Лілія Мусіхіна: «Чоловіки воюють, а жінки – шиють»

Задля того, щоб одягнути наших бійців, які перебувають нині в зоні АТО, представники штабу «Самооборони» створили спеціальну швейну майстерню. За словами активістки Лілії Мусіхіної, до цієї благородної справи долучилися кілька тернопільських дизайнерів та тернополянок, які хоча не мають спеціальної кравецької освіти, але вміють шити на машинці. Жінки працюють безкоштовно, говорити про себе та називатися не хочуть. Для них – справа честі допомогти воякам хоч у такий спосіб. Додатковим робочим рукам вони будуть лише раді, адже обсяг роботи для десяти тендітних жіночих рук величезний.
– Якщо терміново треба щось пошити, то вони мало не цілу ніч у цеху працюють, – розповідає Лілія Мусіхіна. – Шиють чоловічу білизну, бафи, триточкові ремені для автоматів, бандани, чохли на шоломи. А нещодавно розробили й зразок розвантажувального жилета. Плануємо шити військовий одяг, бо форма, в яку вдягнені наші солдати, малофункціональна, вигорає і швидко розлазиться. Виходить, що нам вигідніше купити ношену форму за кордоном. Вона, навіть стара, краща за нашу.
Азербайджанці подарували 150 м тканини
Найгостріша проблема, як розповідає жінка – знайти якісну тканину, її здебільшого замовляють за кордоном.
– Нині нам вкрай необхідно 500 метрів камуфляжної тканини (a-tacs vs multicam) для пошиття військової форми для 100 військових, – зауважує пані Ліля. – Потрібна також трикотажна тканина оливкового та пісочного кольорів для пошиття бафів. Багато коштів нам потрібно для якісної військової фурнітури, щоб у найвідповідальніший момент жоден ґудзик чи застібка не відірвалися. Приємно, що поляки в Кракові організують благодійний концерт і всі виручені кошти передадуть нам на закупівлю тканини. Багато продавців входять у наше становище і суттєво знижують ціни. Був випадок, коли азербайджанці подарували 150 метрів тканини. Нещодавно зголосилася людина, яка привозитиме з Одеси тканину і фурнітуру за набагато нижчою ціною. Розумієте, для нас кожна гривня дорога, бо зекономлені кошти використовуємо на закупівлю харчів чи інших необхідних речей. Окрім того, власноруч пошиті речі набагато дешевші за магазинні. Так, за каску потрібно заплатити в середньому 10-15 євро, а якщо ми шиємо самі, то її собівартість – 10-15 гривень. Різниця суттєва!
Найгірша ситуація з одягом та харчами у батальйонах, які воюють на передовій, а також у тих частинах, які оточені і постійно під обстрілом, до яких нема можливості дістатися волонтерам.
– Буває, що на цілий блокпост у солдатів одна каска, два-три бронежилети на цілий батальйон, – каже жінка, – тому у нас роботи чимало. Одна з найгостріших проблем – бавовняні шкарпетки. Якщо маєте можливість закупити для хлопців по кілька пар, то ми були б дуже вдячні.
«А що, солдати в дощ їсти не хочуть?..»
За словами активістки, охочих допомогти воякам серед тернополян багато: хто грошима, хто одягом, а хто й продуктами. Не забувають про земляків і українці, які нині мешкають за кордоном.
– На початках нам опускалися руки, ми просто не знали, за що маємо одягти 50 бійців батальйону «Тернопіль», нам передали гроші з Італії та Іспанії, – розповідає Лілія Мусіхіна. – А нещодавно прийшов чоловік, ми не знаємо ні його імені, ні прізвища, приніс 50 тисяч гривень, щоб ми купили 50 касок. На цьому його благодійність не закінчилася, наступного разу він приніс гроші на закупівлю 27 касок, втретє – на 50, а четвертого разу – на 500 літрів солярки… Вже й друзі його долучилися допомагати. Власне, завдяки таким людям ми можемо більше допомогти нашим бійцям. Та, що казати, якщо навіть маленькі тернополяни вважають за обов’язок допомогти армії. Так, 10-річний хлопчик, вуйко якого нині в зоні АТО, прийшов до нас, щоб стояти біля супермаркетів і допомагати збирати продукти для бійців. Якщо не було його напарника, який по обіді його змінював, він стояв аж до вечора. Моя донька теж стояла біля крамниць, від спеки одного разу навіть втратила свідомість, однак це не зупинило її прийти наступного дня. Одного разу, коли надворі була злива і я намагалася відрадити дітей йти сьогодні зі скриньками, вони ображено сказали: «А що, солдати в дощ їсти не хочуть?.. » На це мені не було що відповісти. Гадаю, завдяки нашим дітям ми вже кілька бусів на Схід відправили. Ніколи не забуду стареньку згорблену бабусю, яка прийшла з паличкою, принесла ще теплий трилітровий слоїк огірків, казала, що це лікувальні огірочки, синочкам закрутила… Якось привезли півбуса тушонок, круп і макаронів. Таких випадків насправді не перелічити! Щодня хтось дивує своєю щирістю, добротою і бажанням допомогти. Тернополяни гуртуються і, в принципі, це правильно, бо ж кажуть: «Зі світу по нитці – бідному сорочка». Якщо маєте бажання стати волонтером, приходьте до штабу «Самооборони», що на вулиці Грушевського, 1. Робочих рук нам ой, як бракує!

Оксана Смільська, Нова Тернопільська газета