Колись тернопільська “Нива” краще грала, бо стадіон був забитий вболівальниками

Зі спортивного майданчика, облаштованого гімназистами у 1896 році, почалася історія Тернопільського міського стадіону. Та сучасного вигляду і значення він набув тільки у 1980-х.

Копаним м’ячем називали у Тернополі футбол до Другої світової війни. А першою командою, яка почала грати на головному полі нашого міста, стало “Поділля”, пише 20 хвилин.
Дітям – пільги. 
“У серпні 1909 року відбувся перший офіційний матч між командами “Поділля” і “Креси”. Футбольні дружини створюються і при бурсах, де мешкали іногородні учні,” – читаємо у книзі тернопільського краєзнавця Любомири Бойцун “Тернопіль у плині літ”.

Результат першої гри, що відбулася 21 серпня, невідомий. Але вже 27 серпня обидві команди зустрілися знову. Виграли “Креси” з рахунком 5:4.

Любомира Бойцун пише, що спортивний майдан біля парку остаточно оформили як міський стадіон у 1930-х роках. Як подає уже Юрій Малишев у статті “Від “Коло парку” – до євростадіону”, квитки на матчі тоді коштували 1,5 злотого у ложі, 1 – на трибунах, 0,7 – стоячі, 0,5 – для членів клубу “Поділля” і 0,2 – для дітей до 16 років.

У липні 1941 року саме у цьому місці відбулось велике Богослужіння з нагоди проголошення Української державності. А у серпні 1943-го збірна Тернополя на цьому полі виграла з рахунком 1:0 у команди “Люфтваффе”. Тернопільські гравці після матчу одразу повтікали, боячись розстрілу. Але нікого не карали, як пише у стаття “Матч смерті Tarnopol-Luftwaffe”.

Ремонт – за 10 місяців. Уже після війни, аж до початку 1980-х рр., стадіон не мав якогось особливого значення, окрім місцевого. Все змінив вихід команди “Нива” у другу лігу першості СРСР.
– У 1979 році ми зайняли друге місце у західній зоні (усього в республіці було шість зон – прим. ред.). Поступились лише команді з Дрогобича, У 1980-му ми вже зайняли перше місце у зоні і на фінальну пульку поїхали у Павлоград, де зайняли друге місце, – розповідає гравець “Ниви” із 1978 до 1991 рр. Володимир Венгринович. – У 1981-му ми знову зайняли перше місце у зоні, але у фінальній пульці поступилися “Маяку” із Харкова.

І, нарешті, у 1982-му “Нива” здобула першість та отримала путівку у другу лігу чемпіонату Союзу, розповідає футболіст, а тепер – працівник Тернопільського міського стадіону.
Відтак постало питання про переведення команди із Бережан в обласний центр. Ще у 1983 р. “Нива” грала у Бережанах, а вже 15 вересня 1984-го зустрічала на полі у Тернополі “Шахтар” із Горлівки. Ремонт стадіону заради цього провели у рекордні 10 місяців.

Після футболу працювали краще

Поява “Ниви” у нашому місті була надзвичайною подією, бо ж люди скучили за футболом, продовжує Володимир Венгринович.

– Стадіон був забитий і квитків не вистачало. Скажу, що тоді було й більше бажання працювати на полі для людей. Приходила така маса людей, що шкода було їх підвести, – каже тернополянин. – Не думалося про себе, а тому люди досі пам’ятають ту команду і гру на стадіоні у ті часи. Згадують у розмовах навіть ті ігри, яких я уже не пам’ятаю…

Було у Тернополі 1980-х і таке, що після матчів громадський транспорт змушений був зупинятися на годину –півтори.

– Коли закінчувалася гра, половина глядачів прямувала дорогою зі стадіону уверх вулиці, а половина – вниз. Раділи, співали, – пригадує пан Венгринович. – Казали, що навіть продуктивність праці робітників після недільних ігор зростала.

У Тернополі – “Спартак”

Однією з ігор, що запам’яталася Володимиру Венгриновичу найбільше, став матч між “Нивою” і “Спартаком”.
– Перший матч у Москві ми програли з рахунком 1:4, хоча у першому таймі тоді вигравали з рахунком 1:0, – розповідає екс-гравець. – Уже тут, у Тернополі, у день гри можна було бачити щось страшне. Глядачі змушені були пройти два “кордони”: перед касами і на воротах.
Квитків усім тоді не вистачило.

– Люди сиділи на дахах будинків, балконах, деревах, вишках – хто де міг, аби тільки потрапити на футбол, – пригадує події спортсмен. – Свистка судді не було чути, так кричали. Бідний мусів по 10 разів свистати. І ми, і противники до кінця гри уже не бігали, а ходили від втоми. Але ми виграли із рахунком 1:0.
До слова, за свою кар’єру футболіста пан Венгринович встиг побувати і нападником, і захисником, але найчастіше – півзахисником. Жартує, що тільки на воротах не стояв.

– Миттєвостей було багато… Приємно, що крапельку своєї праці ми вклали у розвиток Тернопільського футболу, – підсумовує чоловік. – Звичайно, сподіваюсь, що рівень гри у нас буде хорошим. Для такого міста, як Тернопіль, і для такого поля потрібна команда хоч першої ліги.