нього кожна перев’язка – це як невелика операція, вона проводилась під загальним знеболенням, тож можливі непередбачені наслідки.

На четвер, 20 вересня, справді запланована операція з аутодермопластики – тобто  пересадки власної шкіри, щоб закрити залишкові рани на лівому плечі та правому стегні. Він уже не є таким ослабленим, гарно їсть, значно покращився імунітет.

Щоб попередити утворення рубців і хворий міг потім нормально працювати, не стягувало кінцівки у суглобах, буде призначено спеціальне лікування – застосування кремів, силікованих пластин із компресивним одягом, фізпроцедури. Рубці формуються півтора-два роки, однак і самому хворому потрібно постійно працювати над собою – насамперед рухатись».

Хто винен?

За даним фактом Борщівська районна прокуратура проводить перевірку, зазначив прокурор Сергій Халанчук, рішення про порушення чи відмову кримінальної справи остаточно не прийнято. Водночас прокурор визнав, що перша перевірка була неповною. Остаточне рішення буде винесено 20 вересня.

Номер один

Коментарі вимкнені.