І на Тернопільщині є кластерні села

Для пом’якшення фінансової кризи, зміцнення позицій на ринку та економічного зростання, починаючи з кінця минулого століття, в розвинених країнах все ширше почала проявляти про себе нова модель економіки – кластерна система функціонування підприємств.

Концепцію цієї моделі запропонував професор Гарвардського університету Майкл Портер. Протягом багаторічних досліджень він провів аналіз конкурентних можливостей понад ста галузей десяти розвинутих країн.

Він виявив, що найбільш конкурентоспроможні компанії, як правило, не розкидані безсистемно по різних територіях і країнах, а мають тенденцію концентруватися на одній території – країні або навіть в одному регіоні.

Це пояснюється тим, що кілька фірм чи багато територіально локалізованих підприємств, які досягли стійкого положення на ринку, поширюють свій позитивний вплив на найближче оточення – підприємців, постачальників ресурсів, споживачів і навіть конкурентів. Внаслідок тонкої взаємодії і формується кластер.

Портер визначає кластер як групу розташованих поруч компаній і пов’язаних з ними організацій, які діють у певній сфері економіки і взаємно доповнюють одна одну. Кластери відіграють роль зон інновації, піднесення виробництва та завоювання окремих часток ринку.

Дослідженнями Портера виявлено, що результатом функціонування кластерів у США та низці інших країн стало суттєве перевищення продуктивності цих територій порівняно із загальними показниками даних країн.

Існує важлива складова організації кластерів. По-перше, ініціативу повинна проявити влада регіону і країни. По-друге, кластери створюються на основі доброї волі учасників ринку: постачальників, переробників, посередників, кожен з яких зацікавлений у загальному прогресі і прогресі кожного зокрема.

Для створення і подальшого коректування діяльності кластерів створюються координаційні центри або ради кластеризації. Координаційний центр або рада є організаційною основою всіх взаємопов’язаних елементів кластерної структури для розподілу повноважень і відповідальності між учасниками.

Наприклад, до складу центру аграрного кластера входять представники сільськогосподарських підприємств різних організаційних форм і форм власності, фермерських господарств, господарств населення, представники інфраструктурних ланок АПК, органів влади, представники науки і освіти.

Механізмом реалізації функцій кластерного формування є інноваційна діяльність.

В Україні є кілька найкращих територій для будівництва кластерних систем.

Кластери з виробництва молока і яловичини варто започатковувати у Вінницькій, Волинській, Івано-Франківській, Житомирській, Львівській, Полтавській, Хмельницькій і Черкаській областях.

Свинарські кластери можна організувати у кожній зерновій області з наявністю потужних комбікормових заводів. Там же необхідно відновлювати свинарство.

Картопляні та овочеві кластери найбільші перспективи мають у Полтавській, Вінницькій, Хмельницькій, Чернівецькій, Чернігівській, Волинській, Житомирській, Київській, Івано-Франківській, Рівненській і Тернопільській областях.

Головна функція кластера – не боротьба з переробниками, посередниками, постачальниками чи торгівлею, а об’єднання зусиль всіх учасників ринку для підвищення ефективності функціонування АПК заради забезпечення населення якісними і дешевими продуктами харчування.